Краще пізно, ніж ніколи

22 січня речник Київського патріархату Євстратій Зоря заявив про нібито підготовлювану замовну «інформаційну диверсію» проти УПЦ КП. На його думку, всі критичні статті, у яких буде згадуватись Київський патріархат найближчими днями, – це горезвісна «джинса».

У цій заяві є декілька логічних парадоксів. По-перше, журналісти звертаються до теми церковних відносин не перший день, і не завжди вони позитивно оцінюють дії Київського патріархату. Тобто критика УПЦ КП не вчора почалась і не завтра закінчиться. Не існує ніяких «місячників по боротьбі з Київським патріархатом». Резонно припустити, що якась інформація про УПЦ КП з'являється як реакція на його дії, тобто у зв'язку з певними подіями, заявами, діями і т. д. А значить, з'являється постійно.

По-друге, Євстратій Зоря даремно погано думає про журналістів, вважаючи, що непорядні вчинки його «церкви» можуть викликати реакцію лише за гроші. Навпаки, якщо б не було щирого обурення тим, що робить УПЦ КП, то це свідчило б про моральну деградацію українського суспільства. Втім, можливо, представники українського розколу настільки звикли все вимірювати в грошових одиницях, що не уявляють, що хтось може свідомо слідувати голосу совісті.

Наприклад, не можна не відреагувати на чергові заяви Філарета, особливо в контексті його минулого дня народження. Різдвяне послання глави Київського патріархату в черговий раз вразило своїм «мілітаристським» ухилом. У день Різдва Спасителя світу і Того, хто визволив нас від смерті, він побажав українцям «перемоги над агресором». Якби це прозвучало в якомусь інтерв'ю, на якійсь телепередачі і в інший день, це було б доречно. Але говорити про це у Різдвяному посланні як мінімум дивно.

23 січня президент України привітав лідера українських розкольників з днем народження та висловив подяку за наснагу у забезпеченні «перемоги над ворогом», яку дають молитви Філарета. Тобто діяльність Філарета як глави цілого «патріархату», як православної людини  надихає не на боротьбу з гріхом і пристрастями, не на роздуми про Бога та любов до ближнього, а виключно на думки про вбивства своїх ворогів. Від відсотка присутності політики у промовах «духовного лідера» просто втомлюєшся. Якби Філарету було дозволено змінити Декалог (10 Заповідей Божих), то на перше місце він, ймовірно, поставив би: убий ворога свого.

Днями прозвучала інформація, що Петро Порошенко закриє свою фабрику у Липецьку. Можливо, на цей крок його надихнули молитви глави УПЦ КП. У будь-якому випадку цей його вчинок позитивно оцінять багато українців. А ось спонсор Київського патріархату – Андрій Мацола – не поспішає згортати свій бізнес в «країні-агресорі». І кожна продана там пляшка пива, за логікою самого ж УПЦ КП, прирівнюється до енної кількості снарядів по українським солдатам.

«Перша приватна броварня» Мацоли входить в ТОП-20 пивних брендів Росії, а частинами акцій підприємства володіє «Московська пивоварна компанія». Крім цього варто зауважити, що співвласником «Московської пивоварної компанії» є рідний брат Андрія Мацоли – Роман, – народний депутат України від «Блоку Петра Порошенка».

Контраст між побажаннями «перемоги над ворогом» та бізнес-інтересами в країні цього самого «ворога» має породжувати найпотужніший дисонанс, але тільки не для віруючих Київського патріархату. Для людей, які подивилися б на цю ситуацію збоку, було б очевидним лицемірство Філарета, але тільки не для «патріотів». І якщо самі парафіяни Київського патріархату не виконують роль «голосу совісті» для своїх духовних поводирів, то доводиться це робити комусь іншому.

У побажаннях Петра Олексійовича також прозвучала подяка за прагнення «патріарха» до незалежності «Української Церкви». Формулювання більш ніж спірне, оскільки саме глава Київського патріархату наприкінці 80-х - на початку 90-х років усіма силами перешкоджав відродженню автокефального руху. Коли Філарет заявляє, що РПЦ після здобуття Україною незалежності негативно ставилась до ідеї автокефалії, то це стосується в першу чергу саме його. Саме у його особі проявилась різка антипатія по відношенню до автокефального руху.

Хоча ефект був протилежним – авторитарний стиль управління Філарета і його висловлювання про український народ та мову відштовхнув багатьох священиків західної України від УПЦ. Пізніше, коли вже колишній «митрополит» різко змінив свої погляди, він став могильником УАПЦ, яку очолив тоді «патріарх» Мстислав – глава УПЦ в США. Залишився б Мстислав главою УАПЦ, хто знає, як склалася б через кілька років доля українських автокефалістів. У 1995 році Константинопольський патріархат прийняв українські громади в США у свою юрисдикцію, переосвятивши при цьому вище духовенство.

За патріотичною риторикою прихильників автокефалії і словами про «перемогу над ворогами» часто стоїть лише бажання самоствердження та забезпечення власного добробуту. Філарету виповнилося 88 років. Однак його методи і риторика, на жаль, не змінюються. Можливо, йому здається, що повернулись «славні» 90-ті, коли за підтримки держави він міг творити все, що хоче. Захоплення храмів, інформаційна кампанія проти УПЦ – Київський патріархат переживає другу «молодість». Повідомлення про те, що  в Луцьку медиків змушували підписуватись за «єдину помісну церкву», а у П'ятихатках на Дніпропетровщині бюджетників зганяли на освячення каплиці УПЦ КП, нагадують часи Леоніда Кравчука.

З християнської точки зору Михайла Денисенка можна пожалкувати. Бог дав йому довге життя в надії на його покаяння і повернення в лоно Церкви. Радості від того, що він помре нерозкаяним у гріху розколу, не буде ні в кого. Швидше, це вселить жах в якості прикладу безпрецедентної завзятості у своїй помилці. За час існування Київського патріархату більше десятка «єпископів» полишили цю структуру і через покаяння повернулися в канонічну Церкву. Без іронії можна стверджувати, що, якби зважився на такий вчинок сам Філарет, він би став одним з видатних православних християн. Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи.