Православні повинні об'єднатися з католиками та уніатами!

Я розумію, що багатьох православних християн шокував мій заклик у заголовку статті. Але, таки так! Нам потрібно об'єднуватись. І не лише з католиками та уніатами, але й з протестантами та розкольниками! Ви запитаєте, чому ми це маємо робити? Та тому, що сам Христос молився про єдність своїх послідовників: «Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!» (Від Івана, 17, 11).

А от поділи серед християн у Св.Писанні, якраз, засуджуються: «Благаю ж вас, браття, – пише апостол християн Риму, – щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх» (Рим. 16, 17).

Ось і вирішив я відгукнутись на заклик глави УГКЦ Святослава Шевчука до об'єднання: «глава УГКЦ зазначив, що створення ЄПЦ є лише першим кроком для досягнення єдності Церков Володимирового Хрещення в «Єдиній Помісній Київській Церкві»: «Наступним кроком є екуменічний діалог між УГКЦ і об'єднаним українським православ'ям у напрямку відновлення первісної єдності цієї Церкви», – сказав глава греко-католиків».

Цю ініціативу тут же підхопили українські уніати: «предстоятель УГКЦ додав: «Наступним кроком є екуменічний діалог між УГКЦ і об'єднаним українським православ'ям у напрямку відновлення первісної єдності цієї Церкви». Ця ідея здається досить утопічною, і не тільки більшість православних України не бачить можливості її реалізації, якщо мова йде про єдність разом з УГКЦ, але також чимало представників самої УГКЦ. А з іншого боку, колись архієпископ Харківсько-Полтавської УАПЦ (о) владика Ігор Ісіченко висловив в одному інтерв'ю думку, що в Україні «Помісна Церква неможлива без єднання з УГКЦ». Це один з небагатьох прикладів з православної сторони дивитися на справу ширше, в контексті всіх Східних Церков України».

І нам, православним, не годиться залишатися на узбіччі цього процесу. Тим більше, що й обговорювати тут особливо немає чого, бо головне питання тут не питання про те, чи повинні ми це робити, чи ні, а питання про те:

Як це реалізувати на практиці?

Та просто реалізувати, напевно? Йдемо один до одного на богослужіння та причащаємося разом. Католики будуть поминати наших ієрархів, ми – Папу, протестанти нехай всіх підряд поминають (ми їх теж не забудемо пом'янути) і т. д. І настане мир та загальне благоденство.

Втім, ні! Завжди знайдеться якась «паршива вівця», яка скаже, що папа римський не глава Церкви, що він не може бути вікарієм Христа на землі і що це не християнське вчення. Точно так само нам можуть зауважити, що УГКЦ ніяка не Церква Володимирового хрещення, а звичайна Католицька Церква східного обряду, з католицькою догматикою і т. д. А як відомо, пропозицію католиків Володимир відкинув.

І почнемо ми знову копирсатися в джерелах, сперечатися до хрипоти, проголошувати анафеми. Так чи є якийсь вихід з цієї ситуації?

І ось не так давно, такий вихід знайшов один з католицьких священиків, що брав участь в екуменічній конференції у Запоріжжі. У своєму виступі він запропонував більш ніж оригінальний спосіб для об'єднання, а саме: на його думку, нам потрібно дивитись не на те, що нас роз'єднує, а на те, що нас об'єднує. Погодьтеся, на перший погляд, ця теза звучить навіть дуже розумно.

А якщо добре подумати?

Якщо подумати, то на цій підставі можна взагалі об'єднати всіх людей у загальному Царстві добра і справедливості. Адже у всіх нас так багато спільного: ми всі люди, тобто всіх нас об'єднують спільні дві руки і дві ноги, всі ми дихаємо повітрям, їмо їжу, одружуємося і виходимо заміж, народжуємо дітей і т. д. і т. д. І що? На цій підставі ви захочете об'єднуватися з порочними людьми (хабарниками, насильниками, вбивцями, брехунами, лицемірами, перелюбниками, алкоголіками, наркоманами і т. д.)? Думаю, не захочете! А не захочете ви цього робити тому, що справжнє, життєздатне об'єднання людей може бути можливе лише в разі подолання серйозних розбіжностей, що виникають між ними.

Якби блудний син захотів би об'єднатися з батьком, не полишивши при цьому свого колишнього життя, таке об'єднання не мало б жодних перспектив. В результаті вони б все одно розійшлись. Ось і у християн не виходить об'єднатися лише тому, що наші побратими католики і уніати ігнорують наші аргументи та намагаються нав'язати православним свою власну неповноцінну еклезіологію. Скажу навіть більше, сьогодні немає практично жодного догмату віри, який би був не пошкоджений у західних християнських деномінаціях.

Для чого потрібні догмати?

Однак, на думку наших заблукалих братів з УГКЦ, власне, і догмати нам вже не потрібні. Правлячий архієрей Запорізької єпархії УГКЦ, що виступав на тій самій конференції,  так і сказав, – мовляв, головне об'єднатись, а догматичні розбіжності – це річ другорядна, і тому їх можна сміливо ігнорувати.

Що тут скажеш? На жаль, без слідування непошкодженому догматичному вченню Церкви ніяке об'єднання неможливе. Догмати віри власне для того й потрібні, щоб спрямувати духовне життя людини в русло євангельського одкровення, в русло богоуподібнення. І якщо догмати віри пошкоджені, якщо Церква починає вчити людину «істин», противних Євангелію, то ні про яке благодатне з'єднання з Богом, ні про яке спасіння не може бути й мови.

Більше того, викривлення майже всіх основних віронавчальних (догматичних) положень християнства в Католицькій, а, отже, і в уніатській, Церквах, неминуче призвело до того, що в західному християнстві викривилось і саме розуміння сенсу духовного життя в християнстві.

Отож, поєднавшись з католиками (як і з протестантами та розкольниками), ми просто змушені будемо прийняти і їхнє викривлене віровчення. Бо нам одразу ж заперечать – мовляв, не може бути в «благодатній» Церкві викривленого віровчення.  

Гадаю, всім зрозуміло, до чого може призвести змішання нормальної та отруєної їжі? Ясна річ, в результаті такого змішання вся їжа виявиться отруєною. Саме тому, в результаті такого з'єднання в Православній Церкві неминуче буде втрачене істинне вчення про спасіння людини, що призведе нас до загальної розслабленості і духовної апатії. Адже дійсно, навіщо напружуватись, прагнути жити за малозрозумілими для сучасної людини заповідями Євангелія, коли слідування цим заповідям, а також нормам духовного життя в християнстві, не надто й потрібне для досягнення «благодатного» стану?

Немає сенсу докладно писати про те, що все це може означати для майбутнього Православ'я. Коротко скажу лише, що це буде кінець православної єдності і, відповідно, початок «православного протестантизму», коли кожне розкольницьке псевдо-православне угруповання почне претендувати на «повноту благодатного» життя та визнання дієвості своїх «таїнств». Та, власне, в Україні розкольники з самопроголошеного «Київського патріархату» вже цим і займаються.

На щастя, ми ще тримаємось та не піддаємось на провокації. Впевнений, що й надалі будемо дотримуватися святоотецької позиції щодо наших заблудлих братів з УГКЦ і РКЦ.

Що говорять святі отці Православної Церкви про католиків і католицтво?

Звернемося до висловлювань святих отців.

Ще у 866 році, тобто задовго до розколу 1054 року, Патріарх Фотій видає Окружне Послання, озаглавлене як «magna charta» (Велике послання), в якому спростовує папське псевдовчення, на чолі з єрессю filiogue, яка, на його думку, є богохульством: «У 867 р. в Константинополі відбувся собор під головуванням імператора. У ньому взяло участь 500 єпископів. Отці собору скинули й відлучили від Церкви папу Миколая, засудили filioque і наступні латинські звичаї: 1) піст по суботах; 2) скорочення Великого посту на тиждень; 3) засудження одруженого священства; 4) оголошення недійсним миропомазання, якщо воно зроблено священиком. Втручання папи у справи Константинопольської Церкви було визнано незаконним» (15). Крім того, під час свого другого патріаршества у 879 р. він скликав Собор, який засудив папські помилки, та піддав анафемі Римського єпископа.

Про filiogue, як причину розколу, виголошує і стовп Православ'я Марк Ефеський. Зокрема, у своєму окружному посланні він пише: «Підставу для розколу ті (латиняни) заклали самі, вставляючи відкрито в Символ віри вчення про filiogue, яке раніше вони вимовляли крізь зуби. Тому ми, звичайно, від них відвернулись як від єретиків, порвавши з ними всяке спілкування... І якщо латиняни ні в чому не погрішили проти правої віри, то даремно ми їх відтіснили. А якщо погрішили повністю, та до того ж у богослов'ї Святого Духа – богохульство на адресу Якого є найбільшою небезпекою – тоді вони єретики, і як єретиків ми їх відтіснили...».

Святитель Григорій Палама писав з цього приводу наступне: «Ми не приймемо вас у спілкування до того часу, поки ви будете говорити, що Дух Святий походить і від Сина».

А ось думка прп. Никодима Святогорця про перехрещування католиків, яку він висловив у своєму «Підаліоні»: «Латиняни – єретики, і ми відвертаємось від них як від єретиків, подібних аріанам, савелліанам чи духоборцям македоніанам… Хрещення латинян є лжеіменним, а тому неприйнятним ані по акривії, ані по ікономії». 

В тому числі і у руських святих ми знайдемо безліч висловлювань на цю тему.

Преподобний Максим Грек: «… Я у своїх творах викриваю всяку латинську єресь і всяку хулу юдейську та язичницьку...».

Святитель Феофан Затворник: «Була одна Церква на землі з єдиною вірою. Але прийшла спокуса, – папа зі своїми захопився своємудрієм і відпав від єдиної Церкви та віри».

Іоанн Кронштадтський: «Хто б не бажав з'єднатися з православних з католиками або лютеранами і бути з ними одно – у Христі, одною Церквою, одним товариством віруючих! Але хто з членів цих названих церков, особливо предстоятелів, іменованих папами, патріархами, митрополитами, архієпископами і єпископами або ж ксендзами, патерами, – погодиться відректися від своїх помилок? Ніхто. А ми погодитися з їхнім єретичним вченням не можемо без шкоди своєму душевному спасінню... Хіба можна поєднати непоєднуване – брехню з істиною?»

В тому числі і владика Ігнатій (Брянчанінов) відзначився численними висловлюваннями на цю тему: «…церкви інославні, хоча й прикрашають себе ім'ям Церков Христових, хоча визнають Бога, але не  діючого, немов би мертвого (для мертвих і живий – мертвий!), чим виявляють, що вони похитнулися, не встояли в істині… велика частина подвижників Західної церкви, проголошуваних нею за великих святих – після відпадіння її від Східної Церкви і після відступу Святого Духа від неї – молились і досягали видінь, звісно, неправдивих, згаданим мною способом. Ці уявні святі були в наджахливій бісівській принаді». 

А ось, власне, його вислів, у якому він прямо порівнює католицтво з язичництвом: «У новітні часи, – пише святитель, – язичницьке життя з'явилось спочатку в надрах папізму».

Висновок

І все ж, окрім усього іншого, мені хотілося б попередити наших читачів ще про одну реальну загрозу (окрім загрози спотворення православної віри та загрози руйнування Православної Церкви), яку не можна ігнорувати в процесі зближення Католицької та Православних Церков.

Я кажу про загрозу руйнації України як цілісної держави. Ви запитаєте, до чого тут це? До чого тут політика, коли йдеться виключно про віронавчальні речі? Зізнаюсь, я би теж дивувався цим питанням, якби Господь не сподобив мене служити в Україні. І ось, що я виніс зі свого досвіду служіння в країні, яка прагне приєднатися до європейської спільноти.

По-перше, католикам ні в чому не можна довіряти. Як правило, всі укладені з ними союзи (унії) завжди приводили православних до окатоличення. Тобто католики ніколи не вважали нас рівними і завжди прагнули переробити на свій лад, прищепити західну ментальність. Так було, наприклад, в Україні після укладення Брестської унії в 1596 році. Або згадайте про початок 90-х років, коли греко-католики захоплювали православні храми: скільки було зустрічей в рамках православно-католицького діалогу з цього приводу, скільки було ухвалено документів та отримано запевнень про дружбу, співпрацю та припинення насильницьких дій по відношенню до православних? І жодна з цих обіцянок не була реалізована на практиці. Ось і зараз, навіть після підписання спільної декларації Патріархом Кирилом і Папою Франциском, в якій унія визнається неприпустимим методом для об'єднання, греко-католики на Україні, як то кажуть, «нічтоже сумняшеся» продовжують свою експансію на Схід країни, а Ватикан (а також ліберальні прозахідні ЗМІ) всіляко їх у цьому підтримує або просто закриває очі на цю ситуацію. Така вже їхня єзуїтська природа – говорити одне, а робити інше.

І по-друге: так, їхня мета дійсно змінити ментальність, в першу чергу, православного населення України і Росії. Адже, якщо це станеться, то новому окатоличеному поколінню доля Православної України буде вже не така близька, як вона близька людям з православною ментальністю. Навряд чи ці новоспечені громадяни будуть сильно хвилюватися за її долю та піклуватись про цілісність держави. Упевнений, в нападі ліберально-демократичного чаду вони з успіхом розвалять свою країну. А нашим західним друзям це тільки й треба: легше буде заволодіти, а потім і контролювати її територію.

Я б не робив таких категоричних умовиводів, якби в реальності не спостерігав цього процесу з розвалу України. Процесу, в якому нове покоління євроінтеграторів власними ж руками руйнує свою країну за активної допомоги Української греко-католицької церкви, яка є східно-європейською філією РКЦ. І це не просто порожні балачки: існують серйозні роботи по цій темі, в яких докладно описана роль Греко-католицької церкви (і РКЦ в тому числі) у подіях на Майдані і в подальших подіях, що призвели до руйнування країни та очищення її території він зайвого населення.

Ось я й застерігаю вас від того, щоб ви пустили в свою огорожу цього вовка в овечій шкурі. Запевняю вас, ніякої іншої мети, крім того, щоб перебити там всіх овець, у нього немає і ніколи не було.