Захоплення храмів. Як це було: Білогородка

СПЖ продовжує цикл ретроспективних матеріалів про те, як в країні захоплювали храми УПЦ. У попередньому матеріалі ми розповіли про захоплення храму в селі Судобичі. На цей раз розповідь про село Білогородка Дубенського району Рівненської області.

Настоятель Свято-Лукинської парафії УПЦ протоієрей Віталій Чайка вважає, що протистояння у селі розпочалося після того, як він відмовив у причасті дитині, котра була хрещена в Київському патріархаті. Частина людей у селі перестали відвідувати богослужіння, а згодом прийшли повідомити, що церкву потрібно переводити під іншу юрисдикцію.

За місяць до інциденту протоієрей Віталій Чайка подав до сільради усі необхідні документи, аби приватизувати церкву на релігійну громаду села. Голова села скористалася хвилею невдоволення у Білогородці та відмовила священику у питанні приватизації релігійної споруди, згодом стала підбурювати селян розмовами про те, що він хоче привласнити собі храм, і дозволила провести референдум за зміну юрисдикції, що суперечить чинному законодавству України.

«29 вересня 2014 року, після несанкціонованого референдуму, до церкви приїхали прибічники УПЦ КП з районного центру: Дворжик Роман Андрійович, заступник начальника Дубенської військової частини, представники радикального об'єднання "Правий сектор", а також солдати із місцевої військової частини, що мали при собі дубинки та біти, – розповідає протоієрей Віталій Чайка. – Спочатку почали погрожувати мені і моїй родині, сказали, що відвезуть у зону АТО, спалять автомобіль, а дружину і дітей вивезуть у невідомому напрямку, якщо я за два дні не виселюсь із церковної хати, у якій має жити новий настоятель УПЦ КП. А далі розпочали захват храму, розпихуючи та б'ючи моїх прихожан».

Як розповідають очевидці подій, загалом у рейдерському нападі на церкву брали участь близько 500 не місцевих жителів, в основному чоловіків. Міліція на телефонне прохання настоятеля надіслати допомогу не відреагувала.

30 вересня 2014 року у церкву Білогородки на правах власників увійшли розкольники. Отець Віталій Чайка цього ж дня, після чергових погроз з боку прибічників УПЦ КП, змушений був перебратися жити у сусіднє село до батьків дружини.

«Під церкву одна парафіянка запропонувала кімнату у своєму будинку, – розповідає отець Віталій. – От туди ми і перебралися служити. Відразу несміливо ходили люди, вагались, щоправда, церковний хор з регентом весь залишився, а решта прихожан потроху надходили».

Майже рік віряни УПЦ намагались відновити справедливість та подавали заяви в органи прокуратури, СБУ, обласні та районні адміністрації, однак отримували листи з відповідями про те, що у вчинених діях не вбачають ознак злочину та не мають права втручатися в діяльність релігійних організацій, оскільки це повинна вирішувати громада.

У 2016 році, попри супротив місцевих чиновників та блокування виготовлення необхідної документації на будівництво церкви, віряни Білогородки все-таки молитовно відсвяткували входини у новий храм.

За два роки міжконфесійної суперечки кількість вірних канонічній Церкві істотно збільшилась. За свідченням селян, у лоно УПЦ повертаються ті, хто два роки тому відбирав храм разом з прихильниками Київського патріархату.

«Мене у цьому житті вже важко чимось здивувати, – каже протоієрей Віталій Чайка, – але перехід молодого хлопчини шкільного віку із Київського патріархату у лоно канонічної Церкви був повною несподіванкою. Сьогодні цей юнак – мій помічник у вівтарі, ходить щонеділі, незважаючи на те, що батьки є прихожанами розкольників».