Депресія і униніє у підлітків та дорослих: причини і способи подолання
Грядуть святкові дні Пасхи Христової. Їй передує піст. Великий піст – це особливий період у житті Церкви, коли ми згадуємо безцінний подвиг Господа Іісуса Христа. Піст – це боротьба не проти тіла, а за тіло – проти гріха за святість. Гріх починається з духовного нашого стану і переходить на тілесний. Тому багатьох молодих людей супроводжує важкий психологічний стан – депресія.
Депресія – стан зниженого, пригніченого настрою зі спаданням психічної активності, песимізмом, апатією, своєрідними уявленнями (інакомисленням), загальмуванням дій. Критеріями депресії є: депресивний настрій упродовж тривалого часу; виявлене зниження цікавості чи задоволення до всього; значна втрата ваги, безсоння чи підвищена сонливість, психомоторна ажитація чи уповільнена реакція; відсутність чи зниження енергійності; почуття особистої неповноцінності чи провини; зниження здатності думати і зосереджуватися, нерішучість; періодичні випадкові думки, суїцидні спроби чи план для здійснення суїциду. Після цих важких і наукових слів потрібно пояснити доступніше, отже – депресія – це реакція людини на обставини її життя: на втрату, невизнання, невдачі, хвороби. Найчастіше цей стан супроводжує підлітків і може бути пов’язаний з навчальними і особистими невдачами, а також може бути пов’язаним із переоцінкою цінностей або якоюсь їх зміною. Визначають декілька типів депресивного стану.
Риторика сприйнятливості віку для ураження депресією починає майже кожен підручник зі шкільної психології. Але якби було не прозаїчно повторювати, та латинська приказка гласить: «Повторення – мати науки».
Насамперед, депресивному станові сприяють фізичні і емоційні зміни у організмі підлітка, що породжує у нього відчуття невпевненості і страху. До того ж у юнацькі роки багато хто хворобливо переживає відсутність визнання з боку ровесників або нерозділену закоханість.
Важливо ще врахувати, що підлітки стикаються з різними колізіями життя уперше, у них ще не достатньо знань і досвіду. Важливим також є те, що у підлітковому віці відбувається звільнення від батьківської опіки та встановлення нових відносин із однолітками. Почуття, що виникають у юнацькі роки унаслідок емоційного розриву з батьками, суперечливі. Підлітки – емоційно ще діти, які знаходяться в перехідному періоді свого розвитку. Їхні потреби, в першу чергу емоційні, такі ж, як у дітей. Підліткам необхідно, щоб їх любили та приймали такими, якими вони є, щоб про них турбувалися, були з ними лагідними, але, при цьому, поважали і сприймали, як дорослих. Суб’єктивне відчуття того, що ніхто не турбується про них, викликає почуття власної нікчемності й самоприниження. Самотність на цьому етапі вікового розвитку є складовою частиною підліткової депресії. Однак молоді люди не стануть відкрито висловлювати свої почуття суму, печалі, безнадійності, що характерні для дорослих у депресивному стані. Вони приховують свою депресію виставленими напоказ нудьгуванням, агресивністю, іпохондрією, вередуванням чи асоціальною поведінкою.
Психологічні дослідження показують, що перший період депресії, в середньому, виявляється у 13 років. Частота депресій різко зростає у віці 12-16 років, досягає піку в 14-15 років, а потім поступово знижується. Поведінка депресивного підлітка характеризується грубістю, конфліктністю, сексуальними ексцесами, зниженим «розбишацьким» настроєм. Такі особливості психічного стану створюють основу для конфліктів із оточуючими, а загрози покарання породжують страх і тривогу, що збільшує суїцидальну поведінку.
Вчені-психологи ХХІ сторіччя багато знають і ще більше пишуть. Психологія – наука про душу (грецькою псіхі – душа). Але сучасна наука для душі залишила мізерне місце. Алгоритм виховання дітей, що пропонують сучасні психологи, дуже слабкий, адже відтворює тільки тілесну сторону виховання підростаючого покоління. Людина – тілесно-духовна істота, навіть навпаки – духовно-тілесна. Коли болить тіло: рука, нога, зуби і т. д. можна випити знеболювальне та веселитися, вести цікаві розмови, слухати веселу музику. А ось, коли болить душа – то і шматок їжі в рот не лізе.
Для того щоб реально подолати депресивність у підлітка, потрібно лікувати його не тільки від депресії, а також і від унинія. Відомий письменник Микола Гоголь пише: «Униніє є найбільшим із гріхів, а тому, як тільки одна тінь його набіжить на нас, ми повинні відразу ж вдатися до Бога і молитися з усіх сил наших».
Цей найбільший людський гріх, про котрий мовчить Декалог (Десять Заповідей) – байдужість, це переформатоване поняття гріха унинія. Байдужість до всього – це страшна «якість». Вона може проявлятися у стосунках із ближніми, природою, навіть самими собою і Богом. Байдужість у відносинах з Богом у сучасному суспільстві дуже швидко прогресує і розвивається. Найбільше вона проявляється у тому, що нам вже не цікаві особисті стосунки з Творцем, розмови з Ним (молитва), якщо ми можемо «відкупитись» однією лиш присутністю на богослужінні раз на тиждень, або ж на місяць.
Дуже влучно з цього приводу висловився видатний англійський письменник Вольтер: «Ми з Господом вітаємось, але не розмовляємо». Така «теплохолодність», як називав її Іісус Христос, вже більше двох тисяч років осуджується Церквою, і, мабуть, завжди буде каменем спотикання для багатьох. Саме вона робить із «віруючих» людей «номінально віруючих», а тих, хто спасається, перетворює на тих, хто гине. Нам не цікавий наш особистий духовний розвиток, якщо йому будуть суперечити наші меркантильні споживацькі інтереси. Найгірше те, що ми навіть не помічаємо, як байдужість часто заставляє нас порушувати і інші заповіді, а зокрема першу.
Письменник Микола Гоголь застерігає: «Униніє охоплює людину тоді, коли відчуєш свою слабість і безсилля, воно від того, що ти відчуваєш себе безсилим і ницим духом. Найбільш сильні характери відчували так само своє безсилля, як і слабкі. Різниця в тому, що сильнішим посилаються випробування сильніші, нещастя важчі; слабшим – слабші. І тому в такі хвилини ніяк не слід втрачати надію, але молитися сильніше і сильніше доти, доки не пом’якшає душа і не розв’яжеться сльозами… І коли обміркуємо, і зважимо все, що нам послано Самим Богом, повинні відкрити засоби допомогти тому, кому й не були спроможні допомогти».
Апостол Павло навчає: «Один одного тягарі носіть». Людина створена таким чином, що вона постійно прагне шукати Бога. Проте, це стає неможливим через вищезгаданий фактор. Людина, яка байдужа до всього навколишнього світу, а зосереджена лише на своїй персоні, не може відшукати Бога. Тому, не знайшовши справжнього свого Творця, вона починає створювати його собі сама. Як казав уже вищецитований Вольтер: «Якщо Бог створив людину на свій образ і подобу, то вона віддячила Йому тим самим». Тобто людина починає створювати собі псевдобогів, лжебогів, які зможуть дати їй миттєві втіхи, задовольнити її душевні потреби, але аж ніяк не духовні; вони ніколи не зроблять її по-справжньому щасливою. Такими «золотими тельцями» можуть стати досягнення технічного прогресу чи будь-що інше. Проте, в такий спосіб людина, часто сама того не розуміючи, насправді не лише не наближається до Бога, а навіть віддаляється від Нього.
Таким чином, униніє справді згубно впливає на наші стосунки з Богом і на наш особистий духовний розвиток. Більшість людей живе за принципом: «Поки не гряне грім…». Доповненням до цього можна вважати народну приказку: «Як тривога – то до Бога».
Мабуть, кожному з нас подобаються люди уважні, турботливі, здатні допомогти і словом, і ділом. Тоді виникає запитання, звідки взагалі береться униніє, що поступово виражається у байдужості до всіх і до всього: до близьких, до колег, до своєї справи та й до самого життя?.. Напевно, джерелом цього гріха є той маленький вогник егоїзму в серці кожної людини, що поступово розгорається, а потім власне «Я» стає понад усе. Адже і справді влучно писала письменниця Уршуля Зибура: «Люди наче квіти: шість мільярдів нарцисів».
Дуже точна фраза – чи не так? Саме цей егоїзм і самозакоханість не дозволяє бути щирі відносини з іншими. Та чи справді це проблема лише нашого часу?.. Мабуть, ні. Егоїсти були завжди; ба, й навіть найпорядніша людина може згадати якісь моменти свого минулого, за які їй потім було соромно. Очевидно, що така байдужість існувала завжди. Проте егоїстами не народжуються, а ними стають, зокрема, у процесі неправильного виховання. Чому, коли однокласник хворіє вже цілий місяць, його ніхто не провідає, не поцікавиться, як він себе почуває, і що з ним? Чому, коли мама повертається додому стомлена, нам усе ніколи їй допомогти, бо ми поспішаємо на прогулянку з приятелем? Адже саме з такої маленької байдужості починається униніє, що поступово переростає у відчай.
Саме таким чином зараз почали панувати миттєві меркантильно-споживацькі вигоди у всіх ділянках суспільних відносин. У людства створився «синдром очікування гіршого, ніж було вчора». Іноді за цим настає байдужість і до самого себе, і до всього життя. Часом нас нічого вже не може потішити, все навколо робиться якимось нецікавим, втрачається «смак» життя, говорячи мовою психології, розвивається депресія. Згодом депресія кожної окремої людини переростає в униніє суспільства, починається масовий песимізм і соціальна байдужість.
Подолати такий стан можна лише тоді, коли віддамося Богові в руки, як про це гарно співав псалмоспівець: «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!» (Пс. 42:5). Нашим шляхом подолання егоїзму, байдужості, унинія чи депресії, є повна, майже дитяча, довіра себе Богові. Треба просити Його, щоб дав силу протистояти всім спокусам, уподібнюючись до псалмопівця, який молиться: «Розпливає зо смутку душа моя, постав мене згідно зо словом Своїм!» (Пс. 119:28).
Лише довірившись Богові, зможемо позбутись унинія, належним чином оцінити всі Його дари, весь створений світ, а це відобразиться і на наших стосунках з ближніми: в дружбі, сім’ї, та й в цілому народі. Тобто униніє можна подолати лише універсальним способом – любов’ю, бо Бог є Любов. Адже й справді, якщо б ми любили не лише себе, а й ближніх, як самих себе, бо так і заповідав нам Христос, то таких проблем, як егоїзм, униніє, байдужість, черствість і закам’янілість до інших, не існувало б.
Якщо в подружжі панує любов, що свідчить про присутність Бога між особами, то хай це будуть навіть дуже різні за смаками чи уподобаннями особи, але вони завжди знайдуть спільну мову, а так зможуть зміцнити свою сім’ю і зробити щасливими одне одного та своїх дітей. Ці ж діти, у свою чергу, отримавши добре християнське виховання, будуть любити, поважати своїх батьків і завжди будуть їм у всьому допомагати. Таким чином, через любов можна подолати байдужість у сім’ї, що є маленькою одиницею, а водночас і моделлю великої родини – всього народу і Церкви Христової. Тому нам справді варто погасити в собі вогник унинія, а натомість розпалити велике полум’я любові до рідних, друзів і взагалі всіх ближніх. Лише так зможемо наблизитись до Бога і до того великого щастя, що Господь для нас приготував.
Стає очевидно, що униніє і зі світської точки зору – все ж проблема, причому дуже значна. Її вогник більшою чи меншою мірою присутній у кожному з нас, а тому, щоб її побороти, треба починати кожному з себе особисто, і так можна буде змінити навіть весь світ. Щоб заохотити до цієї духовної боротьби і надати трішки оптимістичнішої ноти на завершення, згідно слів Евагрія Понтійського: «Хто бореться і перемагає, у того настає стан спокою і душа сповнюється невимовною радістю». Не будьмо байдужими до всіх, хто нас оточує, до Бога та до всього, що Він нам подарував!
