«Велика гра» не закінчена? – думка експертів щодо підсумків Критського Собору для України

«Представники Київського Патріархату не залишать спроб домогтися легалізації в очах світового Православ’я. Можливо, почнуть писати звернення до «міжгалактичного патріарху», хто знає», - вважають політологи.

Кореспондент СПЖ дізнався думку відомих українських експертів про наслідки для України минулого Собору.

Руслан Бортнік, виконавчий директор Українського Інституту аналізу і менеджменту політики:

«Вочевидь, «українське питання» сьогодні є каменем спотикання для багатьох. По ньому немає консенсусу серед ієрархів Православних Церков. Тому найближчим часом якого-небудь рішення того ж Собору, що має стати постійно діючим органом, і Константинопольського Патріарха щодо звернення ВРУ про надання Українській Церкві автокефалії, очікувати не варто. Самі Церкви в комунікаційному плані «зависли в повітрі». І «українське питання» знаходиться в нерозв’язаному стані. Частина українського політикуму очікувала, що цей Собор дасть рух до автокефалії, чи поставить крапку в цьому питанні. Але ні того, ні другого не трапилось. Стан продовжує залишатись невизначеним.

Впевнений, що для УПЦ КП сьогодні головна задача – це отримання легального статусу. Не перед державою (перед нею ця церва і так вже легалізована), а в очах всіх православних конфесій. Думаю, вони будуть шукати будь-які можливості і використовувати всі важелі, щоб отримати автокефалію. Все тільки починається. А спроба зробити Собор постійно діючим органом говорить не тільки про те, що реформи йдуть по католицькому варіанту, але й про те, що найбільші реформи ще попереду».

Михайло Павлів, директор Фонду гуманітарних стратегій:

«На щастя для України абсолютно обнадійливим фактором є однозначна реакція учасників Собору відносно ініціативи частини українського депутатського корпусу, що була реалізована у вигляді звернення до Патріарха Варфоломія про надання автокефалії Українській Церкві. Собор розставив всі крапки над «і» в цьому питанні, сказавши, що отримання автокефалії можливе тільки від Церкви-Матері. Всі ці політичні маніпуляції і, скажемо прямо, фальсифікації відносно того, якою Церквою є для нас Фанар, були розвінчані. Материнською Церквою для нас є Руська Православна Церква. УПЦ, що її очолює Блаженніший Онуфрій, наділена автономією вже не один десяток років. Ініціатори процесу надання автокефалії, а це є певні кола влади, якщо і в подальшому не залишать спроби втручання в церковні справи, то це буде означати вихід за канонічну, традиційну процедуру. Все це лише політиканство, яке не може мати нічого спільного з Церквою і не має. Більш того, суперечить здоровому глузду. Церква і політика розділені за Конституцією. Всі політиканські «ігри» є не більше ніж спробою зробити з Церкви слухняне знаряддя. І це йде врозріз з думкою більшості представників православної громади України».

Кость Бондаренко, голова правління Інституту української політики і Фонду «Українська політика»:

«Руська Православна Церква, що є Церквою-Матір’ю для УПЦ, не була учасницею Собору. Але рішення, які були прийняті, візьмуться до уваги і тими Церквами, що не брали участь. Дуже активно обговорювалось питання щодо надання Українській Церкві автокефалії, що змусило українських політиків писати звернення до Вселенського Патріарху про дарування такої. Але що стосується рішення Собору, там було чітко зафіксовано, що автокефалія і автономія даруються тільки Церквою-Матір’ю. Тож в даній ситуації однозначно, що в Україні, як і раніше, залишилась одна канонічна структура – це УПЦ. Всі інші не є такими з точки зору Православ’я в цілому.

Інші моменти, що обговорювалися на Соборі, стосовно, наприклад, браку. То було прийняте рішення, що брак – це тільки відносини між чоловіком і жінкою, іншого трактування не має. Тобто союз між одностатевими браком вважатися не може. Православ’я стоїть на традиційній позиції. Був наданий дозвіл на браки поміж представниками різних конфесій, але тільки християнських. Було ще багато важливих моментів для життя православних в Україні. Але найголовніше, підкреслю, що Вселенський Патріарх не відізвав томас Діонісія IV, яким Київська Митрополія перейшла в свій час під юрисдикцію Москви. Патріарх Варфоломій говорить, що не має ніяких підстав для відміни цього томасу. На фоні нової хвилі політичного зближення між Туреччиною та Росією Константинопольський Патріарх навряд буде зараз підставлятися під удар. Так що найближчим часом це питання розглядатися не буде. Представник Вселенського Патріарху вже заявив, що це був дуже «зухвалий крок» з боку українських політиків».

Андрій Золотарьов, керівник аналітичного Центру «Третій сектор»:

«Головний підсумок Собору в тому, що варіант політичного тиску відносно Української Православної Церкви Московського Патріархату, вочевидь, не пройшов. Але не можна говорити про те, що вікно можливостей для тих, хто намагається спекулювати на релігійному питанні, зачинено. Але скажу так – за їхнім бажанням на цей раз не вийшло. Вочевидь, що цього вони вкрай потребували. Коли політики, які за своїм віросповіданням набагато ближче до греко-католицької церкви, раптом починають «уболівати» за УПЦ, то це виглядає, щонайменше, дивно. Але гірше за все було б те, що до існуючих в країні конфліктів міг би додатися і конфлікт релігійний. Учасники Собору вчинили розсудливо, дистанціювавшись від політики. Але тим не менш, ризик того, що міжцерковні відносини можуть загостритись найближчими тижнями і місяцями, цей ризик не знято. І надалі цим питанням будуть «грати».

Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

«По-перше, назвати минулий Собор «Всеправославним» важко, бо не брали участі чотири Церкви, тобто не було представлено близько 2/3 православних віруючих. Але, незважаючи на це, рішення цього Собору були продиктовані бажанням зберегти єдність Православ’я.

По-друге, є в рішеннях Собору пункт, що стосується безпосередньо України. Сама Україна при цьому не згадувалась. Мова йде про автокефалії. Зміст рішення приблизно такий: «проблема автокефалій може вирішуватись тільки при загальній згоді всіх Церков». Якщо перекласти на зрозумілу простій людині мову, то відоме звернення українських політиків до Константинопольського Патріарха Варфоломія запустити процес відокремлення УПЦ від РПЦ не має до процесу автокефалії ніякого відношення. Зрозуміло, що РПЦ буде проти надання автокефалії, тому питання вичерпано. В самому рішенні Собору це сказано коректно і акуратно. Висловлювання видатних діячів Церкви були більш різкими. Священик Александрос Карлуцос – один з найвпливовіших священиків, наближених до Патріарха Варфоломія, – прямо висловився про те, що політики не повинні чіпати церковні питання. «Патріарх Варфоломій визнає Патріарха Кирила патріархом всієї Русі, а значить і України». Якщо це прямим текстом говорить така впливова людина, це означає, що на невизначений час питання про надання автокефалії можна вважати закритим. Приблизно те саме каже й представник Польської Церкви. Втручання політиків призведе тільки до нагнітання конфлікту.

Що стосується подальшої діяльності КП, то, якщо вони відмовляться від спроб отримати визнання світовим Православ’ям, їм залишиться лише піти на спокій і припинити займатися діяльністю, що в очах світових ієрархів Церкви є неканонічною. Зараз вони «вичавлюють» Руську Православну Церкву, де можуть. Будуть і надалі діяти, прикриваючись постійними зверненнями до Константинопольського, та хоч би і до «міжгалактичного» патріарху, аби добитися визнання хоча б в далекому майбутньому. На сьогодні ж я не вважаю, що відбудуться якісь рішучі зміни внутрішньоцерковної політики України».