Криваві ідоли Київського патріархату

Сайт «Запорізької єпархії Київського патріархату» розповідає нам про те, як його голова «звершив заупокійну літію біля пам’ятника ватажку повстанського руху на Півдні України Нестору Махну».

Я б цьому не повірив, якби не викривальні фотографії на тлі пам'ятника Нестору.

Отже, кого ж цього разу просили «упокоїти зі святими» представники самопроголошеного патріархату?

Нестор Махно, мій земляк, народився в Гуляйполі 17.10.1889(8) року. Почав свою бандитську кар'єру з вбивства і пограбування, за що і був у 1909 році засуджений до смертної кари, яку пізніше замінили десятьма роками каторги. А даремно...

Про подвиги Махна я знаю з перших вуст. Дві мої бабусі і одна прабабуся були очевидцями і розповідали, як Махно зі своїми бандитами рубав людям голови заради розваги, коли ті працювали в полі, як забирав худобу і грабував, як розстрілював усіх, хто відмовлявся йди в його армію.

Взагалі тортури, знущання і насильство були звичними явищами в його армії, про що розповідає його дружина та інші сучасники. [О. Андрєєв. Нестор Махно у спогадах і документах]

Не дарма, коли Нестора хрестили в дитинстві, на священикові загорілась єпітрахиль. Звільнений після лютневої революції 1917, Нестор повернувся в Гуляйполе, де організував анархістський загін, який боровся в тому числі і проти гетьмана П. Скоропадського.

Павло Петрович Скоропадський був яскравим представником «самостійників». Він займався формуванням національної армії шляхом її українізації, створив національні міліцейські частини, що носили назву «вільне козацтво», і, що важливо для нинішніх націоналістів, саме Павло Скоропадський скасував Українську Народну Республіку і встановив Українську Державу. Це не рахуючи того, що гетьманом Скоропадським були створені Українська академія наук, Український університет та ін. 

І ось біля пам'ятника людині, яка ревно боролась проти українських націоналістів, захисників «незалежності України» та козацтва, тепер приймають у козаки! «З благословення правлячого архієрея священнослужителі запорізької єпархії УПЦ КП біля пам’ятника Нестору Махну благословили вступ нових козаків до лав козацтва» (цит. з сайту).

Це гумор у них такий чи просто наплювацьке ставлення до історії своєї Батьківщини? Але якщо самопроголошений «київський патріархат» позиціонує себе національно-орієнтованим угрупованням, то виникає питання: а навіщо ж ви вшановуєте людину, яка боролась з українськими патріотами? Адже не тільки з П. Скоропадським воював Нестор Махно.

16 січня 1919 року був укладений союз махновців проти білогвардійців та петлюрівців. Банди Махна громили війська Петлюри по всій Україні. Знову-таки питання, чому почесті віддаються людині, яка боролась з тими, хто відстоював незалежність і самостійність України? Симон Петлюра – це ікона сучасних українських націоналістів. Його шанування як патріота проголошено на найвищому рівні.

Невже представники «київського патріархату», після обрання Д. Трампа у президенти США, перейнялись ідеями «русского мира» і почали симпатизувати Путіну?

Сьогодні у нас в країні проходить так звана «декомунізація». Її завдання зрозуміле – знищення всього того, що пов'язує Україну з тоталітарним комуністичним минулим. Але я можу без жодного перебільшення припустити, що коли б не Нестор Махно, то і цього самого комуністичного минулого могло б не бути зовсім.

Адже саме Нестор Махно змінив хід громадянської війни, не дозволивши Денікіну взяти Москву. Своїми діями в тилу Денікіна він, по суті, паралізував його армію. Денікін змушений був послати проти Махна свої кращі частини – генералів Слащева та Шкурко. Цей маневр дав можливість більшовикам згрупуватися і зібрати сили для боротьби з класовим ворогом. Таким чином, Нестор Махно допоміг більшовикам затвердити свою диктатуру в країні.

Якби не Махно, то цілком можливо, що червоноармійці не взяли б і Перекоп, і добровольча армія білогвардійців утвердилася б у Криму, створивши там плацдарм для нового наступу на більшовиків.

Як так виходить, що у той час, коли в країні декомунізують режим радянської влади, у «КП» моляться про тих, хто допомагав їй затверджуватись?

Але найбільше мене вразило те, що літія, тобто виголошення «вічної пам'яті», прохання «про упокій зі святими»(!!!) підноситься за того, хто був злісним ворогом Церкви, ненавидів Бога та вбивав священиків, де тільки їх знаходив.

Ось свідчення ставлення Нестора до релігії з його ж вуст:  «…довго розмовляли з ним (директором гімназії) про навчальну програму, на якій я зовсім не розумівся, але дізнався, що «Закон Божий» у програмі є….Я дуже обурився. Проте це не завадило мені записатися в члени товариства просвіти. Я мав глибоке переконання, що безпосередньою участю в цьому товаристві похитну в ньому релігійне питання….» (Махно Нестор. Спогади. Кн.1, с. 13.-К., 1991)

Ось одне з багатьох свідчень про звірства Нестора Махна по відношенню до священиків: «Найстаршим і найавторитетнішим священником парафії був Дмитрій Сахновський, який правив службу з 1880 року. Мав дружину і 5 дітей…Кінець його був жахливий. Махновці відрубали протоієрею голову в глинищі, що було біля цегельного заводу Карманова, обсмалили її і кинули. Діти два дні шукали ту голову, доки знайшли. Це відбулося 11 жовтня 1919 року».  (І. Кушніренко, Ст. Жилінський. Церкви Гуляйпільщини, с. 65.-Запоріжжя, 2007)
Можна навести ще безліч таких свідоцтв. І ось цьому «герою» сьогодні «київський патріархат» виголошує «вічну пам'ять»! Хочеться запитати у них: а ви взагалі з ким і за кого? Або ж вас просто вже інстинктивно тягне на все те, що просякнуте кров'ю та болем багатостраждального народу нашої Батьківщини?

У той час, коли Блаженніший Онуфрій, Митрополит Київський, закликає до миру і припинення братовбивчої бійні, Михайло Денисенко ратує за те, щоб кров'ю мирних жителів Донбасу був змитий їм же вигаданий «гріх федералізації».

У той час, коли ллється кров ні в чому не винних дітей, стариків, жінок, коли тисячі людей втратили домівки, близьких і рідних, представники М. Денисенка у Запоріжжі вшановують людину, яка вже в минулому пролила ріки крові наших співвітчизників.

Тут, звичайно, все логічно. Диявол завжди жадав крові. Крові мучеників, крові невинних немовлят, та й просто крові. Того ж хоче сьогодні і М. Денисенко, і таким же людям віддають почесті його соратники.

Проте обов'язково прийде час, коли стягнеться з них за всю цю кров, разом з тими, хто її проливав.