Чи відбудеться більшовицький переворот в релігійній сфері України?

Недемократичний, антиконституційний, дискримінаційний. Саме такими епітетами можна охарактеризувати законопроект 4128 про спрощення процедури зміни конфесійної приналежності, який розглянуть 6 жовтня у Верховній Раді. Прийняття цього законопроекту може стати великою помилкою, яка призведе до масштабних міжконфесійних конфліктів і розколу в Україні.

І це аж ніяк не перебільшення. Юристи, релігієзнавці, політики, представники різних релігійних організацій вкрай негативно відреагували на цю «законодавчу» ініціативу. Навіть профільний комітет ВР, який займався попередньою оцінкою цього документу, визнав його антиконституційним.

Якщо коротко охарактеризувати суть даного законопроекту – він спрямований на спрощення рейдерських захоплень храмів Київським патріархатом. Саме УПЦ КП є головним вигодонабувачем цієї законодавчої «афери». А в більш широкій перспективі цей закон надасть владі можливість тиску на будь-яку релігійну організацію України.

Яким чином? Через спотворення і розмиття поняття члена релігійної громади.

Уявіть собі будь-яку державну, комерційну чи громадську організацію. Її працівники або члени підпорядковуються певним правилам, за порушення яких їх можуть звільнити (виключити, відрахувати, позбавити членства). Ця логіка універсальна і спирається на елементарний здоровий глузд, зрозумілий навіть школяреві.

Та ж логіка застосовна і до будь-якої релігійної організації. Будь-яка конфесія, церква, деномінація має свої правила, яким зобов'язані слідувати віруючі. Якщо вони ці правила порушують, організація має право, скажімо, відлучити недбайливих прихожан від Церкви. Після цього вони позбавляються будь-яких прав і привілеїв, у тому числі майнових. Приміром, у Німеччині Католицька Церква за несплату церковного податку може відлучити своїх прихожан від Церкви і позбавити їх права приступати до причастя та інших церковних таїнств.

Ініціатори законопроекту 4128 вирішили перевернути цю логіку догори ногами. Згідно з їхніми уявленнями, не організація повинна визначати, хто є її членом, а будь-який індивід може оголосити себе членом організації, якщо він себе з нею «ідентифікує».

Уявіть собі ситуацію: вашого сусіда звільнили з роботи за порушення трудової дисципліни. Але він продовжує ходити на роботу і вимагати зарплату, тому що він продовжує себе «ідентифікувати» зі своєю колишньою конторою. Зовсім вже безглуздо уявити, якщо якийсь громадянин України захоче ідентифікувати себе з депутатами, прийти до Верховної Ради і заявити про своє право приймати законопроекти.

Тим не менш автори згаданого законопроекту (переважно греко-католики) вирішили відібрати у релігійних організацій можливість встановлення свого порядку набуття та позбавлення прав на членство в своїх громадах. Виявляється, тепер сама держава (в особі її чиновників) буде вирішувати, хто бере участь в «релігійному житті громади», а хто – ні. Цілком очевидно, що такий підхід суперечить базовим принципам свободи віросповідання.

Законопроект несе небезпеку не тільки для Української Православної Церкви, але і для всіх інших українських конфесій. Приміром, секретар Лютеранської Церкви Ігор Рудзік відзначив суперечність даного законопроекту статуту своєї конфесії: «Належність особи до тієї чи іншої релігійної громади у законопроекті пропонується визначати через самоідентифікацію з цією релігійною громадою. Але це твердження суперечить нашому статуту! Далі повідомляється, що підтвердженням самоідентифікації служить факт участі в релігійному житті громади. Але "релігійне життя" – це теж дуже розмите поняття. Це тільки участь у богослужіннях або ж неодмінна участь і в інших сферах життя громади?»

У статуті УПЦ прописані обов'язки парафіян: «Кожен парафіянин зобов'язаний регулярно брати участь у богослужінні, сповідатися та причащатися, дотримуватись церковних канонів і приписів, творити діла віри та прагнути до духовно-морального вдосконалення» (Розділ VIII, пункт 2).

Вищим органом управління парафії є Парафіяльні збори: «До складу Парафіяльних зборів входять священно- та церковнослужителі, засновники парафії, а також миряни, члени даної парафії, які регулярно беруть участь у літургійному житті даної парафії, відрізняються християнською доброчесністю, досягли повноліття, не перебувають під забороною в священнослужінні, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції» (Розділ VIII Г, пункт 3).

Пункт 6 того ж розділу говорить: «При порушенні членами Парафіяльних зборів канонів та установлень Української Православної Церкви склад Парафіяльної зборів, за рішенням єпархіального архієрея, може бути змінений частково або повністю». У пункті 7 розділу VIII вказується, що «Парафія виконує рішення Єпархіальних зборів, Єпархіальної ради та єпархіального архієрея».

Що це означає? Якщо якась частина парафіян громади УПЦ вирішить піти у розкол, що є грубим порушенням канонів, вони втрачають право голосу в Парафіяльних зборах і перестають вважатися членами громади УПЦ. При цьому ніхто не забирає у них право зареєструвати свою громаду в складі Київського патріархату, якщо вони цього захочуть.

Статут УПЦ мало чим відрізняється від аналогічних статутів або уставів інших Православних Церков. Наприклад у статуті Православної Церкви в Америці чітко йдеться: «The Orthodox Church in general and The Orthodox Church in America in particular are hierarchical in structure» (Православна Церква загалом і Православна Церква в Америці зокрема є ієрархічними за структурою). Це означає, що приход (парафія) не існує сам по собі, але підпорядковується вищим органам (єпархії, митрополії, патріархії).

У Розділі 12, пункт 1 а, вказується: The parish is a local Orthodox Eucharistic community canonically established by and subject to the authority of the Diocesan Bishop (Парафія є місцевою православною євхаристійною громадою, канонічно встановленою, яка підкоряється єпархіальному єпископу).

Ієрархія – це відмітна ознака будь-якої організації. Проте законопроект 4128 спрямований на руйнування ієрархічної структури УПЦ, що відзначив голова її юридичної служби протоієрей Олександр Бахов.

У статуті ПЦА також зафіксовані обов'язки прихожанина, такі ж самі, як і в статуті УПЦ, плюс обов'язок «сповідати Православну Віру, жити згідно з вченням Церкви, брати участь в релігійному служінні, творити діла християнського милосердя, підтримувати Церкву і допомагати їй».

Членство в громаді ПЦА може бути призупинено або скасовано у разі: «Відкритої відмови від Православної віри, публічного та відкритого наклепу, непокори або бунту щодо церковної влади, моральних проступків, переходу в неправославну релігійну організацію». Також чітко обумовлюється і право на участь в голосуванні.

Не менш чіткі правила встановлюються і щодо майнових питань. Наприклад, у разі, якщо окремий прихід або єпархія іде в розкол (змінює конфесійну приналежність), то право на власність, користування та розпорядження її майном залишається за єпархією або митрополією Православної Церкви в Америці (In the event the Diocese shall be dissolved or attempt to disaffiliate from The Orthodox Church in America in a disorderly manner, all parish property, assets and funds of such Diocese are and shall remain subject to the use, purpose, and benefit of The Orthodox Church in America).

Як бачимо, в Православній Церкві, як і в будь-якій іншій організації, все логічно. Якщо якась частина парафіян тієї чи іншої парафії починає бунт проти свого священноначалія і організовує самочинне збіговисько, вона втрачає право вважатися частиною цієї парафії. При цьому не має жодного значення їхня кількість. Якщо в складі УПЦ залишається якась частина віруючих (тим більше, якщо залишається священик), то парафія зберігається і як канонічна одиниця, і як юридична особа. Все церковне рухоме і нерухоме майно повинне залишатися за парафією УПЦ. Ні про який «розкол» громади, чи про її «роздвоєння» мови бути не може. Правильним описом цього процесу буде «вихід частини парафіян з громади УПЦ». Всі інші вирази – це застосування психотехнік НЛП та юридично необґрунтовані твердження.

Однак українська влада поставила своєю метою знищення або ослаблення Української Православної Церкви. Для цього їй знадобилась легалізація рейдерського механізму, при якому, по-перше, можливо знімати громади УПЦ з реєстрації у разі, якщо проста більшість парафіян забажає перейти в Київський патріархат. При цьому зовсім не враховується, чи дотримувалися ці парафіяни канонів Церкви, статуту УПЦ, чи ні. Достатньо їхнього бажання. При цьому решта громади оголошується неіснуючою і безправною. По-друге, все церковне майно переходить до Київського патріархату. Тобто досягаються дві мети: знищення громади УПЦ як юридичної особи і позбавлення її церковного майна. А враховуючи, що згодом віруючим УПЦ відмовляють у виділенні ділянки під будівництво нового храму, то мова йде про повне знищення громад УПЦ.

Юридично це хибна логіка. Про це давно вже розповіли церковні юристи. Та й з точки зору елементарної логіки теж все зрозуміло. Ще раз підкреслимо: законопроект №4128 відмовляє Церкві в регулюванні складу своїх громад і призначає членами громад тих людей, які самі себе вважають їх членами («самоідентифікація»). Право визначати ступінь їхньої участі в церковному житті чомусь передається держчиновникам. Ясно, що в цьому випадку роль вищих церковних органів зводиться до нуля. Ієрархічна структура релігійної організації повністю скасовується. Не потрібно говорити, що це грубе порушення права на свободу віросповідання і право створювати організації зі своїми власними правилами. А прямо кажучи – повне правове беззаконня.

У нашому випадку, коли потенційні розкольники входили до громади УПЦ, вони погоджувалися на те, що будуть виконувати церковні приписи, канони, слухатися свого настоятеля і єпархіальне керівництво. Також вони погоджувалися на те, що в разі порушення церковних правил вони позбудуться права на членство в громаді. Але наша держава вважає інакше: не важливо чи ходив ти в Церкву, регулярно причащався, дотримувався канонів і статуту, виконував приписи священноначалія і т. д. Досить уявити себе членом громади, і ти отримуєш право на все її майно, а також можливість знищити невгодних тобі людей. Фантастично «халявна» перспектива, чи не так?

Повертаючись до аналогій. Уявіть собі – вашого сусіда звільнили з роботи за крадіжку на робочому місці в особливо великих розмірах. Але тут приходить держчиновник і каже – ні, ви не маєте право його звільняти, і не має значення, що він у вас тут накоїв. І ще: завдяки вашому працівнику ви отримали якийсь прибуток, а значить, ви повинні йому його віддати. Наприклад, офіс, який ви за ці гроші купили. Це не що інше, як типова більшовицька логіка – відняти і поділити.

Більшовики заперечували право на приватну власність. З їхньої точки зору, працівники мали право на весь дохід від результатів своєї праці, без будь-якого опосередкування. Ось це невизнання посередницьких структур, ієрархії, нерівності, це і є той самий комунізм-більшовизм, проти якого виступають на словах сучасні «декомунізатори». «Вся влада громадам», «храми віруючим», даєш єдиний «церковний колгосп» – саме так виглядають комуністичні гасла, якщо їх перевести в церковну площину.

Якщо завтра депутати дозволять собі проголосувати за цей законопроект, це буде означати повну відсутність права в нашій країні і повернення більшовицького революційного беззаконня. І якщо дозволять таким чином нищити Церкву, то що їм вартуватиме знищити і всіх інших?