Привид «христофашизму»: як церковні ліберали вчать УПЦ толерантності

Останнім часом в українському релігійному середовищі активніше зазвучали тези про толерантність, плюралізм, відкритість та інші подібні речі. Самі по собі ці поняття не несуть негативного смислового навантаження. Але коли вони загострюються проти Православної Церкви, це дає підстави підозрювати людей, які їх озвучують, в антиправославній пропаганді. Засуджуючи уявну нетолерантність Церкви, вони формують ґрунт для незаслужених нападок на неї.

До розряду «нетолерантності», крім іншого, потрапляє захист канонічного Православ'я, догматів, істини, ієрархічного устрою Церкви, неприйняття розколів, які лукаво ставляться в один ряд з тоталітарністю, фундаменталізмом, закритістю і розпалюванням ворожнечі. Це нечесний і непорядний прийом з боку церковних «лібералів», які підміняють поняття і формують монструозний образ православних віруючих і Церкви в цілому.

Одним з джерел поширення такої ідеології є «Відкритий православний університет» на чолі з протоієреєм Георгієм Коваленком. Останній провів на початку червня на території Софії Київської семінар «Єдність християн України – новий формат» в рамках так званого «Десятого екуменічного соціального тижня». У ньому взяли участь представники влади, релігійних конфесій та ін.

У своєму вітальному спічі Коваленко акцентував увагу на тому, що дані соцдосліджень підтверджують: «75% українців потенційно толерантно налаштовані до інших конфесій (крім Православ'я – Ред.), тобто вважають, що будь-яка релігія, яка проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування».

Він наголосив, що в суспільстві є «запит на відкритість, плюралізм, єдність, толерантність, свободу... А що дуже часто відбувається всередині релігійних громад? Це конфесійна ексклюзивність, закритість, іноді навіть фундаменталізм, поділ, ієрархічність, задогматизованість, мова ворожості, тоталітарність».

Відразу стає зрозумілим, до чого він хилить. За словами ректора, у відповідь на «запити суспільства» виникла ідея «відкритого православ'я», яке має бути «відкритим для діалогу, інших конфесій та релігій, суспільства, освіти, світового Православ'я, яке не тільки себе комусь відкриває, але й відкриває себе собі». Втіленням такої ідеї, мовляв, став «Відкритий православний університет святої Софії-Премудрості». А ось протилежністю «відкритого православ'я» і толерантності, звичайно ж, оголошують... Українську Православну Церкву.

Ось що заявив один з доповідачів, професор кафедри філософії Українського католицького університету Михайло Черенков: «Наші спроби українізувати і демократизувати Православ'я (я кажу про Православ'я, оскільки, згідно з соціологічними даними, це все-таки віра більшості, але я думаю і про інші конфесії), щоб зробити його сумісним з іншими українськими Церквами, виявилися настільки наївними, і наскільки безуспішними... Допоки московське Православ'я протиставлятиме себе всьому і всім, нічого доброго очікувати не доводиться».

Все перевертається з ніг на голову. По-перше, якщо Православ'я є «вірою більшості», чому саме його треба поєднувати з іншими українськими релігійними організаціями? По-друге, звинувачувати УПЦ (а саме її мають на увазі під «московським православ'ям») в тому, що вона протиставляє себе «всьому і всім», означає відверто брехати. Хіба УПЦ розгромила три православні єпархії на Західній Україні, виправдовуючи це відновленням історичної справедливості? Хіба УПЦ захоплює храми інших конфесій, при цьому б'ючи їхніх вірних? Хіба це УПЦ співпрацює з «Правим сектором», «Чорною сотнею» та іншими праворадикальними організаціями?

Якщо мається на увазі переконання в хибності віровчення католиків і протестантів, тоді в чому взагалі проблема? Відколи мирне відстоювання своїх переконань і свобода віросповідання оголошені «тоталітаризмом» і «фундаменталізмом»? До відома Коваленка і Черенкова, «конфесійний ексклюзивізм» поділяє не тільки Православна Церква, а й Католицька, стверджуючи, що «Христос «заснував на землі» єдину Церкву та заснував її як «видимі збори і духовну спільноту», яка від свого народження і впродовж століть існує та існуватиме, і тільки в ній залишилися і перебуватимуть всі складові частини, установлені Самим Христом. «Це і є єдина Церква Христова, яку ми сповідуємо в Символі віри як єдину, святу, кафолічну і апостольську. Ця Церква, встановлена і влаштована в світі цьому як спільнота, перебуває в Католицькій Церкві, керованій наступником Петра і Єпископами в спілкуванні з ним».

Проповідники «відкритості» – а вірніше сказати, ідеї злиття всіх релігій, – опускаючись до блюзнірства, забувають апостольські правила, якими споконвіку живе Свята Церква.

10-е правило святих Апостолів: «Якщо хто помолиться з відлученим від церковного спілкування, хоча б то було і вдома, такий нехай буде відлучений».

45-е правило святих Апостолів: «Єпископ, пресвітер, чи диякон, який тільки молився з єретиками, нехай буде відлучений. Якщо ж дозволить їм діяти як служителям Церкви, нехай буде позбавлений сану».

65-е правило святих Апостолів: «Якщо хтось із кліру або мирянин, зайде помолитись до синагоги юдейської чи єретичної, нехай буде позбавлений священного сану, і відлучений від церковного спілкування».

Втім, прихильники «відкритого православ'я» часто відкрито сміються над поняттям «канонічності» і засудженням Церквою розколів та єресей.

Ось, ієрей Володимир Маглена пише на своїй сторінці у Facebook: «Питання канонічності Церкви в руках Господа, а не людей. Він вирішить на суді, де рамки канонічності, а де звичайне безумство людське». І дуже толерантно додає: «Та пішли ви всі, «канонічні», ми людські, і будемо дружити з усіма».

Тобто і тут засудження розколу та відстоювання церковних правил протиставляється толерантності і людяності. Щоправда, з цим не дуже поєднується вираз «та пішли ви», але не будемо чіплятися. Зазначимо тільки, що «питання канонічності», звичайно ж, в руках Господа, але «межі канонічності» визначає земна Церква, в якій і перебуває Христос. Негативне ставлення до розколів висловлює не тільки УПЦ і РПЦ, але й всі Помісні Православні Церкви. При цьому Церква не закликає до розправ над «неканонічними», а от самі вони частенько демонструють крайню агресію з цілком практичним ухилом.

Ще один клірик УПЦ – протоієрей Андрій Дудченко – мудрує більш лукаво, і стиль його більш філософічний:

«Замість того, щоб радіти Христу, який об'єднує нас, ми стали чіплятися за нюанси у розумінні цього. Ми забули слова Христа, сказані учням: «Хто не проти вас, той за вас». Ми пам'ятаємо лише «хто не зі Мною, той проти Мене» і тлумачимо це так, що з Ним лише наша церковна організація, а інші, значить, – проти Нього. Але чи є у нас підстави бути настільки впевненими?.. Постконфесійність – це не відмова від конфесійності. Це розуміння її меж. І розуміння того, що Церква Божа у Христі – ширше, глибше і повніше моєї власної конфесійної обмеженості. Зміна конфесії – не вихід. Це, якщо хочете, нове розуміння екуменізму. Не як пошук «над-Церкви» або об'єднання усіх в одну загальну «солянку». Але як усвідомлення того, що Церква Божа є – і вона складається з усіх, хто вірний Богу і Христу Його. Де б не були ці люди, у якій би з розсіяних і розділених земних юрисдикцій вони не були».

За його логікою, ті, що перебувають в розколі, можуть продовжувати у ньому перебувати без всяких сумнівів у своєму виборі. Шукати істину і прислухатися до голосу Церкви їм не потрібно. До того ж, у логіці Дудченка є протиріччя: якщо «вірним Богу і Христу» можна залишатись незалежно від поділів та юрисдикцій, тоді що це, як не «над-Церква»? Тут присутній натяк на «теорію гілок», яку Православна Церква відкинула в черговий раз на Критському Соборі. Це далеко не «нове розуміння екуменізму», а лукаво прикрита стара єресь.

Але найвідвертіше висловився «відкритий православний» архімандрит Кирил (Говорун) в радіоефірі католицького «Радіо Марія», фактично звинувативши РПЦ і УПЦ у фашизмі та підтримці війни.

На початку бесіди журналістка-ведуча заявляє, що «Церкви повинні зцілювати, примиряти, а не розділяти», але є такі Церкви, «які освячують війська, благословляють анексію Криму і фактично підтримують війну». При цьому вона посилається на книгу Говоруна, де цитується протестантський теолог Доротея Зелле про «христофашизм». Тобто прямо натякає, що сучасне руське православ'я є різновидом «христофашизму», а патріарх Кирил – головним рушієм його пропаганди.

Для розуміння, «христофашизм» – це ідеологія, придумана Гітлером, який переконував Церкву заступитися у війні за нього, щоб знищити ворожі ідеології. Ось так, відразу навішуючи образливий ярлик, католицьке радіо «примирює та зцілює», а православний священик повністю з цим погоджується.

На думку Кирила (Говоруна), воєнні дії в Україні обумовлені релігійним фактором. А саме – РПЦ придумала страшну і жахливу ідеологію «русского мира», яка нібито змушує росіян брати до рук зброю і вбивати. Конкретного визначення цієї ідеології гість «Радіо Марія» не дає, але зазначає, що вона характеризується антизахідництвом і антидемократизмом. Саме вона є головною причиною війни, вважає архімандрит. Подібна логіка пахне відвертою профанацією. Адже ніяких заяв РПЦ, спрямованих проти українського народу та держави як такої, ми не знайдемо. Але це не турбує спікера.

Із значно більшим успіхом пропагандою війни можна назвати ідеологію «Європа проти азіатчини», яка повторює всі основні положення «інтегрального націоналізму». Його творці висловлювалися проти демократії і навіть захоплювалися фашизмом. Скласти уявлення про характер цієї ідеології також можна з газет, які видавалися в Україні у роки німецької окупації. Там ми знайдемо прокльони на адресу «жидів», комуністів і «азіатської Московії», яка, на їхню думку, є втіленням абсолютного зла і варварства, на відміну від освіченої Європи. Ось ця ідеологія і зараз відроджується в сучасній Україні. Погодьтеся, теза «українці та росіяни – братні народи» куди менш агресивна, ніж «москалі – азіати і генетичні раби» чи «москалів на ножі». Отцю Кирилу варто було б для початку подивитися в дзеркало, перш ніж когось звинувачувати у фашизмі.

Смішними виглядають і скарги на те, що йому важко говорити правду, перебуваючи всередині Церкви. «В моїй Церкві, – каже Говорун, – дуже мало залишилося людей, які можуть говорити відверто. Якщо взагалі хтось залишився». Йому вторить митрополит Олександр (Драбинко) у себе на Facebook, скаржачись на відсутність благословення виступати на «Радіо Марія». Щоправда, ніщо не заважає йому давати численні інтерв'ю на інших ресурсах, де він висловлюється гранично відверто і говорить все, що забажає.

Вся аргументація критиків Православ'я грунтується на маніпулятивній технології перевертання з ніг на голову. Дуже схоже на технологію пропаганди, яку описував знаменитий письменник Джордж Оруелл у своєму творі «1984», тільки з невеликою варіацією: пацифізм – братання з ворогом, а самозахист – це агресія.

УПЦ проводить мирну молитовну ходу – а її звинувачують у розпалюванні ворожнечі! Блаженніший Митрополит Онуфрій висловлюється на захист церковнослов'янської мови, а його позицію подають, як заборону всього українського. Православні віруючі захищають Церкву і її віровчення, а їх звинувачують у нетолерантності та «несумісності». Водночас прагненням до єдності називають захоплення храмів, антицерковні законопроекти та поливання УПЦ брудом. І так в усьому!

Ось вже воістину: «Настане час, коли люди будуть безумствувати, а хто не безумствує, до того говоритимуть: ти безумствуєш, тому що ти не схожий на нас».

ДОВІДКА

Кілька слів про згаданий університет протоієрея Георгія Коваленка. За даними ресурсу «Православ'я в Україні», у цій структурі займаються «богослов'ям» голова наглядової ради львівського ТОВ «Перша приватна броварня» Андрій Мацола (основний меценат «Київського патріархату»), віце-прем'єр з гуманітарних питань В'ячеслав Кириленко (постійний член вищої церковної ради УПЦ КП, завдяки якому храм Софії Київської, незважаючи на протести громадськості, отримали у користування розкольники) і – не впадіть зі стільця – Олександр Ткаченко. Так-так, гендиректор того самого телеканалу «1+1», в ефірі якого вже не перший рік йде по-геббельсівськи брехливе цькування Православної Церкви, по суті – неприкрита і недостойна війна проти Христа.

Ще до складу університетської наглядової ради входить директор заповідника «Софія Київська» Неллі Куковальська – дружина друга Ігоря Бакая, глави-утікача Держуправління справами при Леоніді Кучмі. На початку 2000-х її, що не мала тоді профільної освіти, поставили керувати національним заповідником, і під час першого Майдану вона дала притулок на території святині передвиборному штабу В. Ющенка.

На лекціях у Коваленка можна побачити речника УПЦ КП Євстратія Зорю, ініціаторів скандальних антицерковних законопроектів – Віктора Єленського та Андрія Юраша – і багатьох інших відвертих ненависників УПЦ.