Анафема спотикання: чому в Київському патріархаті заперечують очевидне
Анафема все-таки «пече» Київський патріархат.
25 червня спікер невизнаного Київського патріархату Євстратій Зоря спробував спростувати інформацію ЗМІ про те, що на Банковій переконують Філарета піти з посади глави УПЦ КП через те, що накладена на нього анафема є одною «з очевидних перешкод для рішення Константинополя про надання Томосу про автокефалію українському Православ'ю».
У своєму повідомленні на Facebook Зоря робить довгий вступ, звинувачуючи ЗМІ в брехливій провокації, і обурюється тезою, що «нібито "анафема, накладена на нього Московським Патріархатом, є перешкодою для автокефалії та для того, щоб Патріарх очолив єдину Помісну Церкву"».
Після цього «нібито» налаштовуєшся на те, що Євстратій Зоря пояснить, чому про анафему не варто згадувати і що вона не є предметом занепокоєння для Київського патріархату.
Але буквально у наступних реченнях він підтверджує те, що зібрався було спростовувати. А саме говорить про те, що «без відкинення московської анафеми немає ніякого іншого способу з боку Константинополя визнати українських архієреїв, які є поза МП. А без визнання ієрархів та духовенства УПЦ КП і УАПЦ – немає сенсу говорити про автокефалію, адже на базі Московського Патріархату Константинополь не може її проголосити...».
Виходить, що анафема все-таки є проблемою для УПЦ КП. Незалежно від того, чи вважає Зоря її дійсною, чи недійсною.
Це вже не перший випадок суперечливої роздвоєності свідомості речників УПЦ КП. Можливо, Євстратій Зоря сподівається, що всі вже забули про «лист Філарета» на адресу Архієрейського Собору РПЦ, проте це не так.
«Звертаюся до Вас із закликом ухвалити належні рішення, завдяки яким буде покладено край наявному протистоянню. А саме: вважати такими, яких не було, всі попередні рішення, зокрема про заборони і відлучення, що вищезазначеному перешкоджають», – це цитата з цього листа, який завершувався словами «прошу прощення в усьому, чим згрішив словом, ділом і всіма моїми почуттями, і так само від серця щиро прощаю всім». І підписаний без вказівки титулу «патріарх», одним ім'ям – «ваш побратим Філарет».
Наступного ж дня Філарет поспішив дезавуювати своє прохання і заявив, що «анафема мене не пече». Проте написаного пером не витягнеш і волом. Лист свідчить про те, що анафема насправді «пече» главу УПЦ КП, і дуже сильно, якщо вже він зважився звернутися до РПЦ з проханням про її зняття.
І ось тепер речник Київського патріархату підтвердив це офіційно – анафема є безсумнівним та об'єктивним чинником, який «заважає визнати» духовенство УПЦ КП.
Пояснимо чому.
Заборона Філарета в служінні, зняття сану і подальше відлучення від Церкви ставить під сумнів архієрейські і священицької хіротонії всього духовенства Київського патріархату. Кажучи простими словами, ставить під сумнів те, що єпископи КП є справжніми єпископами, а священики – справжніми священиками. Тому ні про яке визнання та дарування автокефалії й мови бути не може.
Нагадаємо, за що з Філарета зняли сан, а потім відлучили від Церкви.
11 червня 1992 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив «позбавити митрополита Філарета (Денисенка) теперішнього сану, позбавивши його всіх ступенів священства і всіх прав, пов’язаних з перебуванням в клірі», за «жорстоке і зарозуміле відношення до підвідомчого духовенства, диктат і шантаж (Тит. 1, 7-8; святих апостолів правило 27-е), внесення своєю поведінкою і особистим життям спокуси в середовище віруючих (Мф. 18, 7; Першого Вселенського Собору правило 3-е, П'ято-Шостого Вселенського Собору правило 5-е), клятвопорушення (святих апостолів правило 25-е), публічний наклеп і хулу на Архієрейський Собор (Другого Вселенського Собору правило 6-е), звершення священнодійств, включаючи рукоположення, у стані заборони (святих апостолів правило 28-е), вчинення розколу в Церкві (Двократного Собору правило 15-е)».
Як бачимо, сан з Філарета зняли зовсім не за «патріотичну» діяльність, а за цілком конкретні провини, що порушують конкретні канони.
Звернемо увагу, що Філарет був відлучений від Церкви аж ніяк не відразу після утворення розколу, а через цілих 5 років! Тобто Церква давала достатньо часу, щоб він спробував виправити ситуацію та приніс покаяння. Замість цього Філарет не лише не покаявся, але й підтримав розколи в інших Помісних Церквах!
21 лютого 1997 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в Свято-Даниловому монастирі у Москві був відлучений від Церкви і відданий анафемі. Постановою Собору в провину Філарету ставилося: «Монах Філарет не послухав зверненого до нього від імені Матері-Церкви заклику до покаяння і продовжував у міжсоборний період розкольницьку діяльність, яку він простяг за межі Руської Православної Церкви, сприяючи поглибленню розколу в Болгарській Православній Церкві та приймаючи до спілкування розкольників з інших Помісних Православних Церков».
Відзначимо, що виверження з сану та відлучення від Церкви, звершені Архієрейськими Соборами РПЦ, визнані та підтверджені також іншими Помісними Православними Церквами.
Тепер Київський патріархат збирається апелювати до Патріарха Варфоломія, щоб він зняв анафему, бо вона нібито необгрунтована. «Патріарх Константинополя має права вищої апеляційної інстанції у судових суперечках, коли на рівні Помісної Церкви питання не може бути вирішене, а проблема виходить за місцеві рамки», – написав Зоря.
Проте, як ми переконались, у анафеми були цілком обґрунтовані й очевидні причини, які Київському патріархату буде важко замилити або спростувати.
Відзначимо ще один момент: Філарет був відлучений від Церкви, зокрема, за розкол та створення паралельної неканонічної ієрархії, що є прямим порушенням канонічного правила «в одному місці – один єпископ».
Потрібно розуміти, що це не просто одне з багатьох правил, що стосується Церкви. Це одне з фундаментальних правил, яке сягає корінням у саму суть Церкви та її головного таїнства – Євхаристії.
Якщо ігнорувати це правило – доведеться піддати сумніву реальність єдності Церкви.
Можна іноді спостерігати сумну і страшну картину, коли за 50 метрів від храму УПЦ будується новий храм Київського патріархату, щоб люди «причащалися» окремо від «москалів».
Можуть заперечити, що от в США чи Естонії існують різні юрисдикції.
Цей лукавий аргумент не має ніякої сили, бо ті, хто його використовують, забувають згадати рішення Критського Собору.
Нагадаємо, питання про православну діаспору розглядалось на Критському Соборі в 2016 році. В ухваленому документі наголошується, що строгий канонічний порядок Церкви передбачає перебування лише одного єпископа в одному місці. Існуючий «юрисдикційний плюралізм» розглядається лише як тимчасовий і вимушений стан справ до «більш відповідного часу, коли дозріють умови для застосування канонічної акривії».
Як бачимо, Помісні Церкви визнали НЕНОРМАЛЬНИМ юрисдикційний плюралізм. Який, до того ж, виник не внаслідок розколів чи протистояння, а в силу вимушених причин, пов'язаних з процесами виникнення діаспор православних народів.
У нашому ж випадку ми маємо справу з самовільним і зловмисним дублюванням канонічної ієрархії, яке було здійснене людиною, забороненою в служінні!
Якщо це не підстава для анафеми, то що тоді підстава? Якщо це можна пробачити та вважати «як таке, якого не було», тоді треба відмовлятися від засудження будь-яких злочинів проти Церкви. Визнання такого діяння несуттєвим підірве саму Її основу і породить прецедент, який дозволить усім незадоволеним розколюватися без страху. Саме поняття розколу взагалі зникне.
Тому навряд чи Константинополь піде на такий крок. Крім цього, як ми писали вище, анафема була визнана Предстоятелями всіх інших Помісних Церков. Хоча б в силу цього Патріарх Варфоломій не може одноосібно приймати якісь рішення.
Тому Філарету доведеться забути про посаду Предстоятеля канонічної Церкви, а Євстратію Зорі доведеться забути про посаду її спікера.
