День незалежності: чого Україна домоглася в сфері свободи совісті
Зробити це буде легше, звернувшись до доповіді Бюро з питань демократії, прав людини і праці при Держдепі США про стан релігійної свободи в світі за 2016 рік, яка була опублікована 15 серпня 2017 року.
Специфіка цього звіту в тому, що в ньому не дається прямої оцінки дотримання релігійних свобод в Україні. По суті, це реферативний опис та узагальнення даних від різних джерел, взятих з Інтернету. Спробуємо допомогти американським експертам зробити висновки із зібраних ними фактів, відзначимо вдалі приклади, а також вкажемо на прогалини та упущення.
Перший розділ звіту стосується релігійної демографії. Автори доповіді посилаються на дані соцдослідження Центру Разумкова, згідно з яким в Україні 25% віруючих ідентифікують себе з Київським патріархатом, 15% – з УПЦ, а 21,2% називають себе «просто православними».
На жаль, до поля зору доповідачів не потрапило соцопитування компанії Ukrainian Sociology Service, згідно з яким 39% всіх віруючих зараховують себе до УПЦ, а до Київського патріархату – лише 25%.
Чому це дослідження слід вважати більш об'єктивним?
По-перше, воно проводилося на всій території України, включаючи непідконтрольні території, в той час як опитування Центру Разумкова не охопило мільйонів українських громадян.
По-друге, опитування Центру Разумкова не ставило своїм завданням визначити реальну кількість парафіян тієї чи іншої Церкви, обмежившись дослідженням «самоідентифікації». Проте, строго кажучи, членом Церкви можна назвати лише тих, хто регулярно відвідує богослужіння та причащається, а не просто «ідентифікує» себе з якоюсь релігією або конфесією.
По-третє, графа «просто православний» в цьому контексті не має ніякого сенсу, оскільки, якщо людина дійсно є членом Православної Церкви, вона повинна відвідувати богослужіння конкретної конфесії (юрисдикції). Центр Разумкова не здогадався або не захотів поставити запитання про те, храми якої конфесії відвідують «просто православні», і чи відвідують взагалі.
Відзначимо, що компанія Ukrainian Sociology Service не пропонувала респондентам графу «просто православний», в результаті до УПЦ віднесли себе більшість віруючих. Це свідчить на користь припущення про те, що так звані «просто православні» є прихожанами УПЦ.
Другий розділ американської доповіді присвячений огляду чинного українського законодавства у сфері забезпечення свободи віросповідання, а також його застосуванню українською владою. Зокрема, згадується законодавче нововведення про необхідність заново реєструвати статути релігійних організацій із зазначенням їхнього неприбуткового статусу. Американські експерти ніяк не прокоментували цю ініціативу. Тому це зробимо ми, процитувавши українського правозахисника Олега Денисова:
«
Релігійні організації змушують вносити зміни в тексти своїх статутів нібито для збереження неприбуткового статусу. Але чи так це необхідно і доцільно?
Релігійні організації і так ніколи не розподіляли дохід серед своїх членів, і змушувати їх дублювати у своїх статутах норми, які легко можна встановити обов'язковим законом, – з юридичної точки зору – не має сенсу.
Уявіть: держава встановлює новий податок. Навіщо прописувати обов'язок платити податки в статутах організацій, якщо це і так обов'язкова норма?
Тому неприбутковий статус релігійних організацій можна було б закріпити і без змін їхніх статутів, просто написавши відповідну норму у Податковому Кодексі. До того ж такі норми за фактом давно вже існують. Варто запитати – навіщо витрачаються гроші платників податків на абсурдні законодавчі ініціативи?
Відповідь очевидна – отримання неприбуткового статусу є лише формальним приводом відсіяти релігійні організації, які не зможуть виконати процедуру перереєстрації.
Які організації не зможуть це зробити? Відповідь одна – це тільки громади, монастирі та парафії УПЦ. Тому що їх ставлять перед свідомо неприйнятним вибором – або зруйнувати власну історично складену й усталену канонічну структуру управління, або втратити неприбутковий статус
».У доповіді наголошується, що українські Церкви не можуть отримати статусу юридичної особи на всеукраїнському рівні. Реєструються лише місцеві громади. На нашу думку, це також можна вважати порушенням свободи віросповідання.
До позитивних кроків українського уряду можна віднести згадані в документі альтернативну службу, визнання богословської освіти, скасування обов'язкового дозволу на проведення публічних зборів, запуск процесу реституції (повернення церковного майна), створення інституту капеланства.
Можливо, у звіті Держдепу США за 2017 рік ми побачимо факти дискримінації кліриків УПЦ і в цих сферах. Приміром, створивши інститут капеланства, українська влада не допускає священиків УПЦ до капеланської служби у Нацгвардії. Хоча прямої заборони немає, кліриків канонічної Церкви негласно ігнорують при формуванні посад капеланів після наказу керівництва МВС.
«Даний наказ був опублікований на початку минулого року, але до моменту комплектування посад капеланів в Нацгвардії командування нас запевняло, що нас це не торкнеться, – заявив заступник голови Синодального відділу УПЦ із взаємодії зі збройними силами та іншими військовими формуваннями архімандрит Лука (Винарчук). – Але на момент комплектації посад капеланів виявилося, що навіть за бажанням особового складу, щоб посаду капелана займали священики Української Православної Церкви, на це ніхто не дивиться, а керуються даними дискримінаційними положеннями наказу Міністра МВС про введення капеланської служби».
Далі у звіті йдеться про практичне застосування законодавства з метою захисту прав віруючих. Здавалося б, ось тут ми й побачимо приклади яскравих судових рішень за фактами захоплень храмів канонічної Церкви, побиття та залякувань її священнослужителів, розпалювання ненависті до УПЦ і т.ін. Однак єдиним прикладом судового рішення у сфері захисту прав віруючих виявилось рішення Чернівецького окружного суду оштрафувати клірика УПЦ на $ 63 за бійку зі Свідком Єгови, коли той прийшов до нього додому.
Невже це єдине судове рішення по захисту релігійних свобод? Якщо так, то хіба це не показник того, що в нашій країні правоохоронні органи просто ігнорують порушення прав віруючих? Адже далі у доповіді наводяться кричущі факти, які свідчать про дискримінацію УПЦ та інших конфесій. Відсутність судових рішень щодо покарання порушників говорить про колапс правоохоронної системи в Україні. Наприклад, поліція не порушує кримінальні справи за фактами перешкоджання проведенню богослужінь УПЦ. А таких фактів більш ніж достатньо. Не кажучи вже про побиття священиків та вірян канонічної Церкви. Громадам УПЦ доводиться звертатися до суду, аби змусити поліцію відкривати кримінальні провадження.
Окрім цього судового рішення, в пункті про дії влади у сфері захисту релігійних свобод згадується... зняття депутатської недоторканності з нардепа Вадима Новинського в інтересах «потерпілого» митрополита Олександра (Драбинка); звернення Верховної Ради до патріарха Варфоломія та реакція омбудсмена з прав людини на заборону Свідкам Єгови з боку місцевої влади поширювати свою літературу в публічних місцях. Нам здається, що це не можна назвати достатньою та адекватною реакцією держави на міжконфесійну ситуацію в країні.
Тому підрозділ Держдепу справедливо озвучив позицію УПЦ, яка вважає, що влада, по-перше, втручається у справи Церкви, а по-друге, ігнорує дискримінацію канонічної Церкви з боку місцевої влади та Київського патріархату. Зміст антицерковних законів також не пройшов повз американських правозахисників. І це не дивно, враховуючи бурхливу реакцію української та світової релігійної громадськості на намагання депутатів Верховної Ради фактично знищити свободу совісті в Україні.
Нарешті, автори доповіді наводять низку фактів порушень прав віруючих УПЦ та безчинств праворадикалів. Серед них – напад «свободівців» 9 вересня 2016 року на споруджуваний храм УПЦ у селі Борова. Далі відзначаються дії «Правого сектора» у селі Колосова, коли вони разом з представниками Київського патріархату зламали замки та не пустили громаду УПЦ до храму, жорстоко побивши одного з вірян. Втім, виникає питання, чому в документі згадуються лише ці два випадки? Тут можна додати цілий ряд порушень свободи віросповідання з боку праворадикалів та прихильників Київського патріархату.
У 2016 році мало місце побиття вірян в селі Птича, в результаті якого потрапила до лікарні жінка, а також в Дулібах, де багато парафіян УПЦ отримали побої. Змушена була звернутися до лікарні по допомогу 78-річна прихожанка УПЦ села Чудниця після нападу з боку адепта Київського патріархату.
Упродовж року активісти УПЦ КП неодноразово блокували храм у селі Кути, перешкоджаючи проведенню богослужіння вірянами УПЦ. У тій же Птичі філаретівці влаштували тривалу облогу храму. У Грибовиці розкольникам здалося мало захоплення храму, і вони намагалися перекрити вхід на територію хати, в якій громада УПЦ звершувала богослужіння.
У селі Підлужжя закидали камінням будинок священика УПЦ, у Грибовиці від дій вандалів також постраждав будинок клірика канонічної Церкви. Агресії з боку розкольників та праворадикалів з «Правого сектора» зазнав священик в селі Кам'яниця. Мали місце рейдерські захоплення храмів або спроби захоплення у Птичі, Колодянці, Красносіллі, Повчі, Озерянці, Охновці, Дулібах і т. д. У Рачині представники УПЦ КП та місцевої влади перешкоджали звершенню богослужіння та будівництву церковного будинку громади УПЦ. У Козельці розкольники з добробатами заважали проведенню щорічного Хресного ходу, який здійснюють парафіяни УПЦ. Приклади риторики ненависті щодо УПЦ обчислюються десятками агресивних заяв на її адресу, в тому числі і на телебаченні.
Неприкритим актом дискримінації УПЦ стала передача одного з храмів заповідника «Софія Київська» для звершення богослужінь Київському патріархату, а також спроби Тернопільської облради відібрати Почаївську лавру та перетворити її на музей. Особливо слід було б звернути увагу на необґрунтовану відмову реєструвати статути організацій УПЦ з боку Мінкульту. Все це, на жаль, в доповіді не згадується.
В останньому розділі звіту відзначається низький рівень поваги до релігійної свободи з боку суспільства. Яскравим прикладом агресивної поведінки американці порахували напади праворадикалів на Всеукраїнський Хресний хід УПЦ за повної бездіяльності поліції. Це й образи націоналістів на адресу хрестоходців, і погрози спалити автобуси з одеськими паломниками з боку Автомайдану, який заблокував їхній виїзд. При цьому, як наголошується, поліція стояла осторонь і нічого не робила.
Повз уваги американських правозахисників пройшли випади окремих представників УГКЦ і Київського патріархату на адресу Хресного ходу. Те, що і УГКЦ, і УПЦ КП зробили заяви про неприпустимість насильства щодо хрестоходців, не скасовує того факту, що глава УГКЦ Святослав Шевчук та кардинал Любомир Гузар внесли свою лепту в розпалювання ненависті до учасників Хресного ходу. Наприклад, коли називали Хресний хід «так званим» або брали слово «Українська» в назві УПЦ в лапки.
Крім цього, Держдеп міг би закликати Марка Цукерберга активніше протидіяти розпалюванню міжконфесійної ворожнечі у Facebook. Важко забути «жарт» українського політолога Юрія Романенка про те, що хрестоходців потрібно розпинати на узбіччях дороги. Або висловлювання капелана УГКЦ Миколи Мединського, який обізвав хрестоходців «рузькою гниллю», а також багатьох інших представників уніатів і Київського патріархату. Модератори цієї соціальної мережі явно не доопрацьовують щодо хейт-спічів її користувачів.
Підводячи риску під короткий огляд праці американських правозахисників, можна зробити висновок, що їм поки що не вдалося зрозуміти всю глибину кризи релігійної свободи в Україні. По суті, вся доповідь звелась до узагальнення неповно підібраної інформації. А де ж власне правозахисна оцінка? Де аналіз відповідності дій української влади міжнародному праву? Де критичне ставлення до повідомлень державних джерел та УПЦ КП? Де рекомендації щодо вдосконалення демократичних інститутів? Будемо сподіватися, що до наступного звіту експерти Держдепу виправляться.
Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.