Чого боїться Всеукраїнська Рада Церков
Якщо допустити переслідування однієї конфесії, під загрозою опиняться всі інші.
26 червня члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій взяли заява «Про недопустимість порушення принципу автономності релігійних організацій і втручання у богослужебну практику релігійних організацій». Консолідована позиція релігійних організацій України полягає в тому, що держава не може втручатися в питання вчинення або невчинення релігійних обрядів, а також під внутриконфессиональные правила. Мова йде про кримінальне переслідування віруючих за свої переконання. Держава показала, що може і готове розпочати такі переслідування, і першим дзвіночком є справа проти православного священика із Запоріжжя.
Перше за всі роки незалежності України кримінальну справу проти священика, який діяв у відповідності зі своїми релігійними переконаннями, було відкрито 11 січня 2018 року. Причиною цього стала відмова священнослужителя Запорізької єпархії УПЦ здійснити обряд відспівування над трагічно загиблим немовлям. Причиною відмови стало те, що дитина був «хрещений» в розкольницькій конфесії. Про відкриття кримінальної справи заступник генпрокурора України Лариса Сарган повідомила на своїй сторінці в Фейсбук.
Про те, наскільки об'єктивним і незаангажованим буде розслідування, можна зробити висновок по фотографії, яку заступник генпрокурора проілюструвала своє повідомлення.
З тих пір минуло півроку, але результатів розслідування громадськість поки не почула. Об'єктивно, справа не має жодних судових перспектив, що зрозуміло і самим співробітникам прокуратури. Але в даному випадку вирішальну роль відіграє не законодавство, і навіть не здоровий глузд. Все вирішує велика політика. І відкриття кримінального провадження було сигналом для тих священнослужителів і віруючих, хто свої релігійні переконання ставить вище поточної політики держави. Сигнал прочитується недвозначно: якщо ваша позиція не буде збігатися з «лінією партії», з вами буде теж саме.
Має сенс вчитатися в ст. 161 Кримінального кодексу: «Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками – караються…». Максимальне покарання за цією статтею – вісім років в'язниці (!), якщо зазначені дії вчинені організованою групою осіб. А у випадку якщо священик діє згідно з внутрішніми правилами своєї релігійної організації – це завжди «організована група осіб».
А тепер подумаємо, які дії можуть підпадати під цю статтю.
Заборона в священнослужінні, виверження з сану або відлучення від Церкви – чому не «розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті»? Відмова здійснити церковні обряди над людиною іншого віросповідання чи конфесійної приналежності – чому не «образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями»? Відмова у Причасті тим, хто не приніс покаяння в своїх гріхах – чому не «обмеження прав»? Обмежити права можна по-всякому. Наприклад,висить у храмі оголошення: «Потрібен двірник». Прийшов мусульманин, а його не взяли – ось і стаття 161, ось і позбавлення волі. Багато чого можна ще підігнати під цю статтю, було б бажання.
І якщо сьогодні подібні заходи впливу з боку государстванепосредственно загрожують лише Української Православної Церкви, незговірливої в питанні ЕПЦ, то завтра подібне може застосовуватися до будь-яких конфесій, чим-небудь не що потрапили світської влади. Якщо прокуратура доведе справу, заведену на запорозького священика, до кінця, це може стати тим прецедентом, на який будуть посилатися при проведенні аналогічних кампаній залякування неугодних.
Ось тому Всеукраїнська Рада Церков і прийняв заяву про те, що застосування статті 161 Кримінального Кодексу України проти священнослужителів, які здійснюють свою діяльність у відповідності зі своїми внутрішніми правилами і віровченням, – неприпустимо!
«У разі порушення релігійними діячами внутрішнього порядку і правил вони несуть відповідальність, передбачену вченням відповідної релігійної організації, а також моральну відповідальність. Залучення за таких обставин до кримінальної відповідальності релігійних діячів будь-якої конфесії в Україні є порушенням принципу автономності релігійних організацій та неправомірним втручанням у внутрішню практику конфесій і релігійних організацій, зокрема порядок здійснення релігійних таїнств, обрядів і священнодій», – йдеться у заяві.
Крім того, що занадто широке трактування ст. 161 Кримінального кодексу України суперечить здоровому глузду, при цьому порушуються ще цілий ряд правових норм.
Конституція України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» (ст. 35).
Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»: «Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або до неучасті у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії» (ст. 3).«Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії» (ст. 5).
Держава не повинна диктувати релігійним організаціям, кого їм причащати, відспівувати або робити обрізання. Це не є поле застосування кримінального закону. Всі ці питання регулюються віровченням, моральними та канонічними нормами кожної конфесії.
Причому, якщо держава все ж буде втручатися у внутрішні правила релігійних громад, то це призведе не тільки до обмеження прав віруючих. Адже вирішувати, в якому випадку застосовувати кримінальне законодавство, а в якому ні, буде кожен окремий чиновник. Тобто така практика створить сприятливі умови для зростання бюрократичного свавілля та корупції. Але все ж корупція — це побічний ефект. Головне – це вихолощення релігійних переконань на догоду політиці держави. Ось цього і прагне не допустити Всеукраїнська Рада Церков.
І ще один важливий момент. Заяву про неприпустимість кримінального переслідування за релігійні переконання прозвучало як раз в той час, коли відомі релігійні, політичні та громадські діячі відкрито почали висловлювати погрози на адресу УПЦ. А реалізація цих загроз безпосередньо пов'язується з створенням ЕПЦ і Томосом про автокефалію. Вже прозвучала вимога забрати УПЦ у Києво-Печерську та Почаївську лаври. Вже активізувалися прихильники антицерковних законопроектів, які заявляють про зміну статусу та назви УПЦ. Уже пролунали заяви про створення загонів «активістів», які будуть переводити храми в «правильну юрисдикцію».
Немає сумнівів у тому, що все це буде реалізовано в разі, якщо Константинопольський Патріархат піде на поводу у світських властей і дарує Томос про автокефалію. Тоді вже державний апарат запрацює на повну в застосуванні ст. 161 Кримінального кодексу. Адже якщо зараз чиновники не можуть зрозуміти, чому не можна здійснювати церковний обряд над людиною, «хрещеним» в розкольницькій конфесії, то хто буде розбиратися у всяких там паралельних юрисдикціях!
Залишається сподіватися, що константинопольські ієрархи проявлять ббільшу відповідальність,ніж недалекоглядні українські політики, і не допустять подібного розвитку подій.
