Як пов'язані скандал в Американській Архієпископії та українська ЄПЦ
Оплот Фанару в США стрясає скандал. Це може вплинути на рішення Патріарха Варфоломія стосовно України.
Зараз, коли дебати про надання Томосу про автокефалію Єдиної Православної Церкви (ЄПЦ) в Україні у самому розпалі, має сенс звернути увагу на стан справ у найбільшій та найбагатшій частині Константинопольської Церкви – Американській Архієпископії. 4-го липня в Архієпископії має відбутися подія, яка може схилити чашу терезів у той чи інший бік в питанні ЄПЦ.
На сьогоднішній день Американська Архієпископія складається з 9 єпархій, 500 парафій, на яких служать понад 800 священиків. Окрім цього в юрисдикцію Архієпископії входять: Українська Православна Церква в Канаді, Американська Карпатороська православна єпархія та Албанська православна єпархія Америки. Щоб попередити можливі здивування, слід коротко пояснити, яким чином ця «УПЦ в Канаді» опинилася в складі Константинопольської Церкви. Утворена в 1918 році, громада українських іммігрантів під назвою Українсько-Грецька Православна Церква в Канаді (Ukrainian Greek Orthodox Church of Canada) на початку свого існування часто змінювала юрисдикцію, причому як канонічну, так і неканонічну. З 1949 по 1951 рік їх очолював глава розкольницької УАПЦ Мстислав (Скрипник). У 1990 р. ця церковна структура, яка не мала на той момент канонічного статусу, була прийнята в юрисдикцію Константинопольського Патріархату, умовою чого була зміна назви на «Українська Православна Церква в Канаді» та перевисвячення Константинопольськими ієрархами духовенства цієї Церкви.
Американська Архієпископія є найважливішою структурою Фанару, яка багато в чому Фанар і утримує. Вона була заснована указом Константинопольського Патріарха Мелетія IV в 1922 році і об'єднує грецькі парафії в США. Причому спочатку Архієпископія створювалась як структура не Константинопольської, а Елладської Церкви. А ще раніше опікою грецьких емігрантів в США займалася Грецька Православна Духовна Місія Руської Православної Церкви, яка очолювалась архімандритом, греком за національністю. Проте Священний Синод Константинопольської Церкви у 1922 році прийняв рішення «про обов'язкове та виняткове підпорядкування» Константинопольському Патріархату всієї православної грецької діаспори. Відтоді і до сьогоднішнього дня між Фанаром та Американською Архієпіскопією триває боротьба за ступінь впливу Константинополя на Архієпископію.
У 1959 році главою Американської Архієпископії став Яків (Кукузіс). Його служіння збіглося зі значним посиленням потоку грецьких емігрантів в США та Канаду, наслідком чого було збільшення кількості парафій. При архієпископі Якові чисельність парафій зросла до 500, були відкриті відділи у справах молоді, освіти, катехизаторської освіти, громадських зв'язків, духовної місії та ін. Важливим напрямком діяльності архієпископа Якова стало відокремлення Архієпископії від Фанару та заснування інститутів для вирішення внутрішніх питань в самій Архієпископії. Так, він заснував Зібрання духовенства та мирян, що проходять раз на 2 роки, для обговорення й вирішення актуальних церковних проблем та посилив роль Архіепіскопскої ради. При ньому склалась практика, за якої миряни, які займають найвищі посади в державі або є великими благодійниками, отримали значний вплив на церковні справи. При ньому в 1977 році був затверджений новий церковний статут Американської Архієпископії, метою якого стала децентралізація церковного управління з наданням більших повноважень єпархіям.
Водночас архієпископ Яків був настільки просунутим прихильником кардинальних реформ в Церкві, що в 1988 році в одному з виступів висловив бажання бути першим православним єпископом, який висвятить жінку у священицький сан. А його екуменізм заходив настільки далеко, що він брав участь у так званому «надрелігійному» русі, який проголошував спільне служіння «єдиному богу», не визначеному ніякими догматами, та засуджував як «релігійний забобон» священні канони, що забороняють спільні молитви з неправославними.
У 1996 році його розбіжності з Фанаром досягли такої міри, що він був змушений піти у відставку. Він помер в 2005 році у віці 93 років.
Нинішнього предстоятеля Американської Архієпископії Димитрія (Тракателліса), якому в цьому році виповнилося 90 років і який займає свою посаду з 1999 року, сьогодні також хочуть відправити у відставку.
Боротьба розгорілась неабияка. Архієпископа Димитрія звинувачують у нецільовому витрачанні коштів, виділених на відновлення грецького храму святителя Миколая Чудотворця, який був розташований біля однієї з веж Всесвітнього торгового центру та був похований під уламками цієї вежі в результаті теракту 11 вересня 2001 року. Кошти були виділені чималі, але будівництво на сьогоднішній день ще дуже далеке від завершення.
Згідно з проектом цей храм мав повторити внутрішнє і зовнішнє оздоблення церкви святої Софії в Константинополі та стати перлиною архітектури Американської Архієпископії. Замість цього споруду зараз називають «національною ганьбою», яка дискредитує Православ'я в Америці. Крім цього, архієпископа Димитрія звинувачують у розвалі церковного управління та злиденному стані справ в освітніх закладах Архієпископії.
Наприкінці травня 2018 року Патріарх Варфоломій закликав архієпископа Димитрія піти у відставку, але той проігнорував заклик.
З аналогічними зверненнями виступили й впливові миряни в самій Архієпископії, які опублікували відкриті листи архієпископу Димитрю та не соромились у висловлюваннях для звинувачення останнього.
Впливовий американський політик і грецький православний християнин Майкл Хаффінгтон, до речі, затятий прихильник екуменізму, пише: «Кожного року в церкві ми чуємо притчу про таланти (Мт. 25, 14-30). У 1999 році Патріархія надала архієпископу Димитрію можливість очолити Архієпископію <…> Однак за останні кілька років він не тільки поховав даровані йому таланти, але й, що ще гірше, втратив деякі з них. Про це свідчить незаконне привласнення коштів, які були окремо зібрані та призначені для будівництва грецької православної церкви святого Миколая і національної святині, розташованої в Центрі міжнародної торгівлі. Будівництво довелося припинити в минулому році, оскільки кошти були направлені на покриття інших витрат в межах Архієпископії. Цей злочин став національною і публічною ганьбою для нашої Архієпископії. І, на жаль, відповідальність за цю ситуацію лежить безпосередньо біля ніг архієпископа. В притчі, коли слуга не примножив таланту, який він отримав, вчитель вигнав його зі своїх земель. Це послання має відношення до нашої нинішньої ситуації, і я молюся, щоб його Високопреосвященство прийняв його близько до серця».
Один з основних спонсорів Архієпископії мільярдер Іоанн Кациматідес висловлюється в ще більш різких виразах: «Все своє життя я був залучений в церковні справи. <…> Я служив обом Архієпископам до архієпископа Димитрія, і я ніколи не бачив гіршої кризи, ніж те, з чим ми стикаємося зараз. <…> Абсолютно невміле фінансове управління непростимо. Храм Святого Миколая на Нульовій Позначці повинен бути нашою перлиною; замість цього він став національною ганьбою. Архієпископи зловживали коштами, пенсією священиків, і Бог знає, що ще! Семінарії загрожує закриття, але архієпископ відмовляється йти у відставку, кажучи, що він хоче вирішити проблеми. Але він той, хто був на чолі, коли ці проблеми відбулися в першу чергу!»
Щоденна газета Kathimerini English Edition і відповідний інтернет-ресурс опублікували статтю, яка також викриває архієпископа Димитрія і закликає його піти зі своєї кафедри.
Всі ці заклики лунають напередодні Зібрання духовенства та мирян, яке має відбутися 4-го липня в Бостоні. Архієпископа Димитрія закликають заявити про свою відставку або напередодні цього Зібрання, або безпосередньо на ньому. Але поки що він відмовляється це робити. А це означає, що його підтримують сили настільки ж значні, як і ті, які закликають його піти.
Ми не знаємо, через що по суті розгорівся конфлікт. Цілком можливо, що озвучені звинувачення – це лише зовнішній привід для усунення неугодного ієрарха, а справжні причини лежать зовсім в іншій площині. Ми також не знаємо, на чиєму боці правда. Але ми можемо абсолютно однозначно констатувати наявність серйозних розбіжностей між Фанаром і Американською Архієпіскопією або, принаймні, її значною частиною. А враховуючи, що ці розбіжності існують протягом всієї історії Американської Архієпископії, можна стверджувати, що вони є системними і не сильно залежать від того, хто саме займає кафедри в Константинополі та Америці. Це означає, що існує дуже серйозна загроза відокремлення від Константинополя всієї Американської Архієпископії або її значної частини. Ця загроза тим істотніша, що з 2010 року на території Північної і Центральної Америки діє Постійна Конференція Канонічних Православних Єпископів Америки (Assembly of Canonical Orthodox Bishops of North and Central America). Ця Конференція являє собою координаційний орган для всіх православних єпископів відповідних країн, що входять в канонічне підпорядкування різним Помісним Церквам. Проте в перспективі Конференція може стати основою для повноцінної автокефальної Церкви, яка буде об'єднувати всіх православних на американському континенті. Це було б у повній відповідності з давньою православною еклезіологічною традицією. Але це означало б втрату Фанаром своєї самої значної частини. Паралелі з церковною ситуацією в Україні очевидні. Говорячи світською мовою, Константинопольський Патріархат не може заохочувати церковний сепаратизм в Україні та одночасно боротися з ним в Америці. Томос про автокефалію, виданий в Україні невідомо кому, може спровокувати відцентрові тенденції в Американській Архієпископії, і цей момент буде дуже важливим при прийнятті Константинополем рішення щодо ЄПЦ.
Ну, а що стосується Зібрання духовенства та мирян Американської Архієпископії 4-го липня, то можна сказати, що якщо Патріарху Варфоломію вдасться змусити архієпископа Димитрія піти у відставку і тим самим зміцнити вплив Фанару на Архієпископію, то шанси на дарування Томосу про ЄПЦ трохи збільшаться.
