Що для нас «ПОНАД УСЕ»

15 березня Церква прославляє ікону Божої Матері «Державна».

Історія цієї ікони може здатися фантастичною, але це не вигадка. У день зречення імператора Миколая ІІ від престолу, чудесним чином, за одкровенням, даним селянці, набувається ікона Божої Матері Державна із символами царської влади в руках. Коли всеросійський самодержець випустив зі своїх рук ці символи, їх того ж дня підняла Матір Божа.

Отже, влада земна і влада Небесна, царство Боже і царство кесаря пов'язані між собою якимось незбагненним для нас таємничим зв'язком.

Я хотів би почати свої роздуми про цей зв'язок з дуже далекого біблійного минулого. Обраний народ вивів з Єгипту сам Яхве. В них не було царя, і їхня історія називається Священною, тому що писала її не людина, а Бог руками людини. Здійснює Яхве своє правління за допомогою Суддів – обраних Ним самим і угодних Йому вождів.

Судді були вождями племен, і їхня влада не була обумовлена жодними жорсткими людськими факторами, династичним наступництвом і т. п. Це були харизматичні лідери, що керували розрізненими єврейськими племенами. Але в прагненні зберегтися та отримати якісь гарантії безпеки Ізраїль намагається стати на шлях устрою монархії.

Першою такою спробою, хоч і невдалою, було царство Авімелеха, який намагався запанувати над кількома центральними колінами. Книга Суддів говорить про нього вкрай несхвально, тому що він незаконно узурпував владу, яку Бог здійснював у Своєму народі через Ним самим обраних суддів.

Притча з книги Суддів 9:8-15 – найбільш антимонархічний текст не тільки в Біблії, але й в усій світовій літературі. Врешті в особі Саула ідея центральної влади отримує втілення. Але династії Саула теж не судилося закріпитися в Ізраїлі. На зміну Саулу приходить династія Давида царя.

В політичному плані Ізраїль отримує царя і таку ж форму правління, «як інші народи». Але у зв'язку з цим з самого початку постає питання, а в чому ж тоді проявляється Царство Яхве в Ізраїлі?

Монархія змінює Теократію. Цар земний приходить на місце Царя Небесного. Це питання постане у найтрагічнішій формі і в кінці періоду монархії – кінці трагічному та безславному. Навколо питання, «а де ж місце Бога в монархії Ізраїлю?» будується не тільки оповідання книги Царств, але і всієї Второзаконницької історії. Так, монархія дала Ізраїлю владу, вона принесла централізацію державі, але якою ціною? Адже монархія входила в пряме протиріччя з законами домонархічного періоду, які були вкорінені у Синайському законодавстві.

Закони, дані Яхве, пронизані духом свободи як для Ізраїлю, так і для кожного його члена. Ізраїль як народ, звільнений Богом від рабства, мав бути суспільством, де рабство виключене як таке. Рівність, точніше соціальна незалежність – найвища соціальна цінність. Тому і забороняються такі речі, як лихварство, тобто те, що збільшує залежність брата від брата і т.ін. 

Закони Бога переводять питання власності з майнової сфери у сферу духовну. Право справжньої власності належить лише Богу, а всі ізраїльтяни рівним чином отримали його тимчасово і не можуть мати з цього відсотки.

Не можна нікого поневолювати й експлуатувати (Лев:25,39-40), тому що всі ви Мої раби (Лев, 25, 42-43). Щоб не збільшувати залежність один від одного, наказано прощати борги кожні сім років. А борг потрібно давати з жалю, з чистим серцем, незалежно від того, скільки часу залишилося до суботнього року.

У ювілейний (50-й) рік відновлюється сімейна і земельна власність. Це не давало можливості прийти до влади сімейним клановим монополіям на тлі збіднення всіх інших.

Відпускаючи рабів у сьомий рік, було необхідно забезпечити їх усім потрібним для життя. Всі приписи Яхве говорили про те, що в Ізраїля в цілому і в кожного ізраїльтянина окремо повинен бути тільки один Бог – Господь. Це законодавчий устрій держави, даний від Бога обраному народу. Прямий висновок з нього один. Не Ізраїль і не Царство «понад усе», а Бог!

Царська влада була прямою загрозою такому устрою. У 8 главі 1 книги Царств міститься дуже глибока критика царської влади. Монархія зруйнувала закони Яхве. Разом з царем з'явився двір, з'явилась ієрархія, почалось розшарування на бідних і багатих, з'явився дороговартісний адміністративний апарат з його постійними інтригами, класове суспільство і інше, і інше. Все це і призвело спочатку до розділення, а потім і до краху Ізраїлю.

Навіщо все це я написав до святкування Державної Ікони Божої Матері? А все дуже просто. Влада монарха, самодержця всеросійського, зречення від трону – це логічний кінець держави, яка поступово втрачала Бога. Історія Ізраїлю повторилася в історії Росії. І не порушення соборної клятви 1613 року призвело до трагедії країну, а поступове обмирщення в ній духовних цінностей та орієнтирів життя. Владу в країні захопив бич Божий – філістимляни, ця «Божа сарана», послана за зречення від Нього. І так буде кожного разу. Як не одна, так інша сарана буде змінюватися біля керма влади, поки народ не почне каятись і шукати Бога, як це було в Ізраїлі.

Скіпетр і державу в свої руки взяла Богородиця, але ця влада духовна. Ми повинні визначитися з тим, кому ми підкоряємося: Кесарю, з його державною символікою, гербом, прапором, законами та іншим, або ж Богу, і узгоджуємо життя з його веліннями і наказами? Так, ми, звичайно ж, будемо платити кесарю те, що він хоче, але не можна віддавати йому своє серце. «Понад усе» для православного християнина повинен бути тільки Бог, а все інше набагато нижче.