Неправедні і праведні суди, або декілька роздумів про наболіле

«Не стало милосердих на землі, немає правдивих між людьми; всі чинять підступи, щоб проливати кров; кожен ставить братові своєму сіть. Руки їхні повернені до того, щоб уміти робити зло; начальник вимагає подарунків, і суддя судить за хабарі, а вельможі висловлюють злі бажання душі своєї і перекручують справу» (Міхея 7:2-3).

Гарні і дуже красномовні слова приведені на сайті УПЦ КП. І напевне багато хто із віруючих Православних Християн не може не згодитись із ними. Особливо, коли ситуація торкається відносин останніх із державними владними органами. Що гріха таїти, навіть при совдепії були і підкупи, і корупція, але не в таких розмірах як це стало у наш час. Куди не піди, скрізь на простому громадянинові хочуть нажитися різні державні чи громадські установи. Але Православний Християнин терпить, змиряється і просить Бога милості і собі, і тим заблудшим людям, які стали на слизький шлях наживи і хабарництва.

Звісно, мало хто не погодиться з тим, що відступ від Бога і Його Святого Закону за останні роки почав зростати за геометричною прогрессією. Не так сильно це відчувалося ще декілька років тому, адже віруюча людина знала і знає, що прийти у храм і поплакати перед Христом за себе завжди допомагало і допомагає знайти нові сили, щоб, вийшовши із храму, стати знову до боротьби із своїми страстями і полюбити справжньою, християнською любов‘ю своїх озлоблених ближніх. У когось це виходить краще, у когось гірше, але попри все людина знає, де можна черпати цю силу рівно в такому об‘ємі, у якому ти її зможеш понести.

Зазвичай я принципово не пишу на політичні теми, але тепер не зміг зтриматись. Читаючи щодня новини у всесвітній павутині, то дивуєшся, то плюєшся, то радієш. Останнього, звісно ж, мало, здебільшого друге, викликане навмисною брехнею, яка, швидше за все, проплачена грошима із зображенням американських президентів.

«Диявол – мавпа Господа Бога!»

Колись давно почув цю фразу від одного чоловіка, але скільки не пробував знайти, хто є автором цієї чіткої фрази, то постійно стикався з різними думками щодо цього. Одні називають Святителя Василія Великого, інші – блаженного Августина, треті – Достоєвського. Хто б це не був, підмічено стовідсотково вірно. Якось, ще у часи свого студентства, натрапив на одну книжку, де описувалися ритуали церкви сатаністів. Так ось, головною молитвою у них є – яка б ви думали? – правильно, «Отче наш»! Тільки читати її потрібно у зворотньому порядку та з деякими змінами. Основні віровчительні догми – це зпохаблений символ віри та Євангельські заповіді блаженств, точніше, ті кощунства які зроблені на основі їхньої структури. Є й інші історичні цікаві факти, а саме про Юліана відступника, який захотів відродити колишню міць язичництва та поставити Римську імперію, так би мовити, на «старі рейки».

У свій час Юліан, який приходився племінником Костянтину Великому, був пострижений у ступінь чтеця та чудом врятувався від загибелі під час однієї з міжусобиць. Головною мрією молодого імператора було відродження язичництва у колишній славі, але, знаючи суть язичництва та християнства, Юліан вирішив створити із язичницької римської релігії двійника християнству. Багато чого він позаємствував із християнського літургічного життя, яке відмінно знав. Зокрема створив ієрархію жреців, капища розписував та облаштовував подібно до храмів Божих, культ жертвоприношень наблизив до церковних богослужінь. Але язичництво, яке по місцях вже багато де відмерло, не змогло прижитись у новому вигляді і терпіло одне за другим фіаско на місцях, особливо у Антіохії де місцеве населення освистало виступ імператора та розбило статуї богів.

Потерпівши один крах, диявол знайшов місце для свого мавпування власне у середовищі християнської церкви, де втілював під збереженням обрядової оболонки різні єресі, на які Церква устами Святого Духа завжди давала і дає достойну відповідь. Мавпує ворог нашого спасіння і сьогодні – устами нових реконструкторів старих єресей і лжевчень. Сьогодні, нажаль, Україна з попущення Божого терпить глузування різних «мавп», але не такі страшні ті «мавпи», які обділяють рядового хрещеного православного Українця земних благ, як страшні ті, які намагаються вкрасти, подібно як у ротозійного відвідувача зоопарку банан чи окуляри, Царство Небесне та надію на спасіння…

Чим, як не мавпуванням, можна назвати публікацію головного сайту розкольників про неправедні суди. Публікація ж ця з‘явилася на сайті УПЦ КП в акурат після того, як було прийняте неправильне для Філарета рішення суду по храму у Костянтинівці. Чому не з‘являлись такі статті на початку 90-их років коли багато із відібраних храмів західної України рішенням суду були відсудженні громадам Української Православної Церкви? А як співставити офіційні заяви Філарета про добровільні зміни юрисдикцій парафіями за останні два роки із людськими сльозами, побоями, знущаннями та іншою злобою і агресією, які були на місцях?

Чому «Його Святість» не викриває шиті білими нитками референдуми по селах, які голови селищних рад або депутати тих самих рад наспіх шили? Звісно ж, ставити питання і піднімати проблеми можна було б ще і ще, але усі вони зводяться до одного: «Чому, «Ваша Святосте», Ви живете подвійними стандартами?». Але ніколи Михайло Антонович не відповість на це питання, хоча знає на нього точну відповідь, в силу хоча б своєї богословської освіти, яку отримував у ненависній тепер, як кістка поперек горла, Москві. Та і не обов‘язково чекати відповіді на це питання саме від нього.

Православна Церква вже давно має цю відповідь, і хто має очі і вуха щоб бачити і чути, той бачить і чує: подвійні стандарти у розкольників проявляються саме тому, що вони виступають сьогодні у ролі тієї мавпи, яка намагається перекривити у душах людей на фоні суспільних перемін поняття не тільки про роль, але і про суть Православної Церкви як спільноти, яка об‘єднує вірних таїнствами, віровченням, обрядами і ієрархією. У них не може бути іншої місії, окрім сіяння зла, адже життя по сценарію ненависті та лицемірства іншого не передбачає. Саме вони сьогодні стали, по Фуделю, страшним двійником Церкви, який там, де з‘являється, несе у собі сльози, біди, зітхання і, саме страшне, смерть духовну – з п‘янким, солодким, гіпнотично-паралізуючим ароматом «патріотичного» присмаку.