Анатомія релігійного хунвейбінства

Хунвейбіни, згідно з енциклопедичним визначенням, – це загони молоді, сформовані в Китаї у 1966 р. під час так званої «культурної революції», що відрізнялися крайньою зневагою до культури та її традицій, крайньою жорстокістю по відношенню до людей та прав людської особистості.

Це були надзвичайно безжальні терористи-радикали, демони у плоті, нацьковані тодішньою китайською владою на всіх незгодних з маоїстським режимом.

Олександр Солженіцин писав, що в таборах ГУЛАГу найжорстокішими були підлітки та дитячі банди. Саме з таких «відморозків» формувалися й штурмові загони Адольфа Гітлера та Мао Цзедуна. А нині цей метод явно взятий на озброєння тими, хто управляє доморощеними хунвейбінами на Україні.

Руйнівна діяльність українських терористів-радикалів, як і гітлерівських, як і китайських, як і «червоних кхмерів» в Кампучії, теж спрямована проти «чужої» гідності та «чужої» культури – в першу чергу російських. Але є одна особливість. Паралельно з наїздами на все російське закулісні пупенмейстери, без грошей яких все це сопливе «кодло» розбіжиться після першого доброго стусана, – ці ляльководи націлили його на війну проти канонічного Православ'я та віри Христової. Тобто, фактично, їхня діяльність має не лише кримінально караний, злочинний характер, але й має повністю антихристиянський відтінок. Вірніше сказати, це неприкритий сатанізм.

Хунвейбіни з С14 визначають себе прихильниками «заповідей» білого расиста Девіда Лейна, що придумав гасло з 14 слів: «We must secure the existence of our people and a future for White children» («Ми повинні забезпечити існування нашого народу та майбутнє для Білих дітей»).

До цього ще домішуються значення «Січ» та «Свобода». Взагалі, спочатку це було молодіжне крило тягнибоківської «Свободи». Тому не дивно, що їхні дії часто повністю скоординовані.

С14 – частина кодового слова 14/88, де останні дві цифри означають закодоване вітання «Хайль Гітлер!» – «Heil Hitler!» (літера «H» стоїть у латинському алфавіті восьмою). Число «заповідей» Девіда Лейна також дорівнює 88.

С14 захопили в 2014 році будівлю КПУ на Подолі і влаштували там свою штаб-квартиру, нападали на Росцентр культури і науки, представників опозиції та правоохоронців, вчиняли інші злочини. Регулярно проводять воєнізовані збори та секретні заходи. Вважають, що аваківську Нацгвардію мають замінити саме вони.

І незважаючи на те, що навіть у країнах, які породили нинішню українську владу, наприклад, у США, С14 внесена до списку світових терористичних організацій, младонацисти в Україні безперешкодно продовжують свою роботу.

Втім, пальма першості в цій діяльності належить не їм. У новітній історії України в них є свої попередники. Так би мовити, перші скаути-демони, піонери релігійної війни.

Напад малолітніх недоростків на Києво-Печерську лавру у Свято Різдва Христового – це далеко не перший випадок агресії проти однієї з головних святинь Православ'я в новітні часи.

Можна згадати березень 2017 року, коли представники невизнаного Київського патріархату влаштували скандал і при силовій підтримці бойовиків провели блюзнірський «молебень» в Успенському соборі.

14 жовтня 2016 року, Покрови Пресвятої Богородиці. Цього дня в Києві відбувся «Марш нації», присвячений річниці УПА. Колона нацистів-радикалів з факелами пройшла біля монастирських стін (у ході брали участь «Правий сектор», Цивільний корпус «Азов», С14 та ще ряд угруповань), підпалюючи фаєри, кидаючи їх у бік Лаври та викрикуючи «Українській нації – українську Церкву!» В монастирі в цей час чекали штурму.

А ще раніше, 22 червня 2014 року, більше сотні радикалів влаштували заворушення та сутички з правоохоронцями, намагаючись увірватися в Лавру нібито для «боротьби з сепаратистами». Їх налякали віруючі та ченці, які вийшли на захист святині з молитвами. Ймовірно, міжнародного резонансу злякалися також і зарубіжні пупенмейстери можновладців. Звичайно, вірних захистив Господь.

Почалося ж усе з далеких 1990-х. Зі штурму, який організував голова радикальної організації Українська національна асамблея – Українська народна самооборона (УНА-УНСО). Він же – відомий телеведучий Дмитро Корчинський. Саме під його проводом відбулася перша спроба захоплення Києво-Печерської лаври в ніч з 18 на 19 червня 1992 року.

Як повідомляла тоді українська газета «Республіка», штурм здійснили близько сотні озброєних обрізками труб та арматури, гумовими кийками та ланцюгами бойовиків УНА-УНСО на чолі з Дмитром Корчинським та Сергієм Гринчуком.

Ось що розповідав про це сам Корчинський: «Ми тоді захопили Лавру, але потім спецпідрозділи міліції нас звідти вибили. Це був чудовий епізод справжнього середньовічного штурму стародавніх фортифікацій з використанням облогових драбин, мотузок та інших історичних засобів. Все, окрім катапульт. Я шкодую тільки про те, що нам не вдалося там втриматися. Гріє мене лише спогад про те, що ми здали Лавру "ментам" тільки після того, як з’їли всі запаси харчів, які були в монастирській кухні».

Так ось у чому собака порився! Виявляється, весь пафос незламного бійця з окупантами на перевірку виявився лише прагненням набити утробу дармовим їдлом собі та своїм спільникам-погромникам. Заради чого й був влаштований ними цей «чудовий епізод», вірніше, цинічне шоу з наругою найбільшої святині народу.

Втім, утробо-набивательство точно характеризує духовно-моральну сутність не тільки Корчинського, але й усіх гонителів Церкви – від рядових бойовиків до їхніх найголовніших шефів. По суті, воно – квінтесенція усього їхнього квазі-патріотизму. А засоби, якими вони користуються для досягнення головної мети – нажертися та збагатитися – бувають різні.

Наприклад, за свідченням очевидців, полум'яний пасіонарій Дмитро Корчинський та його унсівська команда готувалися до використання «виробу № 2». Тобто протягли в Лавру презервативи, щоб потім перед камерами проплачених ЗМІ заявити, які, мовляв, розпусти творяться в стінах святої обителі.

Також планувалося таємно провести на територію Лаври кількох філаретівських лжемонахів, які почали би зсередини суперечити каноникам. Проте – от казус – тоді тих, хто зважиться на таку капость, навіть серед пересічних «філаретівців» не знайшлося.

Тоді ж, у 1992 році, колишній митрополит Філарет захопив Володимирський собор. Денисенко після провалу виборів і на пост Патріарха, і на місце Предстоятеля УПЦ оголосив про створення так званої УПЦ КП. І хоча цю контору не визнала жодна Церква у світі, вона досі претендує на верховенство в Україні.

А взагалі, вся ця вакханалія готувалась до зустрічі Блаженнішого Митрополита Володимира, який став Предстоятелем УПЦ замість Філарета, котрий забрехався та порушив клятву. У 1992 році митрополита Володимира обрав Предстоятелем замість Філарета харківський Собор УПЦ.

Коли новий Предстоятель готувався прибути в Київ, «активісти» корчинської УНА-УНСО та інших постКДБшних структур (а те, що фірма Корчинського була створена з подачі «чекістів», у ті роки було відомо всім) готувалися просто викрасти його. Але архієреї з областей скликали понад 2 000 паломників до київського вокзалу. Спецоперація Корчинського провалилась, він зміг лише частково «відігратись» при нічному нападі на Лавру.

Корчинський та вся його банда були заарештовані спецпідрозділом МВС, але незабаром... відпущені за розпорядженням заступника міністра Валентина Недригайла, який побоювався, як видно, будь-яких затяжних політичних конфліктів.

Повторюся, як свідчать джерела інтернету, і УНА-УНСО, і сам Корчинський – давні сексоти КДБ. Почитайте уважно біографію Корчинського. Навіть у своїй книзі він багато мусує цю тему і своє ставлення до неї.

В принципі, нічого надто дивного тут немає. УНА-УНСО, як згодом і «Свобода» з С14, і «Правий сектор» з «Азовом», цілком могли бути створені спецслужбами та владою. З єдиною метою – відтягнути на себе негативні емоції і дати більше голосів публічним покровителям. І не лише їм, але й тим, хто стоїть за ними, смикаючи за мотузки.

Прочитаємо, що писала газета «Республіка» в ті далекі 1990-ті, цитуючи соратника Корчинського по УНА-УНСО Сергія Гринчука. Заявивши, що «самооборонівці» «беруть під охорону Лавру, щоб не допустити її передачі Москві», Гринчук проговорився: «Церква та Філарет звернулися до нас по допомогу». Виявляється, і тут простежується чіпка рука «патріарха»!

Який у ті роки ще таким не був, але вже вступив в антицерковну змову із самосвятами з УАПЦ, що піднеслись на зорі української незалежності. Якраз у той час, образившись за необрання Патріархом всієї Русі, колишній екзарх кинувся до табору «автокефалів», яких ще зовсім нещодавно ганьбував, сподіваючись на звеличення вже у їхньому середовищі.

В результаті таємного голосування 7 червня 1990 р. на Помісному Соборі в Даниловому монастирі Філарет отримав лише 66 голосів, митрополит Володимир (Сабодан) – 107, а став Патріархом митрополит Алексій – 139.

Звиклий не сперечатися з владою, Філарет перейшов до «плану Б». А саме: зробив ставку на пост Предстоятеля в українському Православ'ї.

І лише коли комунізм рухнув, а разом з ним – і СРСР, і КДБ, колишній місцеблюститель Патріаршого престолу розпочав активні військові дії проти канонічної Церкви, в тому числі в помсту за свою поразку на Помісному Соборі. Для нього замаячила перспектива – стати повновладним господарем церковної власності, а також душ парафіян на території колишньої УРСР, а нині – незалежної України.

Чим закінчилися його старання, ми пам'ятаємо. Парафіяни та духовенство, змучені десятиліттями авторитаризму та знущань над Церквою з боку екзарха-чекіста, отримали в особі Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана) мудрого главу УПЦ, який керував нею багато років.

Філарет же в результаті своєї невтомної антицерковної діяльності був вивержений з сану та відлучений від Святої Православної Апостольської Церкви.

Проте зазіхань на церковне майно – куди там простим набивальникам утроби, – як і на одноосібну владу, він не залишив. По суті, він став одним з головних ворогів Бога та Церкви в Україні. І тому не дивно, що у багато якій, кажучи євангельськими словами, «мерзоті перед Богом», що коїться від початку 1990-х і донині, відчувається його рука.

Тоді, як ми дізналися, екс-митрополит спровокував групу радикальних молодиків на ексцес із нападом на Лавру, «лише б вона не дісталась Москві». Також з його «благословення» був захоплений і переданий в його володіння Володимирський собор у Києві. Тоді ті ж УНСівці не пустили в нього Святійшого Патріарха Алексія Другого.

По-різному склалися долі антицерковних агресорів тих років.

Дмитро Корчинський згодом створив організацію «Братство», яка, попри християнську назву, щосили творить насильство, підлість, агресію. Зовсім недавно Корчинський висловив вимогу переслідувати керівників Церкви за держзраду. «Москва нині і в Ерефії, і в Україні ґрунтує свою пропаганду на двох культах: культі великої перемоги Колими над Бухенвальдом і культі казенного православ’я, – написав Корчинський на своїй сторінці в Facebook (стиль збережено). – Всіма електронними засобами роздмухується уявлення про особливу трансцендентну респектабельність ерпецизму. Культи переплітаються, і для багатьох в Печерській Лаврі Христос – це Хтось на зразок заступника товариша Сталіна з політично-виховної роботи (колись, як і всі репресований, але згодом, завдяки мудрості синедріону, реабілітований). 

РПЦ та її філія в Україні не є Церквою ні за походженням, ні за сутністю. Очільники так званої "київської митрополії УПЦ" мають переслідуватися не лише за державну зраду, але й за шахрайство

».

У важкі часи гонінь на Церкву з протестними заявами проти розкольників та гонителів виступають архієреї та миряни.

Намісник Почаївської лаври митрополит Володимир у відкритому листі, опублікованому на сайті Pochaev.org.ua, заявив, що ініціатори передачі Києво-Печерської лаври розкольникам хочуть відірвати Україну від цивілізованого світу і Вселенського Православ'я, ввести її в міжконфесійну війну, зробити так, щоб наша країна набула сумної слави гонительки християн. Владика закликав православних посилити молитви, щоб Господь не допустив цього беззаконня, а державних мужів – не допускати провокацій, спрямованих на посилення агресії і ворожнечі в суспільстві.

Але це, на жаль, поки є порожнім звуком для неосвічених молодиків, яким вселили, що вони – герої нації, і для яких будь-яке слово критики є нестерпним.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.