Всеправославний Собор та «теорія змови»
Відкривши стрічку новин будь-якого релігійного видання за останні тижні, розумієш, що топова тема зараз – це Всеправославний Собор. Увага прикута до цієї події не випадково. Фактично, перший за тисячу років Собор повинен об'єднати представників усіх Помісних Церков православного світу та вирішити ряд насущних питань пастирського та місіонерського характеру. Собор, рішення якого можуть стати серйозним фактором життя 300 мільйонів жителів планети Земля.
Православні віряни уважно стежать за розвитком подій та дискусією навколо питань, що підготували на розгляд Собору. Тільки лише для Київського Патріархату порядок денний Собору виявився «неактуальним». У лютому цього року лідер УПЦ КП Філарет заявив про те, що «питання, які будуть розглядатися там, не є актуальними», тому що єдиним актуальним питанням, на його думку, є «автокефалія». «Актуальним є питання автокефалії, але воно не буде розглядатися», – поскаржився старіючий глава Київського Патріархату.
Дуже схоже на анекдот про міжнародний конкурс, присвячений слонам. У нашому випадку він буде звучати так: хтось напише «Все про слонів», хтось напише «Все, що ви хотіли знати про слонів, але боялися запитати», хтось – «Наш слон – найбільший слон у світі», ну, а у розкольників все просто – «Слони. Автокефалія». Які б події не відбувалися у світі, які б не були їх причини, горезвісний Київський Патріархат все зводить до теми автокефалії, що набила оскому. Інших цікавих питань для них не існує.
Утім, показна байдужість та поблажлива відмашка від Собору – тільки маска. Можна припустити, що всередині розкольників живе пекуча заздрість. Ще б пак, адже їх на Собор не запросили. Чим би він не закінчився, чекає його удача чи невдача – це все стосується життя Церкви, поза огорожею якої залишився Київський Патріархат. Так, у православному світі зараз йдуть запеклі суперечки, виникають якісь конфлікти та тривожні новини. Але все це – всередині Церкви! Все це – доленосне, все це – те, до чого ми маємо відношення і за що несемо відповідальність! Київський Патріархат – на узбіччі, йому немає місця на цьому «святі життя», він ні на що не впливає, його думка православному світу не цікава. Але ж їм так хочеться, щоб на них звернули увагу. Як юнакові, який хоче, щоб його пустили у коло «дорослих дядь».
Кожен раз, коли виникає новина про Всеправославний Собор, «десь плаче маленький «Зоря». І пройшов би повз, але настільки нав'язлива увага до подій, які УПЦ КП не стосуються, просто дивує. Хоча, зміст відгуків досить передбачуваний – «рука Москви», «вуха РПЦ». Анатомія змови, філософія підозри – джентльменський набір скривджених «водовозів». В історії існували три філософських напрямки, які назвали «філософією підозри» – ніцшеанство, марксизм та фрейдизм. Судячи з усього, у наші дні народився новий напрямок. Назвемо його умовно «зоризм». Суть цієї новоявленої ідеології зводиться до наступного – єдиною значущою для віруючого мотивацією є наявність або відсутність «руки РПЦ».
Всі критичні зауваження щодо організації та підготовки Всеправославного Собору в УПЦ КП оголошуються підступами однієї Помісної Церкви. І Болгарський Патріархат, і Антіохійський Патріархат, і елладські митрополити, і навіть Афон (!) – усі, як один, стежать за «дланню» РПЦ, за логікою одного спікера Київського Патріархату. Зміст та логіка їх заперечень? Ні, в УПЦ КП про таке не чули. Ну, а якщо серйозно, відкинувши маніакально-параноїдальну маячню про «теорію змови», спробуємо підійти з феноменологічної точки зору до причин, за якими ряд Помісних Церков проявили свою незгоду з багатьма аспектами організації та підготовки «Святого та Великого Собору».
Відразу виникає питання, чому критика активізувалася після Всеправославної наради у Шамбезі, а не до, або під час неї? На це питання відповів представник Болгарського Патріархату митрополит Гавриїл: «Тому що той, хто керував засіданнями комісії, коли хто-небудь хотів ввести зміни, говорив:« У нас немає регламенту на внесення цих змін, нам було сказано на Синаксисі Патріархів, щоб ми робили тільки маленькі поправки». І вони [митрополити] – оскільки якщо на цих комісіях хто-небудь не підпишеться, рішення пропадають, – підписують, але була надія, що ці речі зможуть бути переглянуті на Соборі. У результаті Синаксисом приймається Регламент, який – я сказав вам про це – не дозволяє вносити ніяких поправок на Соборі. Виходить в остаточному підсумку так: те, що в якості компромісу приймалося на комісіях, на Соборі змінити буде не можна. Це те, про що не знали і ці члени комісій. Вони думали: «Добре, ми підпишемо заради того або іншого, щоб не провалилося засідання однієї комісії, потім адже буде Собор», – так, але виходить, що те, що було прийнято на комісіях, на Соборі, по суті, не можна буде змінити . Це правда. Почитайте про це. Хто хоче, нехай почитає. Це правда".
Про те ж саме говорить і клірик РПЦ ієрей Алексій Кнутов. На його думку, Регламент не передбачає схвалення або несхвалення представлених документів, оскільки немає чітких вказівок на проведення голосування щодо проектів документів. Стаття 12 ( «Голосування та затвердження текстів») при найближчому розгляді відноситься лише до процедури розгляду поправок до текстів та деталей візування підготовлених текстів. Крім цього, і процедура голосування по поправках теж викликає питання. По-перше, голосування проводиться тільки щодо поправок до вже заздалегідь узгоджених текстів. По-друге, «поправки, що не були прийняті одноголосно, не затверджуються». Виходить, що обговорення того чи іншого документа у рамках окремої Помісної Церкви ніяк не може вплинути на долю того чи іншого документа. Адже досить одного голосу, щоб будь-яка з поправок виявилася відкинутою Собором.
Митрополит Гавриїл також проливає світло на механізм прийняття рішень на Соборі: «Ми можемо поїхати на Собор, але, за прийнятим Регламентом Собору, там не буде прийматися ніяких поправок. Тому що Регламент такий, що спочатку комісія повинна вирішити, чи буде винесено те, чого ми хочемо, як питання на голосування Собору, і навіть чи буде воно прийнято, якщо Собор не проголосує за нього одноголосно, а значить, воно не може бути змінено . А що це означає? Що такий-то документ прийнятий комісіями, однак комісії – не Собор, вони ж не Собор. За Регламент теж голосував не Собор, а Патріархи, а вони – теж не Собор. І у кінцевому рахунку ніякої поправки не можна буде внести, скажімо, у цей документ, але і в будь-який інший теж, тому що в жодному випадку всі Церкви не будуть одноголосно голосувати за, все-таки будуть такі, хто буде проти. Значить, таким чином ми їдемо на Собор, рішення якого визначені наперед».
Хочеться запитати: де тут «рука РПЦ»? Хіба в аргументації критиків запропонованого регламенту Собору та ситуації, що склалася, є якась надуманість або перебільшення?
Головним об'єктом критики, мабуть, стали деякі проекти документів, винесені на розгляд Всеправославного Собору. Серед них найбільше здивування та обурення духовенства та мирян викликав проект документа «Відносини Православної Церкви з іншим християнським світом». Це абсолютно логічно, оскільки у цьому документі порушуються питання, пов'язані з Православним вченням про Церкву, про її сутність та природу, а також її кордони. Той, хто вважає, що це незначні речі – або дурень, або маніпулятор.
Безліч єпископів, богословів та представників православного чернецтва негативно висловилися щодо фрази у п. 5 документа про «відновлення єдності християн», вказуючи на її хибність та некоректність. Митрополит Лимассольський Афанасій (Кіпрська Церква) зазначив, що фраза «відновлення єдності християн» є помилкою, оскільки Церква ніколи не втрачала єдності з Богом, а тому їй не потрібно шукати цю єдність. Відомий православний богослов митрополит Навпактський Ієрофей (Влахос) також уважає, що вирази, в яких ідеться про втрату єдності Церкви, потрібно виправити, оскільки «єдність Церкви не може бути порушено».
На думку Священного Кіноту (керуючого органу Святої Гори Афон – ред.), «значення єдності Церкви потребує роз'яснення. В єдності Церкви знаходяться тільки члени Православної Церкви, Тіла Христового». У зв'язку з цим, представники Афону запропонували замінити вираз у параграфі 5 документа «Відносини Православної Церкви з іншим християнським світом»: «пошук втраченої єдності християн» на «повернення до істини християн, що віддалилися від неї (від Церкви – ред.)». У посланні Священного Кіноту підкреслюється, що термін «Церква» допустимо використовувати тільки щодо Православної Церкви». Стосовно інославних пропонується використовувати визначення «християнські доктрини та сповідування».
Через пункти вищевказаного документу, що суперечать православній еклезіології (вчення про Церкву – ред.), ряд Помісних Церков відкинув його та занепокоївся тим, що він може бути прийнятий на Соборі без поправок. У такому вигляді цей документ розколов би православну спільноту. Вважати, що всі заперечення десятків православних авторитетів обумовлені «політичною грою» РПЦ, означає просто знущатися над дійсністю. А це тільки половина серйозних підстав для занепокоєння за долю рішень Собору-2016.
У цьому контексті, рішення Болгарської Православної Церкви та Антіохійського Патріархату виглядають досить обґрунтованими. А пропозиція Руської Православної Церкви про додаткову Всеправославну нараду досить розумна. Складно сказати, чому досить прозорі та конструктивні пропозиції поки не знайшли свого відгуку у Константинопольського Патріархату. Залишається відгукнутися на заклик Антіохійського Патріархату та молитися разом з православним духовенством за долю «Святого та Великого Собору».
