Не миттям, так катанням: законопроект № 4128 знову намагаються проштовхнути

Минулої неділі в програмі «ТСН Тиждень» продемонстрували черговий антицерковний ролик. Показовим він є у двох сенсах.

По-перше, це його внутрішня суперечливість. Протягом майже дев'яти хвилин одні твердження суперечать іншим. Факти, які там наводяться з метою очорнити Українську Православну Церкву, насправді говорять на її користь.

По-друге, цей ролик з'явився неспроста. Його заклик очевидний – повернутися до прийняття Верховною Радою скандальних законопроектів №№ 4128 та 4511. І тут вельми цікавою є запропонована тактика: пожертвувати законопроектом № 4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, визнаній Верховною Радою України державою-агресором» та продавити законопроект № 4128 «Про зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» («Про переходи»), який є законодавчою основою для захоплення храмів.

На початку сюжету на УПЦ виливається порція бруду від Олександра Невзорова: «Ідеологічна війна в Україні не закінчиться, допоки працює у нас Російська православна церква. Це пропагандистська організація, яка висмоктує з України гроші і на ці ж гроші з нею і воює». Неприкрита брехня цієї фрази ясна навіть Аллі Мазур, яка поспішає від них відмежуватися: «Не буду коментувати ці слова».

Далі оголошується, що журналіст Сергій Гальченко об'їздив пів-України, і те, що він побачив, – це інтригуючий релігійний детектив. Щоправда, потім з'ясовується, що «пів-України» – це лише два села: Кинахівці на Тернопільщині (200 жителів) та Верхні Ворота на Закарпатті (близько 2000 мешканців). Але, можливо, працівники ТСН живуть у якійсь своїй, окремій Україні.

У Кинахівцях спочатку показуються убогі сільські будиночки і потім, на тлі шикарних дизайнерських інтер'єрів, жителька села Ірина Волинська дає інтерв'ю каналу «1+1». Зйомки відбуваються в той день, коли до відібраного розкольниками храму святих апостолів Петра і Павла приїжджає «архієрей» з Київського патріархату.

Ірина Волинська пояснює перехід громади з канонічної Церкви так: «По-перше, церковнослов'янська мова, хочеться чути службу рідною мовою». Тобто єдина претензія – це богослужбова мова. Ось як! Церковнослов'янська не дуже зрозуміла, а от коли б все було українською, то й молоді на служби ходило б більше, і дітей. До відома Ірини Волинської і тих, хто думає, що перехід на сучасну національну мову в богослужінні збільшить кількість парафіян: подібні експерименти і в Греції, і в Росії, і в Болгарії, і в інших країнах однозначно показують – число парафіян, навпаки, зменшується. Та й в Україні Київському патріархату не дуже допомагає українська мова.

Далі священика УПЦ села Кинахівці Віталія Гурева докоряють в тому, що він уклав договір на надання охоронних послуг зі службою охорони «Стелс 1». Ось тільки чомусь не згадують, що і на його адресу, і на адресу церковного старости неодноразово лунали погрози фізичної розправи. Отця Віталія, мабуть, хотіли представити войовничим агресором. Однак далі йде прямо протилежна заява: збори жителів села проголосували за перехід в Київський патріархат, і цей перехід спокійно собі відбувся. Голос за кадром повідомляє: «Кинахівці – один з рідкісних прикладів безболісного переходу в Київський патріархат. Але таким переходам заважає відсутність законодавства, а саме Законопроекту «Про переходи». Знову протиріччя – якщо законодавство заважає переходам, то як відбувся перехід у селі Кинахівці? А як відбувся перехід в Київський патріархат інших приблизно десяти громад, який офіційно визнає Українська Православна Церква?

Ту ж нісенітницю несе і Олександр Саган, названий в сюжеті «ТСН» релігієзнавцем: «Юридично перехід практично неможливий». Напевно, він не знає про Кинахівці та інші переходи, що вже відбулися.

Далі висувається приголомшлива версія, чому законопроекти №№ 4128 і 4511 не були прийняті Верховною Радою 18 травня. Виявляється, хтось зв'язав в один пакет (це, до речі, неправда) законопроект № 4128 «Про переходи» та № 4511 «Про особливий статус релігійних організацій» (читай УПЦ). А ось цей № 4511 – з самого початку провокаційний і не має шансів бути ухваленим. Нарешті «1+1» відкрито визнає: «Навіть юрист-двієчник скаже, що це втручання в справи Церкви і прямо заборонено Конституцією». Чи не про це говорять всі розсудливі люди вже стільки часу?! Поява законопроекту № 4511 подається не як початок відкритих гонінь на Церкву, а як спроба провалити законопроект № 4128, який нібито йде з ним в пакеті. Щось схоже із заявами, що «Правий сектор» керується з Кремля. Релігієзнавець Саган прекрасно відчуває абсурдність цього і намагається себе виправдати: «Не можу сказати ні «так», ні «ні», але по факту це так». Приз за безглуздя!

Все це демонструється на тлі молитовного стояння віруючих УПЦ під Верховною Радою 18 травня. Наводиться висловлювання Митрополита Онуфрія про те, що законопроекти викличуть релігійну ворожнечу. А далі «1+1» каже, що «ворожнеча відбувається саме зараз» і показує кадри силових захоплень храмів. Будь-яка розсудлива людина задасть собі питання: «А хто займається цими захопленнями? Хто вривається в храми з палицями та бітами? Хто б'є парафіян?» Відповідь цілком очевидна – Київський патріархат та співчуваючі йому націоналісти. Молодець, «1+1»: те, що, мабуть, варто приховувати, вони транслюють на всю країну!

Голос за кадром стверджує: «УПЦ задоволена тим, що законопроекти не прийняли, а віруючі України – ні». Для підтвердження цієї тези Сергій Гальченко їде на Закарпаття. І тут такий конфуз «Плюсів»: «На Закарпатті майже все православ'я контролює Московський патріархат». Оце так! Після 25 років тиску на Українську Православну Церкву, в тому числі останніх трьох років неприкритої ворожнечі, населення одного з західних регіонів країни зберігає вірність канонічному Православ'ю!

А от пан Іван з села Верхні Ворота мріє про те, щоб служба проходила рідною мовою, і чекає не дочекається, щоб Верховна Рада прийняла закон № 4128, який полегшить переходи. До відома пана Івана повторюємо вже сказане: десять парафій по всій Україні перейшли в УПЦ КП без всякого закону № 4128.

Далі повідомляється, що віруючі нібито мріють туди перейти, але стикаються з погрозами та прокльонами єпископату. Факти давайте, факти! Хто, де, коли, чим саме погрожував? Для довідки: «Погроза» – це закінчений склад злочину за кількома статтями Кримінального кодексу України.

Після цього йде улюблена тема усіх антицерковних журналістів: «попи на мерседесах». Цього разу під роздачу потрапив протоієрей Віктор Земляний, якого обізвали «агентом з протистояння релігійним переходам». «ТСН» показала начебто його будинок і начебто його квартиру, не навівши, як завжди, жодних доказів належності цього майна отцю Віктору. А звинувачується він у тому, що організовує захист православних від свавілля розкольників. Це, виявляється, погано.

Згадується і ще один скандальний законопроект, згідно з яким Українська Православна Церква має бути перейменована в Руську Православну Церкву в Україні. Черговий абсурд! Згідно з цією логікою, Японська Православна Церква має бути перейменована в РПЦ в Японії, Китайська – в РПЦ в Китаї і так далі. Знову довідка: з більш ніж 16 000 священнослужителів УПЦ іноземними (не тільки російськими) громадянами є всього 16 осіб.

Сюжети на кшталт «ТСН Тиждень» на телебаченні просто так не з'являються. Наявна спроба сформувати громадську думку про те, що законопроект № 4128 «Про переходи» конче необхідний, без нього просто не може жити український народ. Його відсутність є причиною всіх релігійних протистоянь. От як тільки приймуть – відразу всі безчинства припиняться. Про те, що з прийняттям цього законопроекту дійсно спалахне релігійна війна, знають всі розсудливі люди, котрі читали сам законопроект. Адже в ньому пропонується змінювати конфесійну приналежність силами людей, які «самоідентифікували» себе з релігійною громадою. Про цей абсурд писали вже сотні разів: до храму прибуває група молодих здорових хлопців, яка самоідентифікує себе з громадою, проводить збори і переводить храм в Київський патріархат. І все законно.

Чому ж «1+1» і сили, які за ним стоять, так наполегливо просувають законопроект № 4128, навіть ціною відмови від законопроекту № 4511? Напрошується логічне запитання: а може, релігійна ворожнеча і гаряче протистояння навколо храмів по всій Україні якраз і входить у наміри ініціаторів законопроекту «Про переходи»? Уявляєте, якщо вдасться хоча б запустити процес прийняття законопроекту, як це відверне громадську думку від іншого політичного процесу, а саме імпічменту президенту Порошенку, який ініціювали три парламентські фракції – «Батьківщина», «Самопоміч» і «Радикальна партія». Силам, що стоять у влади, є від чого хвилюватися. Більш ніж холодний прийом Петра Порошенка американським президентом Дональдом Трампом красномовно свідчить – за океаном ставку на нього вже не роблять.

Ну, а програма «ТСН Тиждень» закінчується просто золотими словами: «Держава не повинна втручатися у справи Церкви, але має зробити все, щоб українці могли самі вибирати, де їм молитися». А давайте подумаємо, що для цього потрібно зробити? Відповісти на це питання нескладно: потрібно запропонувати самим релігійним конфесіям виробити порядок реалізації громадянами України вищевказаного права. Держава з цим не впорається, і ось чому:

1. Держава не може розібратися у внутрішньому канонічному праві кожної релігійної організації.
2. Держава не може визначити критерії приналежності кожного конкретного віруючого до певної конфесії.
3. Держава не може розібратися в приналежності церковного майна. Часто юридична сторона питання не відповідає фактичній і моральній: хто кому що жертвує; хто кому допомагає? Далеко не завжди громада має права (і юридичні, і моральні) на майно. Часто пожертвування, у тому числі великі, наприклад, на будівництво храму, даються конкретній громаді, але з урахуванням її конфесійної приналежності, і якщо ця приналежність змінюється, виникає протиріччя.
4. Багато храмів та святинь створювалися або передавалися Церкві століття тому і обумовлювалися саме конфесійною приналежністю. Наприклад, Анна Гойська у XVI столітті передала Почаївській Лаврі чудотворну ікону Божої Матері, а також землі і грошові пожертви за умови, що монастир завжди залишатиметься вірним канонічному Православ'ю.

Цей список можна продовжити. Ясно одне – лише самі релігійні організації можуть виробити механізм переходу парафій з однієї конфесії в іншу. Держава здатна видати лише якусь нісенітницю на кшталт горезвісної «самоідентифікації». Але, здається, спокійне вироблення рішення цього питання, яке б влаштовувало усіх, не входить у плани певних політичних сил. Їм конче потрібно загострити політичну ситуацію. І недавня програма «ТСН Тиждень» тому яскраве підтвердження.

Читайте матеріали СПЖ тепер і у Telegram.