Навіщо зустрічаються Патріархи?
Патріархи Варфоломій та Кирил мають зустрітися 31-го серпня в Стамбулі. Що криється за цією зустріччю? І як вона вплине на релігійну ситуацію в Україні?
Коментарі з даної теми дуже різноманітні. Але більшість зводиться до того, що, по-перше, Україна та українська автокефалія буде якщо не єдиною, то головною темою зустрічі, а по-друге – Томос все-таки з'явиться, попри все. І у зв'язку з цією останньою тезою одні припускають, що Патріарх Кирил робить останню відчайдушну спробу Томосу завадити, а інші стверджують, що Московський Патріархат з Томосом вже змирився і 31-го серпня в Стамбулі обговорюватимуть, як Патріарху Кирилу зберегти лице.
Пан Денисенко вже звично називає нові дати видачі Томосу (в останній версії – це початок вересня), деякі народні депутати, які позиціонують себе як церковних патріотів, висувають фантастичні версії, що, мовляв, Константинополь дарує Томос «українській церкві», а Москва – УПЦ. І лише Українська Православна Церква тихо й непомітно говорить про те, що зустріч Предстоятелів двох Помісних Православних Церков «поліпшить весь клімат міжправославних відносин» (заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич). На цю думку, як зазвичай, не звертають уваги, але в підсумку саме вона виявиться правильною. Знову-таки, як зазвичай.
Тема України, швидше за все, дійсно виявиться домінуючою. Але не в контексті Томосу, а в контексті подолання українського розколу. А тема подолання українського розколу може обговорюватися не інакше, як у контексті подолання розколів у всьому Православному Світі. Причому розколів як вже існуючих і організаційно оформлених, так і таких, що ще тільки назрівають. А найголовнішим та найбільш неприємним для Фанару є розкол, що назріває в самому Константинопольському Патріархаті. СПЖ вже писала про те, що в Американській Архієпископії існує дуже впливова група, яка відкрито заявляє про необхідність відокремлення від Константинополя. Тому, що називається, «рубанувши з плеча» та видавши Томос якійсь абстрактній Єдиній Помісній Церкві в Україні, Фанар дуже ризикує «відрубати» найважливішу (принаймні, у фінансовому відношенні) частину самого себе. І Константинопольські ієрархи намагатимуться усіма силами цього уникнути. До того ж, той факт, що нещодавно Патріарху Варфоломію не вдалося змістити зі своєї посади предстоятеля Американської Архієпископії архієпископа Димитрія (Тракателліса), змушує фанаріотів бути гранично обережними у наданні будь-яких автокефалій.
Чому Патріархи Варфоломій та Кирил будуть обговорювати не Томос, а розкол в Україні? Та просто тому, що в Україні немає суб'єкта, якому цей Томос може бути наданий. Причому як Константинопольським Патріархатом, так і Московським. Вельми потішив недавній пасаж пана Денисенка: «Значить, ми повинні провести Об'єднавчий собор. Хто ми? Ті архієреї, які звернулися до Вселенського Патріарха. Цей єпископат на архієрейському соборі повинен вибрати єдиного предстоятеля Української Православної Церкви».
Чому Патріархи Варфоломій та Кирил будуть обговорювати не Томос, а розкол в Україні? Та просто тому, що в Україні немає суб'єкта, якому цей Томос може бути наданий.
Більшої нісенітниці й вигадати не можна! Розкольницький «єпископат» не має ніякого ні канонічного, ні юридичного, ні організаційного відношення до Української Православної Церкви. Предстоятелем УПЦ є Блаженніший Митрополит Онуфрій. Як розкольники можуть «провести Об'єднавчий собор» та його переобрати?
Томос про автокефалію надається канонічно визнаній церковній структурі. Єдиною такою в Україні є УПЦ, яка Томосу не просить. Більш того, 25 червня єпископат УПЦ практично у повному складі прийняв красномовне заяву:
«Наявний канонічний статус є цілком достатнім для того, щоб Українська Православна Церква плідно звершувала свою місію серед народу України. Спроби змінити цей статус призведуть лише до обмеження прав і свобод, якими наділена наша Церква, маючи права широкої автономії. До того ж, ці спроби не вилікують, а лише поглиблять розкол як в Українському Православ’ї, так і в українському суспільстві. Архієреї одноголосно підтвердили своє прагнення дотримання даної при рукоположенні єпископської присяги зберігати вірність Українській Православній Церкві».
Ця заява є сигналом у тому числі й Патріарху Варфоломію: УПЦ розглядає горезвісний Томос, який планується видати ще навіть не існуючій релігійній структурі, як удар по канонічному Православ'ю в Україні. Чи потрібно казати про те, що і в інших Помісних Церквах вважатимуть так само?
Кому давати Томос? Розкольникам? Надання Томосу розкольникам – це безумство!
По-перше, це не вилікує сам розкол.
По-друге, це спровокує подальші розколи в різних Помісних Церквах. На Фанарі вишикується ціла черга розкольницьких організацій, що вимагатимуть Томосу. І аргументів, щоб їм у цьому відмовити, вже не буде.
По-третє, надання Томосу Константинополем без згоди тієї Помісної Церкви, від якої відкололися «мисливці за Томосом», означатиме розрив відносин між ними.
Чи потрібно Константинополю все це? Питання риторичне.
Патріарху Варфоломію немає ніякого резону давати Томос на початку вересня, як бажається пану Денисенку. Останній взагалі не є суб'єктом будь-яких переговорів стосовно Томосу. Патріарх Варфоломій спілкується з цього питання з Петром Порошенком. Але нинішнього президента України менш ніж за рік чекають вибори. І прогнози для нього досить несприятливі. Також на Фанарі питання Томосу лобіюють певні політичні кола в США. Але в Америці також на носі проміжні вибори до Конгресу та Сенату, після яких політична вага цих самих кіл може змінитися.
Сам здоровий глузд підказує не приймати принципового рішення щодо Томосу до цих подій. Також з'явилися повідомлення про те, що Томос лобіює Українська Православна Церква в США, яка сама нещодавно звернулася з розколу і нині входить до структури Константинопольського Патріархату. Проте їхні зусилля з просування Томосу дають швидше зворотний ефект. Адже в разі утворення ЄПЦ в Україні логіка підказує, що УПЦ в США повинна буде вийти зі складу Константинопольського Патріархату і приєднатися до української ЄПЦ. Чи потрібно це Константинополю?
Висновок з усього цього такий – питання Томосу не буде актуальним на переговорах Патріархів Варфоломія і Кирила. А от спробувати знайти якусь формулу подолання розколу, причому як в Україні, так і в інших країнах, яка б влаштувала всіх – це справді актуально. Не виключено, що Патріарх Кирил привезе на Фанар деякі свіжі ідеї з цього приводу. І не виключено, що ці ідеї можуть дуже сподобатися Патріарху Варфоломію. Справа в тому, що при будь-якому розколі виникає ситуація, коли той, хто відколовся і той, від кого відкололися, знаходяться в конфлікті один з одним. Часто цей конфлікт обростає цілим клубком взаємних звинувачень, а часом і образ, що не дає можливості їм самим вирішити цей конфлікт. І ось тут Константинополь і може зіграти позитивну роль. Звичайно, це не буде роль верховного арбітра, але якийсь посередницький механізм цілком можливий.
На переговорах Патріархів Варфоломія і Кирила буде актуальним питання не Томосу, а пошуку формули подолання розколу. Причому як в Україні, так і в інших країнах, такої формули, яка влаштувала б усіх.
І ще один момент, який говорить про те, що Україна буде далеко не єдиною темою переговорів на Фанарі. Якби Патріархи обговорювали виключно українське питання, то логічно було б, щоб у цих переговорах брав участь Предстоятель УПЦ Митрополит Онуфрій. Але про це поки не заявляється. Отже, тематика переговорів буде значно ширше.
Які ще можуть бути питання, «що представляють взаємний інтерес» для двох Предстоятелів?
По-перше, це питання єдності між Помісними Православними Церквами, яка дійсно похитнулася. І похитнулася ця єдність аж ніяк не через Україну, а через Критський Собор. І сам Собор, і документи, що на ньому були прийняті, оскаржуються не лише тими Помісними Церквами, які в Соборі участі не брали, але й частиною єпископату і духовенства тих Церков, які були на Соборі і підписали його документи. Спроби Патріарха Варфоломія нав'язати всім цей Собор як «вселенський», а його рішення як загальнообов'язкові не лише зустрічають опір, але й дають привід звинуватити сам Константинополь у бажанні панувати над Православним Світом. Питання ставлення до Критського Собору для Фанару набагато важливіше за Томос. Можливо, двозначні заяви Фанару з питання української ЄПЦ є спробами якось вплинути на позицію РПЦ в цьому питанні.
По-друге, Патріарха Варфоломія вельми турбує питання взаємовідносин Фанару з турецькою владою. Вони досить непрості. І якщо раніше захисниками і прохачами за Константинопольський Патріархат перед світською владою Туреччини були США, то зараз вони вже не можуть виконувати цю роль у зв'язку з конфліктом між цими двома країнами. Буквально днями, на додачу до взаємних звинувачень та погроз, на додачу до заморожування постачань до Туреччини сучасних американських винищувачів та інших неприємностей, додалися персональні санкції проти вищих турецьких чиновників, міністра юстиції Абдулахміта Гюля та міністра внутрішніх справ Сулеймана Сойлу. Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу висловив незадоволення прийнятим рішенням і заявив, що США своїми діями не досягнуть результату. Тобто Туреччина поступатися не збирається, а це означає новий виток напруженості. Тому США надалі не тільки не зможуть протегувати Фанару, як було раніше, але й стають для останнього «токсичним партнером», співробітництво з яким дискредитуватиме Константинопольський Патріархат в очах турецької влади.
Таким чином місце захисника та прохача за Фанар стає вакантним, і зайняти його в майбутньому, за логікою речей, цілком здатна Росія. Добрі відносини Константинополя з РПЦ є для цього однією з необхідних умов. І тут ми можемо пригадати, що за часів Османської імперії, про відновлення якої мріє президент Туреччини Р. Ердоган, між Портою і Росією існував офіційний договір, згідно з яким Росія мала право захищати православних на території Туреччини. Тож і історичний досвід тут є.
По-третє, Патріархи можуть спробувати намітити шляхи вирішення непростої ситуації в Естонії, де існують дві паралельні православні юрисдикції Константинопольського і Московського Патріархатів. Свого часу це стало компромісним рішенням і дещо згладило церковний конфлікт у цій країні. Але час показав, що така ситуація не є нормальною і шкодить Православ'ю загалом. «Взаємний інтерес» для двох Предстоятелів можуть також представляти питання близькосхідного врегулювання, відносини обох Церков з Ватиканом і так далі.
Згідно з дипломатичними традиціями, зустрічі перших осіб, як правило, організовуються не для того, щоб остаточно посваритися. Для цього достатньо переговорів між особами другорядними або ж заочних заяв. Перші особи зустрічаються, щоб закріпити і, можливо, оформити у вигляді документа ті домовленості, які вже були досягнуті на переговорах між делегаціями більш низького рівня. Той факт, що Патріархи домовилися про зустріч, говорить про те, що спільні позиції щодо обговорюваних питань між ними існують. І швидше за все вони були погоджені під час переговорів делегації Константинополя в Москві 9-го липня.
Тож чекаємо на зустріч Патріархів і сподіваємось, що вона принесе можливий варіант подолання українського розколу, а також розчарування всім тим, хто бажає роздути конфлікт між Константинополем та Руською Православною Церквою.
