Навіщо до атаки на Церкву долучилися спецслужби

Не минуло й двох днів від публікації аналізу нападок на УПЦ, як висновки СПЖ стали стрімко підтверджуватись. І стало ясно, що відкрите кримінальне провадження проти Запорізької єпархії – ніяке не прагнення відновити буцімто зневажені права, а саме елемент всеосяжної атаки на Церкву Христову.

Це ніякий не окремий випадок з невідспіванням у Запоріжжі, і не варто думати, що, мовляв, якби священик Євген Молчанов вчинив по-іншому, застосував той самий славлений принцип «ікономії» та відспівав немовля, то нічого б не було. Було б – знайшли б інший привід. Так чи інакше, кампанія проти УПЦ почалась би у будь-якому випадку. Розглянемо елементи цієї кампанії.

По-перше, це екстремісти-націоналісти, активісти з С14 та інших подібних організацій, готові по команді захопити будь-який храм, організувати блокування будь-якої обителі, вжити насильницьких дій проти будь-якої людини.

Вони вже показали, на що здатні. В Одесі обклеювали православні храми провокативними листівками, в Дніпрі зірвали богослужіння, в Чернігові розмальовували пам'ятні дошки на храмах, в Києві блокували Лавру... Далі буде?

По-друге, це ЗМІ, які щосили вхопилися за інформаційні приводи і поливають Церкву Христову брудом, як тільки можуть. Класичний приклад – «Релігійно-інформаційна служба України» (РІСУ). Ця структура позиціонує себе як незалежне та незаангажоване новинне агентство. Насправді ж її редакційна політика підпорядкована одній меті – всіляко дискредитувати УПЦ в очах читачів.

Проаналізуємо новини РІСУ, що вийшли лише на цьому тижні (по четвер включно). За цей час «незалежне» агентство видало 14 новин, так чи інакше спрямованих проти УПЦ. Тобто в середньому 3,5 негативні новини на добу: від начебто невинних до таких, що прямо потрапляють під визначення «розпалювання релігійної ненависті». Це лише один приклад, а таких «незалежних» ЗМІ – десятки.

По-третє, це судові та адміністративні провадження, що їх ініціюють або поновлюють різні антицерковні активісти (цього разу юридично грамотні). Приклад – заява «правозахисника» Олександра Гумірова до НАБУ із заявою про вчинене кримінальне правопорушення у справі про передачу Брянського храму (в радянський час органного залу) громаді УПЦ.

Заяву було подано 10 січня. Напевно, випадково, такий собі збіг.

По-четверте, це провокатори в самій УПЦ, які саме в цей момент зважились на гучні демарші по виходу із Церкви та пафосні «викриття» її діяльності. Викриття ці, як правило, неправдиві і вже давним-давно заяложені: ФСБ, «руський мир» «Церква окупанта» тощо. Проте коли вони звучать з вуст духовенства УПЦ, вони набувають додаткової ваги в очах споживачів інформаційної отрути. Приклад – негожий вчинок ієрея Запорізької єпархії Анатолія Ревтова. Чомусь саме зараз йому треба було голосно грюкнути дверима і заявити, що УПЦ – це «не українська Церква».

УПЦ – це, передусім, Церква Христова, і лише потім – Церква українська. І о. Анатолію Ревтову це прекрасно відомо.

Сюди ж, з певними завваженнями, слід віднести і висловлювання різних богословів РПЦ та УПЦ, які дискредитують вчинок священика Євгенія Молчанова в Запоріжжі та УПЦ загалом. Наприклад, протодиякон Андрій Кураєв, який, сидячи в Москві, дозволяє собі висловлюватись з цього питання у притаманних йому різких виразах: Запорізька єпархія у нього – «Запорєпархія», духовенство – «митрофорні дебіли», а віруючі УПЦ – «правослакти».

У більш дипломатичному тоні висловлюється митрополит Олександр (Драбинко). Але і його посили однозначні: УПЦ вчиняє неправильно, вона винна у триванні розколу та має піти назустріч УПЦ КП і об'єднатися з ними. Ось його цитати: «мені соромно за вчинок свого побратима, соромно за те, що він не зміг вмістити у своє серце біль іншої людини», «в останні роки і дні українське суспільство посилає УПЦ сигнал за сигналом: не мовчіть, називайте речі своїми іменами, зробіть хоча б щось для єдності Української Церкви!» На ці слова слід звернути особливу увагу: «зробіть хоча б щось для єдності Української Церкви». По-перше, це несправедливий докір УПЦ, що вона, мовляв, нічого для цієї єдності не робить. А по-друге, це заклик якомога швидше погоджуватися з розкольниками та об'єднуватися з ними на їхніх умовах.

Так, вчинок священика Євгенія Молчанова можна оцінювати неоднозначно. Можна наводити різні психологічні та богословські аргументи «за» і «проти». Але робити це зараз, у час розгорнутої повномасштабної кампанії проти Церкви – це означає лити воду на млин тих, хто хоче цю Церкву знищити. Саме цим і займаються (хотілося б вірити, що неусвідомлено) внутрішньоцерковні критики о. Євгенія Молчанова.

Якщо хтось вважає, що він вчинив неправильно, слід використовувати інші формати комунікації, ніж публічне обговорення. Цих форматів предостатньо: і особисті бесіди, і збори духовенства єпархій та благочинь, і багато іншого. Але ні, критика звучить публічно, і її, вирвавши найяскравіші цитати, розносять по всьому світу антицерковні ЗМІ, волаючи: «Ось! Ось! Подивіться! Навіть самі священики УПЦ говорять, що вона неправильна! Треба вирішувати питання кардинально!»

По-п'яте, це силові відомства: прокуратура, СБУ і т. д. Прокуратура Запорізької області з приводу невідспівання та інших обставин відкрила кримінальну справу і доручила розслідування СБУ.

Довести абсурдність тверджень, що відмова відспівати «охрещену» в Київському патріархаті дитину не є актом дискримінації за релігійною ознакою, простіше простого. Потрібно прийти в синагогу, мечеть, індуїстську чи іншу громаду і сказати: «Я охрещений в Церкві, відмовлятися від цього не збираюся, але ви наді мною звершіть ось такий обряд. Бо інакше я ображуся й напишу заяву, що ви мене дискредитуєте за релігійною ознакою». У цьому випадку прокуратурі доведеться заводити справу не лише на представників Запорізької єпархії, а й на юдеїв, мусульман і т. д. Це з одного боку.

З іншого, ані прокуратура, ані СБУ, ані Нацполіція не звертають уваги на явні образи, погрози й заклики до насильства, які лунають на адресу УПЦ. Ось де поле для правоохоронної діяльності. Але ні, провадження відкривають саме проти єпархії УПЦ. У прес-релізі прокуратури представників УПЦ також звинувачують в тому, що вони реалізують своє право на свободу «думки і слова, на вільне вираження своїх переконань», що передбачено ст. 34 Конституції України.

Чого можна очікувати далі?

По-перше, посилення усього перерахованого вище. Почастішання випадків насильства і провокацій, подальшого роздмухування антицерковної істерії.

По-друге, додавання деяких інших елементів, а саме: публічних закликів провідних політиків та поновлення процесу прийняття антицерковних законопроектів.

Для чого це робиться?

По-перше, для розпалювання релігійної ворожнечі та формування громадської думки проти УПЦ. Як вже писала СПЖ, це дозволить відвернути народне обурення від нинішньої влади та перенаправити його на Церкву. Це аж ніяк не ново. Перші гоніння на християн розпочалися саме так. У I столітті імператору Нерону потрібно було відвернути від себе звинувачення в підпалі Риму, і він в усьому звинуватив християн.

По-друге, для вкидання в інформаційний простір таких тем, які відвернуть увагу громадськості від інших подій, що можуть мати місце в недалекому майбутньому. Наприклад, це може бути відновлення активних військових дій на Донбасі та скасування «безвізу».

По-третє, для примусу Церкви йти на компроміси з розкольниками та об'єднуватися на їхніх умовах. Тут відіграє роль фактор часу. 2018 рік – це рік 1030-річчя Хрещення Русі. Об'єднання конфесій і можлива поява автокефальної Церкви дуже гарно лягає саме на цю дату. У разі успіху Петро Порошенко стає в Україні історичною особистістю зі знаком «+»: він зумів створити Автокефальну ЄПЦ. А також отримує бонус у вигляді додаткового інструменту впливу на українське суспільство – в особі державної ЄПЦ.

По-четверте, тиск на Церкву можуть вчиняти з метою примусити її «добре поводитись» під час майбутніх виборів (цілком можливо – позачергових). І це не лише заклики (в тій чи іншій формі) голосувати за потрібні політсили. З урахуванням високого ступеня протистояння в українському суспільстві, за виборами можуть послідувати звинувачення в підтасовуваннях та масштабні акції протесту. В цих умовах голос релігійних організацій може допомогти дуже істотно. Це чудово довела роль УГКЦ у перемозі Майданів 2004-го і 2014-го років.

Що робити?

Одне з золотих правил ведення будь-якої боротьби, чи то в політичній, економічній чи іншій сфері, свідчить: ні в якому разі не можна вчиняти ті дії, до яких примушує тебе супротивник. А супротивник нас примушує до того, щоб ми відповіли насильством на насильство проти нас, а також до компромісів з розкольниками. Тому:

По-перше, в жодному разі не можна піддаватись на провокації та застосовувати насильницькі дії до радикалів. Це не означає, що не варто захищати свої храми та духовенство. Якраз навпаки, це робити необхідно, але в чітко передбачених законом межах необхідної самооборони. Крім того, всі протиправні дії слід фіксувати та писати відповідні заяви у судові й правоохоронні органи. Так, навряд чи звідти зараз піде дієвий захист, але самі факти таких звернень можна буде висвітлювати в ЗМІ, а також на них можна посилатись у зверненнях до міжнародних правозахисних організацій.

По-друге, не слід відступати від канонів Церкви у перемовинах щодо лікування розколу. Предстоятелі більшості Помісних Церков (якщо не всі) однозначно висловилися про те, що розкол в Україні може бути подоланий тільки у відповідності з правилами Церкви, що гріх, яким би він не був, лікується покаянням і нічим іншим.

Громадська думка, політичні діячі та інші сили зараз активно нав'язують і Церкві загалом, і окремо ієрархам почуття провини перед державою, суспільством та конкретними людьми (як в Запоріжжі) і підштовхують до того, щоб дивитися на Київський патріархат не як на братів наших, що  відкололися від Церкви Христової та потребують возз'єднання з нею, а як на рівноправних партнерів по переговорам. Ще й ще раз – гріх переговорами не лікується. Якщо допустити компроміси в канонічних питаннях зараз – в майбутньому це відгукнеться ще більш трагічними розколами.

По-третє, потрібно забути розбіжності, докори й образи та об'єднатися навколо церковного священноначалія. Насамперед, Предстоятеля Блаженнішого Онуфрія. Надати йому всебічну підтримку та синівський послух. Підтримати і словом, і ділом, а передусім молитвою митрополита Запорізького Луку, який зараз опинився на передовій протистояння з ворогами Церкви. Підтримати намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла, бо саме Лавра є головним об'єктом для нападок екстремістів. Підтримати  й о. Євгенія Молчанова, бо йому зараз дуже нелегко. Не треба брати участі у його цькуванні. Суддя йому Бог, правлячий архієрей та його ієрейська совість.

По-четверте, православним потрібно просто вистояти. Кампанії з дискредитації Церкви проводили в історії не раз і не два. На її адресу висували звинувачення настільки численні, настільки ж і безглузді: від поїдання немовлят за богослужінням у I столітті до контрреволюційної діяльності у XX. Але ж Церква вистояла. Вистоїть вона й зараз. За Церкву переживати не варто. Врата пекла не здолають її. Переживати треба про те, щоб ми збереглися в Церкві. Щоб не були слабкодухими та не залишили її у важкий момент. Щоб не повірили брехливим звинуваченням та не відійшли від неї. Щоб своїми діями (нехай навіть і добромисними) не зіграли на руку супротивникам та не завдали би Церкві шкоди.

Православним потрібно утвердитись у вірі та благочесті. Глибоко усвідомити, що означає бути членом Церкви. На літургії ми чуємо слова: «Да никто от оглашенных, елицы вернии, Господу помолимся!» Чи готові ми бути цими вірними і постояти за свою Церкву? Дай Бог!

P. S. Згадалася молитва преподобному Нестору Літописцю:

О преподобне отче, премудре наставниче и Боголюбезне подвижниче Несторе Летописче! Предстояй со дерзновением престолу Вечныя Славы, не забуди нас грешных и недостойных, бурями страстей отягченных, и ходатайством твоим непрестанным защити страну нашу, тебе присную, и соотчичи твоя от всяких зол и скорбей. Утверди сердца наша в православней вере, отечество свое научи любити и в братолюбии крепце пребывати. Настави нас на стези спасения, да молитвами твоими, заступниче наш, внидем в вечное Царство славы, восхваляюще Господа и прославляюще твое заступление во веки веков. Аминь.