Як правильно зустріти Новий рік, або філософія часу

Історія дати Нового року

Початок Нового року – поняття соціально умовне. Його святкували різні народи по-різному і в різний час. Початок святкування Нового року з 1 січня ввів Юлій Цезар (Юліанський календар). День святкування був приурочений двуликому Янусу, який дивився одночасно і на минуле, і на майбутнє.

На Русі початок Нового року був приурочений до створення світу, тобто до 1 березня. Десь з XV століття Новий рік, згідно з постановою Нікейського собору, став відзначатися з 1 вересня, що відповідає церковному календарю.

Петро Перший вирішив зайнятися євроінтеграцією та ввів у 1699 році початок Нового року з дня Різдва Христового, тобто з 1 січня. Коли до влади прийшли комуністи, їм це не сподобалося. Паталогічна ненависть до всього церковного була головним кредо їхнього життя, тому вони ввели Григоріанський календар з поправкою на 13 діб. Так ми і прийшли до святкування Нового року згідно з тими датами, які відзначаємо зараз.

Минуле мене

Новий рік мого дитинства та дорослості мною сприймалися діаметрально інакше. У дитинстві для мене він був насправді святом. І справа не лише в мандаринах на ялинці, які я бачив лише раз на рік, і навіть не в цукерках «Білочка», яких я старанно намагався дошукатися на вже винесеній з дому ялинці. Була якась АТМОСФЕРА свята, яка з роками пішла. «Дванадцять місяців» по телевізору, «олів'є» на столі, скрипучий сніг під санками, шкільний ранок – все це було кожен раз по-новому, по-рум’яному, дитячо по-веселому...

Коли ця дитяча свіжість пішла, то разом з «вічно блакитним вогником» та їжею, яку потрібно було їсти вночі, що було і незвично, і обтяжливо, прийшла туга. Клоуни на телеекрані змінювалися, їжа вже не радувала, почуття порожнечі ставало все відчутнішим, і штучна ініціація радості була все більш і більш лицемірною.

Безглузді спроби телеведучих шляхом штучного подразнення мозку викликати ще один блювотний рефлекс сміху почали дратувати. З тих пір я припинив займатися нічними об'їданнями і пильнуваннями біля телевізора, і став лягати спати у звичний для себе час.

АЛЕ...

Починаючи з двадцяти чотирьох годин канонади вибухів петард обурювали мій і без того неспокійний сон, і я думав, лежачи у ліжку: що примушує людину радіти гучним звукам вибухів? Гарна музика, яскраві вогні – це ще можна зрозуміти. Але гучні вибухи? Навіщо? Що тут радісного і приємного? Іноді ці роздуми заводили мене у хащі гріховних бажань – як жорсткіше відучити фанатиків такого виду радості від екстремального проведення часу. Але я розумів, що ці бажання йдуть явно не з тієї сторони, де живуть мир і любов.

А як правильно відзначати Новий рік?

Не так важливо, якою лінійкою ми міряємо час і де ми ставимо «нуль», з якого починаємо новий відлік. Чи це буде день народження, Новий рік чи якась інша дата. Важливо, як це робити правильно і що для цього потрібно. Їжа, салати, телевізор – залишають лише почуття тяжкості і порожнечі. Це не той формат, на якому людина віруюча повинна робити акцент. Немає нічого поганого в скромному столі (не потрібно, щоб він ломився у Різдвяний піст) та в теплому сімейному колі. Але найголовніше, щоб у це коло і за цей стіл був запрошений Бог.

Є єпархії, де проводять нічні служби на Новий рік. У нашій Запорізькій єпархії Владика Лука ввів таку традицію. Люди приходять провести минулий рік і зустріти новий за столом Євхаристійної трапези. Якщо такої традиції немає, або немає такої можливості, то я б проводив старий та зустрічав новий рік читанням Євангелія від Іоанна, тим, що ми читаємо на Великдень.

Потім би подякував Богові за все, що він дав нам у минулому році. Помолився б за те, щоб Він не позбавив нас своєї милості у прийдешньому. Попросив би Богородицю, щоб вона покрила нас своїм омофором та молилася Своєму Синові за наше спасіння. Додав би молитви за тих людей, які сьогодні не можуть накрити стіл, які позбавлені даху над головою, за хворих, вмираючих, в темницях ув'язнених, стражденних і всіх, хто особливо потребує Божої милості. Ось це те, чим потрібно проводжати та зустрічати початок нового відрізка часу.

Філософія часу

Усі наші «Нові роки» складають Шлях життя. Шлях, яким ідуть усі. Зірки, галактики, черв'яки, люди, квіти, каміння. В межах часу ми обираємо Шлях.

Коли я був підлітком, сусід якось узяв мене на нічне полювання. Ми їхали на «Жигулях» по путівцях між полями. Коли траплявся заєць, він починав тікати чомусь строго у напрямку світла від фар автомобіля. Але ж варто було цій дурній тварі стрибнути у бік поля, піти зі світла фар – і залишився б живий.

ЖИТТЯ – це стрибок з ШИРОКОГО ШЛЯХУ у бік, у темряву, де немає дороговказів соціальних умовностей. Де інші пріоритети та цінності. Те, що у людей «високе», «престижне», «бажане», назване у апостола Павла σκύβαλον, тобто «гноєм». І в цьому гної проходить наш Шлях. Щоб вибратися з нього, треба бути «неправильним» зайцем, зуміти бігти не у світлі фар.

Христос збиває направу нашої звичної соціальної аксіології. Він говорить, що «лузери» блаженніші за «мажорів». Зрозуміти це непросто, особливо тим, хто знаходиться у тунельному зорові широкого шляху.

Нормальні зайці, які не гинуть від дробовика на дорозі, розповідають, що крім об'єктивного і суб'єктивного часу – Є Час Вічний. Це Поле. Воно скрізь і ніде. Шлях часу йде через поле Вічності. Час лежить у Вічності, як дорога в полі. Вічність – це нерухомий Час. В Нулі часу є все і немає нічого. Там вся історія Людства, що застигла у нерухомому русі.

Під час Літургії ми згадуємо у минулому часі не лише «хрест, гроб, триденне воскресіння», але і «Друге та славне пришестя» Христа на Землю. Те, що в земній історії ще не здійснилося, у літургійному нулі часу вже пройшло. Часова вісь часу Євхаристії застигла на нерухомому Нулі Життя Вічного, яке за межами євхаристійного зібрання іменується як Життя Майбутнього віку. Тому і всю подієву аксіологію у рухомому часу Христос оцінює з позиції нерухомої Вічності.

Ризик стрибка у темряву неосвітленого фарами поля для зайця в обгортці мирських цінностей – це «божевілля і спокуса», але для нас, що спасаємося, «сила Божа». Це єдина можливість не потрапити у піч.