«Православний джихад» або Хресний хід за братовбивчу війну?
«Метою джихаду є не стільки розповсюдження ісламської віри, скільки розширення сфери впливу суверенної мусульманської влади... Таким чином, джихад по своїй натурі безсоромно агресивний, а його кінцева мета полягає в тому, щоб домогтися панування мусульман над усім світом».
Історик ісламу Даніель Пайпс
Ідеологія Київського патріархату вже не є чимось невідомим для сучасного суспільства. Події минулих років продемонстрували, та й сьогодні показують, що нічого Божого там не було і бути не може. В останні дні увага суспільства була по-особливому звернена до Хресної ходи Української Православної Церкви за мир та припинення війни. Вірніше, подій було дві, однак акцію «філаретівців» можна назвати, швидше, «політично-релігійним» мітингом за продовження конфлікту в Україні.
Чому я так кардинально це називаю? Аналізуючи події останніх двох років, очевидним стає той факт, що війна на сході України вигідна тільки Київському патріархату. Адже риторика, яку використовують речники та лідери КП, базується виключно на подіях збройного конфлікту, оскільки, як вважають вони, це показує, хто є хто.
Виходить, ніби розкол з’явився вчора, і все, що потрібно для їхнього існування, це патріотична позиція. Опускається еклезіологічний аспект Церкви, канонічно-дисциплінарні норми відокремлення — нічого взагалі не потрібно, що має зв’язок з Церквою Христовою. Ось такий каламбур.
А судді хто?
Чомусь з особливою старанністю провладні українські ЗМІ стали протягом Хресного ходу УПЦ кожного дня виливати порцію бруду на адресу віруючого люду та й самої Церкви загалом. І що тільки не лунало: «московська хунта», «окупанти», «ГРУ з ФСБ» та багато ще чого неприємного. Телеканали «1+1», «Еспресо», «5 канал» «по-особливому» коментували молитовний хід Православної Церкви. Все зводилося до того, що до студії запрошували «людей з вулиці» і показували суспільству «аналіз» цього заходу.
Виникає питання: як людина, не будучи віруючою або будучи взагалі далекою від Церкви, може щось коментувати і давати оцінки? Це те саме, що запросити актора і попросити проаналізувати економічну стагнацію в Україні. От і доходило до абсурдів, коли, наприклад, один із представників українського силового відомства назвав Українську Православну Церкву «сектою».
Але результат Хресної молитовної ходи приголомшив усіх: УПЦ — це надзвичайно потужний інститут в сучасній Україні.
Мітинг за автокефалію
Акція, яку проводив Київський патріархат, швидше була політичним заходом. Багато політиків «нової епохи» використали цей захід для політичного піару. Безумовно, в лиці суспільства це повинно зіграти на електорат та показати так званий «проукраїнський вектор».
Абсолютно нормальним для вітчизняних мас-медіа стало те, що в мітингу КП лунали політичні заклики, використовувалась символіка партій та ідеологій на кшталт ОУН-УПА та ВО «Свобода». І, що дивно, абсолютно ніякої критики з боку журналістів.
Більшість людей, які взяли участь у цьому заході, взагалі не показували своєї тотожності з цією релігійною структурою, оскільки крім національних пісень та лозунгів там взагалі не було нічого «церковного».
Чисельність цієї заангажованої акції взагалі визначалась сумбурними цифрами. Головний прес-аташе КП Євстратій Зоря сповістив про 30-тисячний хід. Та варто звернути увагу, що більшу частину від загальної кількості становлять «священики» розколу, а, згідно статистики Департаменту релігій, на 1 січня 2016 року число духовенства Київського патріархату становить близько трьох з половиною тисяч. Тому такі цифри взагалі не відповідають дійсності.
Також важливим чинником стала участь одіозних «національних діячів» епатажу, типу Корчинського. Ця фігура знайома віруючим Української Православної Церкви ще з початку 90-х, коли, внаслідок розколу Філарета, він зі своїми братчиками влаштував напад на Києво-Печерську лавру. Ось такими «національними» діячами і озброїлися представники «Української церкви».
Молитва за мир
Хресний хід, який організувала Українська Православна Церква, насправді виконав свою мету — об’єднати людей різних поглядів, різних політичних сил, але людей однієї віри. Провести такий молитовний захід і справді непросто, оскільки не можна ж людину заставити йти сотні кілометрів, не можна найняти людей, та де ж їх і взяти стільки, як кажуть, «для реклами» — потрібно мати певний притягуючий механізм.
А це — віра людей. Багато простих громадян нашої держави, які виросли і працюють задля блага нашої України, жертвували своїми відпустками, своїми матеріальними ресурсами, врешті-решт, своїм здоров’ям задля молитви. Про яку політичну заангажованість в цьому контексті нам закидають? Це роблять ті, хто не здатний зробити щось подібне, хто взагалі далекий від Церкви.
Дуже просто надягнути вишиванку, заспівати національну пісню, посміхнутися на камеру і сказати, що я патріот, але разом з цим не бути людиною віруючою — так, як ми бачимо це з Київським патріархатом.
Post Scriptum
Якщо брати до уваги ці два дійства, то виникає разюча відмінність. Хресний хід за мир Української Православної Церкви насправді показав, хто є хто в Українському Православ’ї. Близько 80 тисяч вірних продемонстрували свою аполітичність і прагнення до любові та взаєморозуміння.
На превеликий жаль, наш політикум залишився байдужим та агресивно налаштованим проти своїх же громадян. УПЦ не робила реклами, не звозила людей, не гнала в примусовому порядку духовенство, а тихо і мирно провела Всеукраїнську спільну молитву за Україну.
Правильно і влучно про це сказав голова Адмінапарату Київської митрополії архімандрит Віктор (Коцаба):
«Нам здається, що будь-яка важлива і значуща справа повинна обов'язково супроводжуватися максимумом інформації. «Реклама» і «піар» стали такими ж звичайними словами нашого повсякденного словесного вжитку, як «хліб» і «вода». Для декого вони (реклама і піар) дійсно стали основними продуктами харчування. Духовного харчування. І прикро те, що таких людей все більше. Тому й дивилися більшість громадян нашої країни на хресний хід, який звершився, тільки з цієї точки зору і оцінювали його саме як «піар-акцію» або «рекламу» чогось... Для Бога найголовніше — це серце людини і сама людина. Не те, що його оточує, а те, чим вона живе. І тому у Хресній ході головне — це не кількість його учасників, не кількість кілометрів, які вони пройшли, а якість їхньої молитви. Наскільки сильно і щиро молилися ці люди? Наскільки вони змогли перемогти в собі злість, ненависть і агресію? Адже якщо людина молиться про мир, то потрібно спочатку досягти миру в своєму серці».
На противагу цьому Філарет та команда хотіли показати альтернативу в особі своїх прихильників. Безумовно, що пішла рознарядка в примусовому порядку звезти людей, однак цього, як ми бачили, не вийшло зробити, то це надолужило священство КП, у якого не було виходу. Присмак своєї потужності розкольникам зіпсував представник Константинополя архієпископ Іов (Геча), який відмовився взяти участь у дійстві КП, а молився з єпископатом УПЦ.
Напевно, ці урочисті заходи — вже історія, про яку ще будуть згадувати неодноразово. Але Хресний Хід УПЦ, попри всі перешкоди з усіх рангів впливу, ще раз підкреслив і кількісно, і якісно, що Українська Православна Церква — це, на сьогоднішній день, єдиний інститут в Україні, який реально може примирити сторони конфлікту та дати новий імпульс для здорового глузду і раціонального бачення нашого майбутнього.
