Руслана, Томос та «духовна незалежність» України
Все нові публічні особи підключаються владою до пропаганди Томосу. Тепер це співачка Руслана.
Днями українці мали можливість побачити серію рекламних роликів, присвячених життєвій необхідності отримання Україною церковного Томосу. В них пропагували Томос волонтер, активістка, історик та інші. Але найбільш медійною фігурою, завдяки якій ці ролики отримали розголос, є співачка Руслана.
Використання «зіркового авторитету» у розкручуванні тих чи інших політичних ідей – досить стара, проте вельми популярна технологія. Ми можемо згадати, що на передвиборчих заходах, присвячених рекламі того чи іншого кандидата, концерти рок або поп-зірок – просто невід'ємний атрибут, який покликаний залучити максимальну кількість електорату.
Мабуть, політтехнологи, яких задіяли в рекламі ідеї Томосу, не особливо напружуються у створенні нових креативних ідей, оскільки прийоми, які вони застосовують, – все ті ж, з політичної сфери. Але те, наскільки ці прийоми доречні в релігійній тематиці, викликає великі сумніви. Говорити на церковну тему повинні люди, які в цій сфері мають авторитет. Чи належать до них всі ті особи, що рекламують Томос, і зокрема – Руслана? Велике питання.
Співачка Руслана Лижичко колись заробила собі ім'я своїми «дикими танцями», в яких дуже енергійно вела себе на сцені. Новий пік її популярності був пов'язаний з неоднозначними заявами на Євромайдані. Тепер поп-діва задіяна в церковній темі.
Пропагандистські шаблони, які проголошує Руслана, яка стала популярною ще в 90-ті, теж новими не назвеш. Вони теж родом з 90-х: мова богослужіння (даєш українську!), адміністративне відмежування від Москви…
Ось і ще чудовий термін прозвучав: «духовна незалежність». Виявляється, щоб кожному українцеві її мати, необхідно отримати Томос.
Там взагалі багато перлів, у цих промовах. Деякі перевершують навіть рівень одного українського міністра-«релігієзнавця» Павла Клімкіна. Наприклад, ось така теза Руслани: «Неможливо духовно практикувати мовою не своєю».
Чудово! Якими такими «духовними практиками» займається співачка, що церковнослов'янська мова, на якій молилися її діди і прадіди, стала для неї «не своєю»? А чия це мова – німців, чи що? Для Тараса Шевченка та запорізьких козаків церковнослов'янська була своєю, а для Руслани вже ні? Так, може, церковні традиції землі, на якій ми живемо, утримує саме та Церква, в храмах якої лунає мова, якою молилися наші предки?
Між іншим, Руслані і взагалі усім бажаючим молитися по-українськи ніхто не заважає цього робити. Канонічні храми з українською мовою богослужіння є в Києві, а на заході України їх понад сто! При бажанні можна придбати український молитовник і спокійно молитися рідною мовою. Але ні – виявляється, їм потрібен лише Томос! Так, може, зовсім не в мові справа?
Дивно, що чимало людей, задіяних в рекламі Томосу, мають відношення до світу кіно, музики, шоу-бізнесу – і забувають про головний закон сценічного мистецтва: якщо людина проголошує чужі ідеї, на які їй в глибині душі плювати, – вона не переконує! І вся ця заангажована компанія теж не переконує, бо їм плювати на духовність і Церкву. Для них такі поняття – лише жонглерські м'ячики. Завтра замовлення зміниться і вони читатимуть з іншого папірця. Все це розраховано на «піпл», який «схаває».
Багато хто таки «хавають», так. Проте у цілому радують коментарі під відеороликами. Виявляється, навіть ті, хто погодився витратити свій час на перегляд такої піар-продукції, в більшості своїй тверезі та розсудливі люди. І російськомовні, і україномовні. Наведемо кілька коментів.
Богдан Ланкевич цілком логічно запитує – а чому не можна зробити свою Українську Католицьку Церкву, яка б не підкорялася Папі?
Юрій Дімов задається питанням – чи зміниться щось в країні у разі отримання Томосу? І дивується, що Президент не запропонував провести деякі іудейські обряди.
Микола Бодасюк стверджує, що свій «Томос» про повну незалежність Філарет отримав ще в 1997 році, коли був підданий анафемі.
Валерій Гордійчук зауважує, що та Церква, якої влада зараз прагне позбутися (УПЦ), явила світові безліч святих, а от плоди Київського патріархату – поки тільки ворожнеча і ненависть.
Люди наші зовсім не такі примітивні, як розраховують піар-технологи, вони теж «врубаються». Не всі згодні живитися брехнею, і далеко не всіх можна «розвести».
Але політтехнологи «секти Томосу» можуть працювати в такому стилі й далі. Брехня неминуче рухається до саморозпаду, а істина – живе. Ті, хто чекає свого Томосу, можуть чекати й далі. А ми будемо чекати «воскресіння мертвих і життя майбутнього віку».
