«Золота пантофля» Папи для УГКЦ
Про що говорить позбавлення сану уніатських монахів папою римським?
Папа римський Франциск позбавив монашого сану дев'ятьох греко-католицьких монахів з Тернопільської області, які, як повідомили ЗМІ, «проводили обряди екзорцизму без спеціального дозволу». Ця подія безумовно заслуговує на коментар.
Уявіть собі, щоб якесь кадрове рішення УПЦ, будь це призначення єпископа, заборона в служінні священика чи позбавлення сану якогось клірика, затверджувалось особисто Патріархом Кирилом! Яку би бурю емоцій це викликало б у недругів і критиків «Московського Патріархату».
Незважаючи на те, що РПЦ ніяк не впливає на кадрову політику УПЦ і впливати принципово не може, суспільству насаджується брехлива пропаганда про адміністративну залежність УПЦ від Московського Патріархату. Хоча жоден автор подібних заяв не зможе навести жодного конкретного прикладу втручання Руської Церкви в адміністративні справи Української.
У той час як прикладів такої залежності УГКЦ від іноземного релігійного центру більш ніж достатньо. По суті, українські уніати цілком і повністю підпорядковуються папі римському та державі Ватикан. Вони можуть голосно від цього відхрещуватись, посилатися на «власне право», але факт залишається фактом – папа римський може зробити все що побажає з будь-яким кліриком або мирянином уніатом, якщо цього захоче.
18 жовтня 1990 року конституцією Sacri canones папа Іоанн Павло II оприлюднив новий Кодекс канонів Східних Церков, який є основним правовим документом Римо-Католицької Церкви, що стосується Східно-Католицьких Церков, в тому числі й УГКЦ. У цьому документі чітко зафіксована ідея абсолютної влади папи римського в церковних справах.
Ось деякі з його положень:
Кан. 43 – Єпископ Римської Церкви, в якому перебуває доручення, дане Господом самому Петрові, першому з Апостолів, і яке має бути передане його наступникам, є главою Колегії єпископів, Заступником Христа і Пастирем усієї Церкви тут на землі. Тому силою свого уряду він має найвищу, повну, безпосередню і загальну звичайну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати.
Кан. 45 – §1. Силою свого уряду Римський Архієрей має владу не тільки над усією Церквою, а й також одержує над усіма єпархіями та їх спільнотами верховну звичайну владу, через яку одночасно зміцнюється й оберігається власна, звичайна і безпосередня влада, яку мають Єпископи щодо довіреної їхній опіці єпархії.
§3. Проти вироку або декрету Римського Архієрея немає апеляції ані відклику.
Кан. 46 – §2. Участь патріярхів та інших ієрархів, що очолюють Церкви свого права, у Синоді Єпископів регулюється спеціяльними нормами, встановленими самим Римським Архієреєм
Кан. 54 – §1. Декрети Вселенського Собору не мають обов'язкової сили, доки вони не будуть схвалені Римським Архієреєм разом з Отцями Собору і не будуть ним затверджені та за його приказом проголошені.
Кан. 209 – §1. Єпархіяльний Єпископ повинен згадувати Римського Архієрея перед усіма іншими в Божественній літургії і церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг, на знак повної єдності з ним, і дбати, щоб це сумлінно чинили інші священнослужителі єпархії.
А можна ж згадати, що крім УГКЦ є ще Мукачівська єпархія, адміністратора якої особисто призначив папа римський, і яка прямо підпорядковується Римського престолу.
Можуть сказати, що Ватикан є державою суто в символічному сенсі і не торкається політики. Це велика помилка. Ватикан завжди брав активну участь в політиці, укладаючи угоди з іншими державами, займаючись інтригами, впливаючи на геополітичні процеси: починаючи з підтримки повалення династії Меровінгів Піпіном Коротким у VIII столітті в обмін на відвоювання папських територій у лангобардів. Власне, з цього «папсько-франкського» союзу і починається діяльність Ватикану в якості політичного суб'єкта.
Серед історичних віх політичної діяльності католицизму – активна участь в західному колоніалізмі, загравання, а іноді й пряме співробітництво з нацизмом, підтримка прозахідних державних переворотів в сучасний період історії.
І хто може дати гарантію, що політика Ватикану відповідає інтересам України?
Як тут не згадати вірш-памфлет – «Пророчий сон патріота», опублікований Лесею Українкою у відповідь на проватиканські статті газети «Буковина»:
На подушці оксамитній долі
Спочивала золота пантофля.
Різних націй вірні католики
На колінах лізли до престолу,
Цілували золоту пантофлю,
Отже, й я поліз услід за ними –
Най же й русин буде так, як люди!
Річ святу поцілувавши тричі
(Один раз тому, що батько в плахті),
Я поглянув на святе обличчя
<...>
Він пізнав мене і так промовив:
«Повернися у свою країну,
Понеси їй звістку благодатну,
Що віднині кожний вірний русин
З ласки бога станеться безгрішним,
Тільки мав всім властям коритись.
“Ніість бо власті, еже не от бога».
(Тут я нишком усміхнувсь, панове:
Вже цього він міг би нас не вчити!).
Для розуміння – це був період історії, коли Західна Україна входила до складу Австро-Угорської імперії. Керівництво уніатів у цей час активно просувало ідею лояльності до австро-угорської влади в обмін на певні поступки в культурній політиці.
Можуть заперечити, мовляв, при чому тут позбавлення сану уніатських монахів до політики. Може, й ні при чому. А можна відзначити, що позбавлений сану настоятель монастиря святого Теодора Студита села Колодіївка Григорій-Антоній Планчак активно критикував керівництво УГКЦ: «О, як все важче казати «нашої» (Церкви – ред.). Коли замість віри політика стає стержнем проповіді, коли нас замість чернечого і духовного життя вірних налаштовують на агресію до інших конфесій в Україні, коли проводиться політика лояльності до того, що «Богові противно», до содомських гріхів і ЛГБТ послідовників». Втім, це не скасовує реального порушення церковної дисципліни з боку цих восьми ченців.
Можна поглянути на те, що сталося, й під іншим кутом зору: в кожній конфесії трапляються подібні події – когось забороняють у служінні, когось позбавляють сану. І це нормальна церковна практика. Проте коли це робиться в УПЦ, одразу лунають крики про пригнічення священиків за їхню нібито проукраїнську позицію, і заборона в служінні пояснюється горезвісним впливом «руського миру», а не банальним порушенням церковної дисципліни.
Однак, на відміну від УГКЦ, в Українській Православній Церкві всі свої адміністративні справи вирішують незалежно від якихось релігійних центрів, окрім Києва. І це факт.
