Наклеп, пропаганда та стигматизація: як в Україні тиснуть на УПЦ

Його Превосходительству Голові Європейського Союзу пану Д. Туску

                                                    Його Превосходительству Генеральному секретарю ОБСЄ пану Томасу Гремінгеру

             Її Превосходительству Верховному комісару Ради Європи з прав людини пані Д. Міятович

             Його Превосходительству Верховному комісару ООН з прав людини пану Зейд Раад Аль Хусейну

                                                 ОРГАНАМ І ПРОЦЕДУРАМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВОЗАХИСНОГО МЕХАНІЗМУ:

                                                                                    Раді з прав людини ООН (у тому числі в порядку письмової заяви в процедурі 38 сесії РПЛ ООН)   

                                                                                Організації з безпеки і співробітництва в Європі

 Його Превосходительству Спеціальному доповідачу ООН зі свободи переконань та релігії пану А. Шахіду 

  Його Превосходительству Спеціальному  доповідачу ООН із захисту правозахисників  пану М. Форсту

Його Превосходительству  Спеціальному посланнику ЄС з питань свободи віросповідання і переконань за межами Європейського Союзу пану Я. Фігелю

                                                                    Всесвятійшому Патріарху Константинопольському Варфоломію,

                                                                   Главам і Синодам Помісних Православних Церков:

Польської, Румунської, Болгарської, Александрійської і всієї Африки, Великої Антіохії і всього Сходу, Єрусалимського патріархату, Грузії, Сербії, Кіпру, Афінської і всієї  Еллади, Албанії, Чеських земель і Словаччини

Заява НУО Public Advocacy

про факти наклепницької і стигматизаційної пропаганди

як елемент незаконного тиску на Українську Православну Церкву

З 2015 року НУО «Суспільний правозахист», що має консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді ООН, у взаємодії з СММ ОБСЄ, СММ УВКПЛ ООН здійснює моніторинг дотримання прав у релігійній сфері України.

Звертаємо увагу ОБСЄ, УВКПЛ ООН, Ради з прав людини ООН, Ради Європи, органів і структур, мандат яких передбачає захист прав людини, а також всіх зацікавлених осіб, що у квітні-травні 2018 року  посилився  незаконний тиск на Українську Православну Церкву. Насамперед, це пов'язано зі спробами нав'язати православним віруючим України проект Єдиної Помісної Церкви (далі ЄПЦ) і автокефалії у форматі, який не приймає значна частина православних віруючих.

Заяви Президента України та рішення парламенту, численні візити дипломатичних делегацій України до Стамбулу, зустрічі з Константинопольським патріархом державних чиновників дозволяють зробити висновок про те, що дана тема перестала бути внутрішньою справою Церкви і здійснюється активний політичний та адміністративний тиск на священноначаліє і віруючих Української Православної Церкви з метою примусити їх прийняти проект створення ЄПЦ саме в тому форматі, який вважають правильним президентські політичні кола.

Зокрема, Президент України наголосив, що він налаштований дуже рішуче діяти в напрямку створення ЄПЦ і протидіяти всім, хто ставатиме на шляху «національних інтересів України», повідомляє сайт Президента. «Це – питання національної безпеки і нашої оборони у гібридній війні, бо Кремль розглядає РПЦ як один з ключових інструментів впливу на Україну», – сказав Петро Порошенко. «Тому я дуже рішуче налаштований в цій справі діяти. І протидіяти – всім, хто ставатиме на заваді національним інтересам України і намагатиметься зірвати кооперацію із Вселенським Патріаршим Престолом», – заявив він.

Така ситуація є неприпустимим втручанням державних посадових осіб у внутрішні справи Церкви, яка не тільки відокремлена від держави, але й має право на збереження свого статусу, у тому числі юридичного і канонічного.

У відповідності з міжнародними правовими стандартами та європейською практикою, форма та спосіб канонічного зв'язку тієї чи іншої Церкви з релігійними зарубіжними центрами є внутрішньою справою релігійної конфесії і складають релігійну ідентичність віруючих. Сповідування релігійних переконань в складі тієї чи іншої Церкви є суб'єктивним правом на свободу віросповідання, і кожна людина має право обирати Церкву згідно до своїх критеріїв вибору, до яких, зокрема, належить канонічність.

Громадянам України, так само як і церковним ієрархам, не заборонено звертатися до керівників інших релігійних конфесій та висловлювати Константинопольському Патріарху Варфоломію, так само як і іншим особам, свої міркування з питань, які стосуються релігійного життя, особливо в ситуації, коли здійснюється втручання державного апарату в справи Церкви, що має автономний юридичний статус об'єднання (корпорації) приватного, а не державно-публічного права. Збір підписів, петиції, звернення, заяви, зустрічі, мітинги, демонстрації та переговори є формами вираження думки громадянського суспільства та гарантіями демократичних європейських свобод.

На жаль, ми змушені констатувати, що перераховані права в даний час піддаються обмеженню з боку посадових осіб органів державної влади, які чинять на віруючих незаконний тиск, примушуючи їх відмовитись від законних форм вираження своєї думки з питань, що їх хвилюють. У ряді випадків зафіксовані погрози та факти проведення «профілактичних» бесід співробітниками правоохоронних органів з метою заблокувати ініціативи віруючих із висловлення своєї думки з питання створення Єдиної Помісної Церкви. 

Одним з напрямків незаконного тиску є вимога з боку ряду державних службовців та політиків змінити найменування Української Православної Церкви, додавши до нього приналежність до Московського патріархату, а також змінити організаційний статус УПЦ на Екзархат Московської патріархії. Такі вимоги є неправовими та неприпустимі у цивілізованому суспільстві. Зміна найменування УПЦ шляхом включення в нього вказівки на приналежність до Московського патріархату, так само як і зміна організаційної форми на Екзархат, не можуть бути досягнуті ані адміністративними, ані примусовими юридичними рішеннями, оскільки зазначені питання належать до сфери цивільного права і можуть вирішуватися тільки за рішенням органів управління Української Православної Церкви. Будь-яке адміністративне рішення в даному питанні буде не тільки недемократичним та неправовим, але засвідчить повну втрату Україною мінімальних стандартів цивілізованого державного управління.

Також є неприпустимим правовим порушенням використання риторики ненависті, що розпалює релігійну ворожнечу, – у висловлюваннях лідерів релігійних конфесій і державних службовців – по відношенню до Української Православної Церкви.

Так, без будь-яких підстав та доказів, лідер релігійної конфесії УПЦ Київського патріархату Філарет Денисенко, а також ряд ієрархів даної конфесії публічно звинувачують Українську Православну Церкву в пропаганді «руського миру», дозволяють висловлювання про те, що статус УПЦ може бути змінений на «екзархат», у ряді випадків клірики цієї конфесії очолюють силові зіткнення навколо храмів УПЦ та відкрито демонструють негативне та вороже ставлення до православних віруючих. Численні докази таких дій містяться як в інформаційному просторі, так і в доповідях правозахисних організацій.  Всі ці факти свідчать не лише про міжконфесійну напруженість в країні, але й про використання державного адміністративного ресурсу, який публічно і відкрито підтримує агресію щодо Української Православної Церкви.

Маркерним прикладом агресивно ворожої пропаганди по відношенню до православних віруючих УПЦ є опублікування персональних даних священноначалія Української Православної Церкви – керуючого справами УПЦ митрополита Антонія (Паканича), голови представництва УПЦ при європейських організаціях єпископа Віктора (Коцаби), заступника голови відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ прот. Миколая Данилевича, священика Олексія Зощука на сайті «Миротворець».

Як відомо, діяльність даного сайту носить провокаційний характер, оскільки на ньому публікуються персональні дані особистого характеру, розміщення яких без згоди власника у відповідності зі статтею 182 Кримінального кодексу України є кримінальним злочином. Також, враховуючи характер діяльності цього інформаційного ресурсу, публікація на ньому персональних даних церковних ієрархів свідчить про розпалювання релігійної ворожнечі по відношенню до православних віруючих.

Не можна не відзначити, що діяльність митрополита Бориспільського і Броварського Антонія (Паканича), єпископа Баришівського Віктора (Коцаби), прот. Миколая Данилевича, а також ієрея Олексія Зощука є діяльністю правозахисників. У відповідності зі стандартами ОБСЄ і Євросоюзу, нормами міжнародного права – особи, що виступають на захист прав, у тому числі релігійних, незалежно від їх професійного статусу визнаються правозахисниками.

Держави, в тому числі Україна, взяли на себе підвищені зобов'язання по захисту прав правозахисників і зобов'язалися забезпечувати умови для їхньої вільної та безперешкодної роботи. Тиск за професійну діяльність та погрози, у тому числі, якщо вони виходять від державних службовців і санкціонуються вищими посадовими особами, свідчать про тоталітарний характер державної влади, що безпосередньо впливає на ставлення до держави з боку міжнародної спільноти.

Зокрема, Спеціальний доповідач ООН з питання про становище правозахисників неодноразово висловлював стурбованість щодо того, що в деяких державних режимах на правозахисників часто навішують ярлик ворогів держави або терористів у спробі делегітимізувати їхню роботу та діяльність. Звичайні спроби такого роду включають навішування на правозахисників ярликів екстремістів, зрадників та шпигунів, дискредитацію їхньої роботи як діяльності, спрямованої на повалення уряду… (див. Доповідь Спец. доповідача з питання про становище правозахисників A/HRC/25/55, 23.12.2013, п. 86).

ПАРЄ також висловила свою стурбованість тим, що «у ряді держав щодо правозахисників розгортаються наклепницькі кампанії з метою їх дискредитації; їх звинувачують у відсутності патріотизму, називають зрадниками, «шпигунами» та екстремістами». ПАРЄ закликала держави-члени припинити необґрунтовані звинувачення правозахисників як «екстремістів або агентів іноземних держав» (Резолюція ПАРЄ 1891 (2012) п. 5.8.)

У ряді держав цькування та наклепницькі кампанії вписуються у більш широку тенденцію делегітимізації правозахисників, які отримують гроші або виконують свою роботу в професійній якості, як осіб, які керуються в першу чергу фінансовою вигодою, а не мотивами, пов'язаними з правами людини. Є повідомлення про те, що стосовно окремих правозахисників або їхніх організацій проводяться сплановані наклепницькі кампанії, в тому числі в засобах масової інформації, і що вони піддаються іншим формам стигматизації, покликаним завдати шкоди їхній особистій репутації або підірвати довіру до їхньої організації (див. Керівні принципи ОБСЄ щодо захисту правозахисників, п. 121).

Зокрема, в Україні до такої стигматизаційної кампанії слід віднести інформаційні повідомлення про священика УПЦ Олексія Зощука, розміщені інформаційним ресурсом «Оглядач» під заголовком: «За гроші Росії? Скандальний священик УПЦ МП похвалився розкішним відпочинком в ОАЕ». Дана публікація містить особисті фотографії родини Олексія Зощука, в тому числі неповнолітніх дітей, із зазначенням того, що в лютому 2018 року він провів дороговартісну відпустку з родиною, а також що він «зі своїм помічником вирушив до Москви на зустріч з куратором ФСБ для отримання вказівок і обговорення стратегії інформаційно-пропагандистської війни проти України та зриву процесів створення єдиної помісної Української православної церкви».

Такі звинувачення є прикладом спланованої наклепницької інформаційної пропаганди відносно священнослужителя, який за характером своєї діяльності захищає права віруючих. Раніше ієрей Олексій Зощук став жертвою нападу з боку радикалів С14, які увірвались до офісу інформаційного агентства «Спілка православних журналістів», з яким священик О. Зощук здійснює свою професійну діяльність.

Вивчивши дану справу, ми, як правозахисна організація, надали «Спілці православних журналістів» юридичну підтримку, а також передали відомості про порушення прав журналістів на адресу Ради з прав людини ООН, спеціального доповідача ООН з питань свободи релігії та переконань, до інших органів міжнародного правозахисного механізму. Інтерес до даної справи також висловила місія СММ ОБСЄ, а Управління Верховного комісара ООН з прав людини у своїй щорічній доповіді згадало про те, що дійсно мав місце факт нападу на офіс «СПЖ» одночасно з початком інформаційної кампанії проти Української Православної Церкви. Таким чином, ця справа контролюється системою міжнародного правозахисного механізму.

Як нам вдалося встановити, у січні-лютому 2018 року на адресу сім'ї ієрея Олексія Зощука почали надходити погрози, які були оцінені як реальні, – і йому була надана фінансова допомога з боку приватної особи, – в результаті чого він і опинився у місці, яке сам священик не обирав для свого «відпочинку». Разом з тим, якщо вивчити публікацію на сайті «Оглядач», де є відео про те, як якісь люди (за твердженням сайту – священик Олексій Зощук) сідають в поїзд – очевидно, що за священиком здійснювалось негласне спостереження – і невідомі особи стежили спеціально, щоб зібрати матеріал для наклепницької статті та дискридитаційної інформаційної кампанії.

Таким чином, справа священика Олексія Зощука є прикладом стигматизації священнослужителя за його правозахисну діяльність із захисту своєї пастви. Так, до наклепницьких статей  включили всі доступні на даний момент і найбільш чутливі для українського суспільства ярлики –  це дорогий відпочинок (при цьому не повідомляючи про те, що в цей період священик фактично змушений був переховуватись від реальної загрози для свого життя, та не згадавши ані словом про напад на «СПЖ» з боку радикалів), а також нічим не підтверджені та необгрунтовані звинувачення у зв'язках з ФСБ.

Потрібно відзначити, що фактично сайт «Оглядач» та інші ресурси, які зробили аналогічні публікації, – вчинили правопорушення, оскільки фотографії, розміщені на них, – містились у смартфоні ієрея О. Зощука, який був зламаний, внаслідок чого були викрадені особисті фотографії, які згодом стали предметом наклепницької пропаганди. Таким чином ЗМІ поширили персональні дані без згоди власника, і за такі дії передбачена кримінальна відповідальність.

Наразі по даній справі вже подано заяву про відкриття кримінального провадження, також ведеться підготовка цивільного позову до засобів масової інформації, винних у розпалюванні наклепницької кампанії проти священнослужителя.

Звертаємо увагу на те, що право на недоторканність приватного життя, як воно передбачене в статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права,  включає в себе захист від незаконного посягання на репутацію та честь. Таким чином держави-учасники Пакту зобов'язані захищати правозахисників від подібних посягань, незалежно від того (як вказав Комітет ООН з прав людини), чи виходять ці дії від державних органів, чи від фізичних або юридичних осіб (Див. Зауваження загального порядку № 16 Комітету ООН з прав людини, ст. 17 «Право на недоторканність особистого життя», 8 квітня 1988 р.)

Особливо слід звернути увагу на той факт, що як митрополит Антоній (Паканич), так і єпископ Віктор (Коцаба), а також прот. Миколай Данилевич зазнали стигматизації за правозахисну діяльність у зв'язку з публічними виступами на міжнародних майданчиках ОБСЄ та ООН. Цей факт звісно не залишиться непоміченим міжнародною спільнотою і державі Україна доведеться докласти зусиль для того, щоб усунути це правопорушення якомога швидше, інакше воно стане явним доказом антиєвропейської та антиправової політики правлячих політиків.  

Інформаційні матеріали із зазначеної теми розміщені за посиланням: www.protiktor.com/upr

На підставі викладеного прошу Вас звернути увагу на перераховані факти та вжити заходів для захисту прав православних віруючих в Україні, не допустити міжрелігійних зіткнень та сприяти припиненню політичного, адміністративного та силового тиску на релігійну конфесію Української Православної Церкви.

Голова НУО «Суспільний правозахист»

О. Денисов