Майстер-клас релігійної безграмотності від Петра Порошенка

Петро Порошенко (П. П.): «Чи має право держава втручатися в церковні
справи? <…> Ні! <…> Тим більше, якщо це держава іноземна».

По-перше, пан Порошенко не помітив суто лінгвістичної помилки. Адже своєю
відповіддю він фактично заявив, що ніяка держава не може втручатися в
церковні справи. Слова «тим більше» йшли вже потім. Таким чином, Петро Олексійович
підтвердив, що нинішня ситуація в Україні є не чим іншим, як
втручанням держави у церковні справи, і що втручання це неправомірне.

По-друге, Президент, очевидно, натякав на те, що Росія втручається в українські
церковні справи і що інструментом цього втручання є Українська
Православна Церква. Доказів цього немає, але це нікого не бентежить. Як не
бентежить і те, що нинішні дії влади мало не під копірку списані з
церковної політики, яку проводила радянська влада з 1920-х років. Майже кожен
обвинувальний акт новомучеників містив у собі звинувачення в роботі на іноземну
розвідку. З тією ж доказовою базою, що й сьогодні. Немає жодного рішення
державних органів Росії, яке б прийняла до виконання УПЦ. Більш того,
немає жодного рішення Руської Православної Церкви (відокремленої від Російської
держави), яке зобов'язувало би до чогось УПЦ.

По-третє, правдою є те, що всі церковні справи УПЦ вирішуються виключно
органами управління УПЦ в Києві, як це сказано в Статуті УПЦ.

По-четверте, єдина держава, яка офіційно втручається в церковні
справи в Україні, називається Ватикан. Саме там приймають рішення, які потім
виконує Українська греко-католицька церква. Чому це не обурює Петра
Олексійовича?

П. П.: «Україна оголошена канонічною територією Російської Федерації. Що
це, як не територіальні претензії?»

Більшої нісенітниці, напевно, навіть неможливо придумати – переплутати Церкву з
державою! Незрозуміло, що це було: обмовка чи свідоме нерозуміння понять

«Церква» і «держава». В устах керівника країни це звучить загрозливо. Не
розрізняти ці два поняття?

Якщо слідувати логіці Порошенка, то Російська Федерація має територіальні
претензії до кількох десятків країн, включаючи Японію, США, Австралію, Нову
Зеландію і т. д. В усіх цих країнах діють Церкви, що входять в РПЦ. Більше того,
Болгарія має територіальні претензії до Канади, Австралії, Іспанії, Швеції та
деяких інших країн. Єгипет, де знаходиться центр Александрійської Православної
Церкви, має територіальні претензії практично до всіх країн Африки. А
Ізраїль, центр Єрусалимської Церкви, – до Йорданії та Єгипту. Туреччина, де розташований
настільки улюблений Петром Олексійовичем Константинопольський Патріархат, виявляється,
претендує на території США, Канади і Франції.

Такий конфуз ще дуже довго буде предметом насмішок над рівнем освіченості
людини, що його допустила. Навіщо це потрібно було Петру Порошенку, залишається лише 
здогадуватись.

П. П.: «Українська Церква, помісна, автокефальна, тобто незалежна
Українська Православна Церква, є ключовим елементом нашої
державності і нашої незалежності».

Вкотре Президент України визнав, що створювана ним ЄПЦ ніякого відношення
до християнської релігії зовсім не має. Вона розглядається як ключовий елемент,
скріпа української державності. Те ж саме не втомлюється повторювати і глава УПЦ КП
пан Денисенко, позиціонуючи Церкву як необхідний елемент державності. Те,
що Церква повинна вести людей до Христа, що вона повинна з'єднувати земне і небесне,
що вона повинна рятувати людей від пекла та смерті, Президент, мабуть, до уваги не
бере. Призначення ЄПЦ одне – зміцнювати державність і незалежність. У
давнину у кожного народу був свій власний ідол. Сьогодні у кожної
держави повинна бути своя ЄПЦ. Це чисте язичництво православного обряду.

Вкотре людям було сказано гранично відверто: в ЄПЦ ви Христа не знайдете,
ви знайдете там українську державність!

П. П.: «Правила отримання Томосу (про автокефалію, – ред.) передбачають
звернення від церковної і від світської влади».

СПЖ вже не раз писала, що чітких правил надання автокефалії не існує в
природі. Існують історичні прецеденти, які свідчать, що
надання автокефалії відбувалось як зі зверненням світської влади, так і без
цього. Причому це саме звернення світської влади більш характерне для
середньовіччя. У XX столітті дарування автокефалії Польській та Чехословацькій Церквам не
грунтувалось на зверненні світської влади цих держав. І вже тим більше ані
президент США, ані американський Конгрес і Сенат не звертались у 1970 році до
Патріарха Московського про дарування автокефалії Американській Православній Церкві.

Але от яких прецедентів вже точно в історії ще не було, так це дарування
автокефалії тій Церкві, яка про це не просить. УПЦ офіційно заявила, що не
зверталась до Константинопольського Патріарха з проханням про надання
автокефалії. Як можна в такій ситуації отримати відповідний Томос, відомо
лише фахівцеві, який виступав у студії ICTV.

П. П.: «Я пишаюся тим, що нам вдалося продемонструвати єдність української
церковної влади, єдність української світської влади і побажання українського
народу».

Як можна говорити про єдність, коли православна конфесія, яка має більше
парафій, ніж всі інші (які називають себе православними) разом узяті,
виступає проти? Проти отримання автокефалії політичними методами!

Швидше, можна говорити про поглиблення релігійного протистояння і розколу. Адже всі
Помісні Православні Церкви в один голос кажуть, що розкол лікується
виключно покаянням і нічим іншим. В Україні ж намагаються всіх переконати, що
розкол лікується зверненням Президента, підтриманим депутатами Верховної Ради. А
та надія отримання ЄПЦ, яку вселив у розкольників Петро Порошенко, відводить їх
від думки про покаяння ще далі.

П. П.: «Це повністю відповідає європейській традиції, і ми аж ніяк не
втручаємося в церковні справи».

Велике вітання європейській традиції та здоровому глузду! Якщо звернення Президента до
Вселенського Патріарха не є втручанням у церковні справи, якщо таким не
є голосування з цього питання у Верховній Раді, то що ж тоді є
втручанням?

Всі європейські партнери України, напевно, просто втратили б дар мови, почувши,
що це відповідає європейській традиції.

До відома Петра Порошенка, в Європі секуляризація досягла таких висот, що проста
демонстрація політиком своєї приналежності до якої-небудь релігійної громади вже
викликає скандал і масу критики. Те, що зараз робить український Президент, у Європі
означало б негайне і безславне завершення його політичної кар'єри.

П. П.: «І нова Церква аж ніяк не буде державною Церквою. Це я вам
окремо наголошую і стверджую».

Знову обмовка по Фрейду! Виступаючи влітку 2017 року перед Верховною Радою,
Порошенко назвав ЄПЦ «автофекал… автокефальною». Зараз він назвав її «новою».
Дійсно, якщо вона буде створена зусиллями Президента (що дуже малоймовірно),

вона буде абсолютно новою організацією, що не має ніякого відношення до Церкви,
заснованої в Києві в 988 році.

І знову здивоване запитання: як це ЄПЦ не буде державною, коли той же
Порошенко лише десять хвилин тому назвав її «ключовим елементом української
державності» і назве ще не раз у своєму виступі!

П. П.: «Є православна традиція – на території однієї держави повинна
бути одна Церква. У нас на сьогоднішній день є мінімум три. І це є
надзвичайно шкідливим для держави».

Справді, православна еклезіологія передбачає, що на одній території
(не обов'язково державній) не може бути кількох паралельних юрисдикцій.
Але немає такої церковної традиції, щоб на території держави була б окрема
Церква. Існує безліч держав, канонічна територія яких входить до
сфери діяльності якої-небудь великої Помісної Православної Церкви. Навіть
деякі держави з переважною більшістю православного населення не мають
своїх окремих автокефальних Церков.

І найдивовижніше в словах Президента: «це є надзвичайно шкідливим для
держави». А яку шкоду державі може заподіяти наявність на її території
кількох конфесій? А як же бути з гарантованою Конституцією України
свободою совісті? Як бути з відокремленням Церкви від держави? А чому державі
Україна не завдає шкоди те, що на її території діє кілька сотень різних
релігійних організацій? А чому США не завдає шкоди те, що на їхній території
існують єпархії половини Помісних Православних Церков, не кажучи вже про
розкольницькі деномінації?

П. П.: «Ніхто не вправі <…> указуючим перстом вказувати, що ця Церква
є канонічною, а ця ні».

Хвилиночку, але саме це робить Вселенський Патріарх Варфоломій та ієрархи всіх
Помісних Церков, які кажуть, що в Україні єдиною канонічною
Церквою є УПЦ, а всі інші – неканонічні. Про це вже була маса
усних та письмових заяв. І ось Президент України раптом заявляє, що вони не
мають права цього робити.

Насправді Вселенська Православна Церква не тільки має право, але й зобов'язана
свідчити про те, хто належить до неї (є канонічним), а хто ні.
Саме це вона робила на Вселенських Соборах, саме це роблять і сьогодні Помісні
Церкви рішенням своїх ієрархів. Сьогодні священика, відлученого від його Помісної
Церкви, не приймають ні в яку іншу саме через його неканонічність.
Ніде, ні на Гробі Господньому, ні на Святій Горі Афон, ні в інших святих місцях
розкольники не можуть ані брати участі у богослужіннях, ані приймати таїнства.
Через неканонічність.

П. П.: «Як пояснити віруючим, що в Церкві моляться за іншу державу, тим
більше за державу агресора?»

Напевно, мається на увазі молитва: «о богохранимей державе нашей, властех и воинстве
ее». Так це про Україну! Кому тут ввижається держава-агресор? Чи все знову по
Фрейду?

П. П.: «В українських військових частинах будуть капелани однієї української
автокефальної Православної Церкви».

Очевидне і грубе порушення конституційного права на свободу совісті.

П. П.: «Якщо ти православний – опинишся в українській Церкві».

Без коментарів.