Як дискредитують Православну Церкву в Україні – 2
Вся аргументація критиків УПЦ ґрунтується на маніпулятивній технології (Фрагменти доповіді, зачитаної на міжнародній конференції «Глас Апостола Андрія Первозванного в сучасному світі», Патри, Греція, 2017)
Першу частину можна прочитати за посиланням.
Соціологічні маніпуляції
Лише п'ять відсотків від загальної кількості громадян країни, згідно з соціологію, можуть критично ставитись до одержуваної зі ЗМІ інформації. Решта легко вірять усьому, що їм кажуть. На цьому засновані замовні соціологічні маніпуляції, що вкидаються у свідомість громадян країни. Дана соціологія показує картину світу необхідну замовнику. Так, у соціологічному дослідженні компанії TNS MMI йдеться, що до «УПЦ КП» відносять себе 60% населення, а до УПЦ – 24%. Дані цифри нескінченно далекі від реальності. Насправді парафіян УПЦ в кілька разів більше, ніж парафіян у КП (в УПЦ – 240 монастирів, в них 5103 ченця. У «КП» – 59 монастирів, в яких – 181 інок).
А хресний хід УПЦ в Києві, який зібрав понад 100 тисяч вірян, в черговий раз став живим свідченням віри й продемонстрував, що у канонічної Церкви є і кількість, і якість. Зовсім іншою була ситуація з ходою УПЦ КП під спів народних пісень та вигуки на кшталт «смерть ворогам – це наша Україна». За даними поліції та окремих мас-медіа, чисельність групи, яка складала хресний хід «київського патріархату», не налічувала й 5 000 осіб.
Псевдонаукове обґрунтування
Будь-який тоталітарний режим для виправдання своїх дій потребує допомоги вчених, готових створювати наукоподібні міфи. Такими засобами користувалися нацисти у вигляді аріософії, а радянські борці з релігією – «науковим атеїзмом». Тим же перевіреним шляхом йде й український істеблішмент у боротьбі з Церквою.
Представники УГКЦ, які називають себе вченими, «науково» обґрунтовують політичні проекти, які доводять, що Русь прийняла не православне, а «загальнолюдське» християнство, а їхня організація «відлік свого історичного часу бере від Церкви стародавнього Києва та князя Володимира».
При всьому примітивізмі та очевидній хибності цих теорій для простих невоцерковлених громадян, які не знають ні богослов'я, ні церковної історії, вони можуть стати важливим інформаційним посилом.
Психологічний тиск
Головним важелем психологічного тиску на людей завжди був страх. Експлуатація фактору страху, формування образу ворога сприяє об'єднанню громадян перед лицем спільної загрози, прискоренню відновлення господарства (як ресурсу оборони), підтримці існуючої влади. Образ ворога використовується і як громовідвід від невдоволення населення чинною владою. Вся аргументація критиків Православ'я грунтується на маніпулятивній технології. Тому людям нав'язливо повторюється про зв'язок УПЦ з Росією, яку Верховна Рада визнала країною-агресором. При цьому жодного разу не наводиться жодного аргументу, факту чи доказу на користь цієї теорії. Вірні чада УПЦ піддаються систематичному психологічному тиску з боку схизматиків.
Церковне рейдерство
З моменту перемоги Революції гідності в Україні з'явився новий соціально-політичний феномен – церковне рейдерство. Мотиви захоплення храму не релігійні, а виключно політичні. Найчастіше чергова гоп-кампанія з віджимання храму, що належить громаді канонічної Церкви, починається з психологічної обробки його настоятеля. Якщо ж умовити настоятеля не вдається, в хід йдуть методи бандитизму та розбою. Початок конфлікту розпалюється за участю самозванців, без жодного рішення суду.
Як правило, все здійснюється по одній і тій самій схемі. Скликається так званий «референдум» за перехід в іншу юрисдикцію. Його проводять безпосередньо перед захопленням храму. У «референдумі» беруть участь особи, які не мають відношення до церковної громади. Провокатори з самозванців та ошукані місцеві (або завезені) мешканці, які раніше виявляли байдужість до релігійних питань та не були практикуючими православними християнами, ставлять свої підписи за перехід громади в «КП», при цьому дезінформуючи місцевих жителів про зміст документа, під яким вони підписуються. Після чого вони використовують його як доказ наявності у них більшості віруючих.
Силові методи
Усі захоплення храмів відбуваються силовими методами за участю бойовиків різних радикальних сил. Коли рейдерські дії вже позаду, вони відходять від справ, і в результаті, через рік-два після гучного захоплення, до вкраденого у канонічної громади храму приходять 5–6 осіб, в той час як у новому молитовному приміщенні УПЦ як і раніше збираються всі постійні парафіяни.
Захоплення відбуваються з фізичним насильством, образами та приниженням віруючих УПЦ. Відбувається це при мовчазному схваленні керівництва, яке, на думку експертів, не здатне контролювати своїх радикально налаштованих представників. Але українську владу це не бентежить.
Найактивнішу участь у захопленнях храмів бере офіційний партнер «київського патріархату», з яким вони уклали «Угоду про співробітництво» – силове крило радикальної організації «Правий сектор». Ця організація закликає знищити Українську Православну Церкву, а замість Православ'я пропонує створити синкретичну релігію, якої ще не знала світова історія, а саме – об'єднати в одну суміш усі існуючі конфесії.
Церковне рейдерство в Україні має системний характер. Дивно те, що ця війна проти Церкви в Україні проходить під гаслом створення в країні Єдиної Помісної Православної Церкви!
Адмінресурс
В усіх випадках захоплень храмів працює адмінресурс, коли чиновники та силовики сприяють цьому. У березні 2017 року Міністерство культури розіслало в місцеві держадміністрації лист, згідно з яким їм рекомендується відмовляти в реєстрації документів тих парафій, статути яких вимагають від громад погоджувати з єпархіальним центром майнові питання, що є свідченням спроби узаконити практику рейдерських захоплень власності УПЦ.
Відомі випадки, коли захоплення храмів здійснювалися за підтримки органів місцевого самоврядування, держчиновників аж до рівня губернатора. Місцеві ради можуть вдаватися до непрямого тиску на священиків та віруючих канонічної Церкви за допомогою різних перевірок, необгрунтованих претензій і т. д. Буває й так, що представники органів місцевого самоврядування особисто керують процесом захоплення храму. Чиновники можуть також відмовити громаді УПЦ в оформленні документів на вже діючий храм, готуючи ґрунт для його захоплення. Зафіксовані факти підробки протоколу «зборів парафії», без печатки юридичної особи та підпису настоятеля, для перереєстрації громади УПЦ в «КП».
Поліція раніше пасивно спостерігала за подіями з боку, але вже є випадки, коли вона стала брати активну участь у захопленні храму.
Законодавче свавілля
Ряд парламентаріїв для узаконення гонінь на віруючих УПЦ та насильницького захоплення їхнього майна стали ініціаторами антицерковних законопроектів №№ 4128 та 5309.
Законопроект №4128, нібито спрямований на полегшення переходу вірян з однієї юрисдикції в іншу, містить низку антиконституційних і дискримінаційних положень, які відкривають широкі можливості для оволодіння церковним майном віруючих УПЦ. У цьому біллі вводиться поняття «самоідентифікації», яке позбавляє права релігійну організацію визначати, хто є її членом, а хто ні. Таким чином будь-яка людина може заявити про свою приналежність до тієї чи іншої громади де їй заманеться.
Законопроект №5309 відкрито ставить на віруючих УПЦ – громадянах України – брехливе тавро «ворога народу», відбираючи у Церкви її юридичну назву та порушуючи фундаментальні права і свободи громадян правової держави. Мета закону – створення гетто для віруючих УПЦ та подальша заборона її діяльності.
Мало того, що ці законопроекти антицерковні, вони ще й відверто антиконституційні та антинародні. Всі адекватні експерти, навіть далекі від симпатій до УПЦ, в один голос говорять про це. Нічого, крім ворожнечі, ненависті та нехтування прав величезної кількості українських громадян, ці закони принести не можуть. Вони покликані розпалити релігійну війну, і цього не приховують навіть їхні автори. Але влада вперто не знімає їх з порядку денного Верховної Ради, незважаючи на те, що Предстоятелі, представники всіх Помісних Церков та Ватикан виступили проти цих законопроектів.
Політичне продавлювання антицерковних ідей
У політичному полі давно здійснюється тиск на Константинопольського Патріарха з метою дарування автокефалії неіснуючій ЄППЦ в Україні. Свідченням цьому можуть служити звернення Верховної Ради України, спрямоване на адресу Патріарха Варфоломія з проханням про дарування автокефалії, а також постійні посольства з високопоставлених осіб, яких відряджають у Константинополь. Важливим моментом є те, що ініціаторами цього прохання є люди, які за віросповіданням і особистим життям не мають ніякого відношення до Православ'я в нашій країні. Вони переслідують єдину мету – створити політичну організацію, яка б мала канонічний статус, але обслуговувала б інтереси політичних еліт.
На жаль, вони не розуміють, що Бога не можна «притягнути за бороду». Церква як джерело благодатного освячення – Тіло Христа, не може бути створена як суспільно-політична структура з волі партійних бонз та за допомогою інтриг.
Крім того, вони вперто не хочуть розуміти, що в територіальних кордонах України вже є Помісна Церква – це УПЦ, щоправда, без статусу автокефалії, але з широкими правами в управлінні. Тому якщо рухатися в цьому напрямку, то слід говорити лише про зміну адміністративного устрою УПЦ, а точніше про надання їй автокефального статусу.
Але для самої УПЦ це питання не є актуальним, і головною перешкодою в отриманні автокефального статусу УПЦ якраз є розкольники самопроголошеного «Київського патріархату», які активно підтримуються українською владою.
Вселенський Патріарх Варфоломій у зв'язку з цим чітко сказав, що порушувати тему автокефалії можливо лише за повної єдності всього українського народу в цьому питанні. Однак у нас цього точно немає.
А Єрусалимський Патріарх Феофіл сказав, що політики не повинні втручатися в цей процес, тим більше не повинні вдаватися до будь-якого насильства.
Проте риторика схизматиків оманливо оптимістична, але – для внутрішньої аудиторії, яка не помічає їхні публічні образи на адресу православних ієрархів. Це говорить про залишення ними надії на отримання автокефалії. Інакше б вони не дозволяли собі висловлювання про те, що «Східні патріархи живуть за подачки Москви», «за гроші просувають інтереси РПЦ», прямо ображати Александрійського Патріарха – зневажливо обізвати його слова «александрійською джинсою» за підтримку УПЦ (Євстратій Зоря). «Греки брехливі та користолюбні. Нехай оманливу канонічність засунуть собі в... рясу!» (Ю. Дорошенко).
Арсен Зінченко, заступник директора НДІ українознавства Міносвіти України, історик Церкви, доктор історичних наук і професор, заявив, що «абсолютно однозначно Київський патріархат для свого буття зовсім не потребує чийогось визнання, а тим більше – Константинопольського Патріархату, що заплямував себе різними історичними неблаговидностями».
Ідучи слідом за дияволом і остаточно прирікаючи себе на гріх хули на Духа Святого, Михайло Денисенко, залишивши всяку надію на визнання його з боку Вселенського Православ'я, став активно відкривати свої «екзархати» в інших країнах. Тепер його сатанинські плани вже виходять за межі України, і він готує масштабний проект – це так зване «створення другої самодостатньої сім'ї Православних Церков», «альтернативної групи церков» з невизнаних (розкольницьких) у світовому Православ'ї.
Висновки
Розглянувши причини і методи дискримінації УПЦ та методи її втілення, ми можемо зробити висновок, що вони не є чимось новим. Все це нам відоме і знайоме з історії Церкви, але у наших попередніх гонителів важелі тиску та можливості по знищенню Церкви були більш значними порівняно з нинішнім. Невже хтось із сучасних політиків всерйоз думає, що абсолютна влада Юліана Відступника чи Сталіна була меншою, ніж у нинішніх.
Вся історія Церкви свідчить про те, що хоч би як влада не намагалася знищити Церкву – Вона лише зміцнюється. А мученицький вінець заради Господа для віруючої людини – найвищий дар.
Нинішній владі найкращим доказом того, що вона дійсно поважає права та свободи людей, визнає Конституцію України – було б припинення дискримінації та нетерпимості по відношенню до УПЦ.
На закінчення необхідно відзначити, УПЦ – єдина конфесія в Україні, яка говорить людям Божу правду і робить це без оглядки на можновладців, незважаючи на те, що зараз переживає не найкращі часи, бо все ж не скована по руках і ногах державою.
Нам же, вірним чадам УПЦ, треба прислухатися до слів Святого Писання, духоносного вчення Святих Отців, і слідувати мудрому керівництву Блаженнішого Митрополита Онуфрія, Господом промислительно поставленого біля керма Церкви в цей непростий час, Робити те, до чого він закликає, і не робити того, від чого він просить утриматись. «Найголовніше – це молитва. "Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу"» (Мф. 26, 41).
Молитися треба ще й тому, що саме молитва може допомогти розібратися в тому, що відбувається, не піддатися на гарні та неправдиві гасла швидкого покращення життя, з якого б табору вони не звучали, і не бути самому втягнутим у «неплідні діла темряви» (Еф. 5, 11)». Не забувати, що «життя наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя» (Флп. 3:20).
Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
