Бенкет Валтасара чи Бенкет Агнця – куди йде Україна?

Сьогоднішнє недільне читання в черговий раз ставить нас перед вибором. З ким ми? З Богом, чи з миром? Боже Слово, сказане раз, відлунює в кожному часовому проміжку земного життя. Поки стоїть світ, воно ніколи не втратить своєї актуальності.

В часи земного життя Спасителя «Притча про покликаних на весільний бенкет» була сказана обраному народові – євреям. Їх Бог закликав розділити радість Життя з Ним. Але вони її проігнорували, не тому, що не зрозуміли, а тому, що не захотіли. Євреї чекали на Месію, який в кожен горщик єврея покладе жирну курку, який забезпечить кожну єврейську родину достатком і благополуччям, який змете з лиця землі всіх ворогів народу, зробить їх хвостом, а євреїв – головою. Вони чекали конкретних благ тут і зараз, а не колись потім. А коли вони ще й дізналися про те, що до благ, обіцяних Іісусом з Назарету, потрібно йти шляхом скорботи, праці, поневірянь, применшення себе, страждань і т. п., вони сказали своє рішуче «ні». Ні, ми краще тут зі своїми синицями в руках, ніж з твоїми журавлями в небі.

Минув час. Через те, що обраний народ не прийняв свого Месію, він був розсіяний, принижений, їхній храм був зруйнований, а місто Давида і Соломона розорено. На зміну народу обраному прийшов народ обітований – християни. Це ті, які прийняли Христа, які впізнали в Ньому Спасителя, які йшли з радістю в пащу до левів, щоб жорна зубів хижаків, перемелюючи їхню плоть, сотворювали їх хлібом Царства Божого. Цим християнам було дано обіцяння, з ними укладено Новий Завіт, вони стали синами і спадкоємцями Царства.

У давнину, коли кликали на бенкет, не призначали день і дату. Попереджали: готуйтеся, вас покличуть. І коли все було готово – кликали, і покликані йшли у приготовленій заздалегідь одежі з дарами. Бог і сьогодні нам каже: готуйтеся, час не за горами, скоро Бенкет. І що ж християни? Коли їм Церква нагадує, яка дорога веде на Бенкет, то дізнавшись, що, виявляється, це через Голгофу, більшість з них відповідає те ж саме, що і євреї. Ні, ми краще зі своїми айфонами, мерсами, Багамами, гламурами, брендами і т. д. залишимося. Нам і тут добре.

Європейська та Американська цивілізація, побудована спочатку на християнській основі, давно забула про свій фундамент і почала споруджувати вавилонську вежу до небес. Тільки замість цегли вона використовує банки, економіку, фінанси, здобуваючи матеріал для них у тих народів, хто слабкіший і беззахистніший. 

Коли Візантія, забувши про вибір імператора Костянтина, стала жити, як і жив раніше Стародавній Рим, прагнучи до розкоші і багатства, вона була зруйнована Богом. Дикі, напівголодні, не надто вибагливі в побуті дикуни розірвали її на шматки.

Чи не до того йдуть і сучасна Європа, і Америка? Які розбещені вже настільки, що, забувши остаточно і безвозвратно про гідність та честь людини, як Образу Божого, узаконивши на державному рівні збоченське життя, загрузнувши у лицемірстві, подвійних стандартах і неправді, ці цивілізації прирікають себе на те, щоб з ними Бог вчинив саме так, як і було сказано у сьогоднішній притчі.

А де ж знаходимося ми з вами? Україна стоїть на периферії Західного і Східного світу. Ми хочемо до ситої забезпеченої Європи, щоб поповнити ряди гей-парадів? Нам хочеться ситості і комфорту? Ми думаємо, що там бенкет земний, і на нас там чекають з кухлем пива напоготові?

Бог нас сьогодні кличе до себе на Бенкет. Дорога туди вузька, складна, важка, але зате пряма. Підемо ми нею? Я не пророк, але думаю, що ні. Буде все, як сьогодні і сказав нам у притчі Господь. Ми залишимося зі своїми ілюзіями про самих себе, замість любові до ближнього ми віддамо перевагу ненависті до ворогів. Поки нас будуть потихеньку нищити і грабувати, ми будемо продовжувати собою гордитися і пишатись, а також жалібно скиглити, просячись на руки до Вавилонської блудниці.

Але ті, хто ще остаточно не зійшов з розуму від співу сирен ЗМІ і залишив в голові хоча б зародки розсудливості, можуть скористатися тим засобом, який врятував Ноя і його сім'ю. В нашій країні є Ковчег – це Церква Божа. У всьому цьому дикому заповіднику мілітаристичного виття, УПЦ – єдина сила, яка реально стоїть за мир. За мир не тільки між народами і взагалі між людьми, але і за мир з Богом, з собою, зі своєю душею. За вовчим виттям її голос ледь чутний, але у кого є слух, і хто має вуха – той почує.

В нас немає права сумувати і боятися. Ніхто і ніколи не зможе забрати нас від Бога. Можна вбити наші тіла, можна зруйнувати, або силою забрати наші храми, можна загнати нас у в'язниці, зробити ізгоями та посміховиськом для всіх. Але немає влади світу над нашими душами. А значить, в цій країні по-справжньому вільні тільки ми одні.