Сіячі вітру. До чого влада штовхає українські конфесії?
Не так давно була опублікована доповідь Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини (УВКПЛ), присвячена порушенню прав людини в Україні. Дослідження проводилися за період із 16 листопада 2015 по 16 лютого 2016 року.
Частина документа була присвячена порушенням прав вірян Української Православної Церкви в Західній частині України. Зокрема, в документі сказано, що в період з 28 січня по 1 лютого 2016 року представники УВКПЛ відвідали Тернопільську та Рівненську області, де, за словами дослідників, спостерігається «напруженість між місцевими громадами, що пов'язують себе з Українською Православною Церквою та Українською Православною Церквою Київського Патріархату».
Власне, ситуації в цьому регіоні присвячено три пункти доповіді: 120, 121 і 122.
Зокрема, в пункті 120 документа сказано: «повідомляється про погрози фізичного насильства або примусу, спрямовані на те, щоб змусити людей змінити свою конфесію. Такі факти є порушенням беззастережного принципу forum internum свободи релігії або переконань».
У пункті 121 комісія «висловлює стурбованість, що в деяких селах місцеві жителі і зовнішні сили протягом декількох тижнів не дають віруючим обох конфесій можливості заходити в їх місця поклоніння і проводити релігійні служби, в тому числі хрещення і вінчання. В цілому, розслідування таких випадків або є неефективними, або не проводяться взагалі».
А пункт 122, що явно звернений до представників влади України, підводить підсумок дослідження: «Відповідно до своїх міжнародних зобов'язань з прав людини, Уряд України не тільки має забезпечувати право сповідувати свою релігію і переконання…, але і вживати ефективних заходів для забезпечення того, щоб ніхто не піддавався дискримінації за ознакою релігії або переконань з боку держави, установи, групи осіб або окремих осіб».
І хоча речник Київського Патріархату Євстратій (Зоря) заявляє, що в доповіді комісара ООН не конкретизовані конфесії, котрі піддаються утискам в Західній Україні (претензії, мовляв, до обох сторін), думається, ієрарх УПЦ КП, як зазвичай, покривив душею – адже досі на території України не зафіксовано жодного випадку, де представники УПЦ застосовували б «фізичне насильство або примус, спрямоване на те, щоб змусити людей змінити свою конфесію» (п.121) у відношенні до адептів Київського Патріархату.
Що ж, ситуація для української влади – безстороння. Адже держчиновники, відповідальні за взаємини держави з релігійними організаціями, регулярно повідомляють Україні і світу, що в Західній Україні ніяких порушень прав віруючих не відбувається. А всі, хто заявляє зворотне, на їхню думку, займаються кремлівською пропагандою.
Існує цілий ряд гучних і навіть скандальних заяв високопоставлених представників влади, які говорять про однозначну підтримку і протегування нею церковних рейдерів від Київського Патріархату.
Зокрема, можна згадати прес-конференцію директора Департаменту у справах релігій при Мінкульті Андрія Юраша і нардепа Віктора Єленського, присвячену бійні в Катеринівці Тернопільській області у вересні 2015 року. Тоді бійці «Правого сектора» і співробітники міліції завдали побоїв та каліцтва безлічі віруючих УПЦ, які намагалися відстояти свій храм від захоплення рейдерами. Андрій Юраш не посоромився назвати постраждалих прихожан агентами ФСБ, а вину в конфлікті поклав на самих же православних, звинувативши їх у роботі на ворожу пропаганду.
3 лютого 2016 року відбулося засідання Громадської Ради з питань співпраці з релігійними організаціями при МЗС України. Незважаючи на численні порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації, що зафіксовані місіями ОБСЄ в Україні, офіційний інтернет-ресурс Міністерства закордонних справ України 4 лютого повідомив, що «в Україні відсутні утиски на релігійному грунті», а повідомлення про останні є «звинуваченнями з боку агресора».
Ну а поведінка на цьому засіданні Андрія Юраша, головного представника держави Україна у відносинах з Церквами, взагалі багатьох шокувало. Заявляючи, що в конфлікті в селі Птича правда на боці Київського Патріархату, чиновник здаля демонстрував присутнім копії судових документів, що нібито підтверджують його слова. Коли ж учасникам зустрічі вдалося поглянути на них ближче, виявилося, що це судові документи про відмову громаді УПЦ КП в с. Птича у їх позові проти громади УПЦ цього ж села!
Приклади упередженого ставлення нинішньої влади до Української Православної Церкви можна наводити довго, але навряд чи в цьому є сенс, тому що вона це особливо і не приховує. Для керівництва країни явний фаворит – Київський Патріархат, якому нещодавно навіть дали «зелене світло» для проведення служб в Трапезному храмі Софії Київської, пояснивши це «гідною поведінкою під час Євромайдану».
Але все це – лише квіточки. Замість того, щоб адекватно реагувати на зауваження комісії ООН, а саме: припинити церковні конфлікти, забезпечити порядок і виконання місцевими органами судових рішень, влада рушила в протилежному напрямку. 23 лютого 2016 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №4128, що значно полегшує процедуру «добровільних переходів»! За словами юриста Української Православної Церкви протоієрея Олександра Бахова, депутати, за допомогою даного законопроекту, дають можливість стороннім особам брати участь у зміні юрисдикції церковних громад і, таким чином, фактично узаконюють церковне рейдерство.
Головним автором цього документа є релігієзнавець, а нині народний депутат Віктор Єленський. Той самий, який разом з Андрієм Юрашем давав прес-конференцію з приводу бійні в Катеринівці. Той самий, хто назвав побитих і покалічених віруючих УПЦ в цьому селі «провокаторами, які прагнуть спаплюжити добре ім'я української влади в очах міжнародних правозахисних організацій».
Очевидним є те, що прийняття цього законопроекту багаторазово збільшить кількість побитих «провокаторів» із числа членів громад УПЦ, і Віктора Євгеновича це, схоже, не хвилює.
Втім, звинуватити представників нинішньої влади в непослідовності ніяк не можна. Дуже багато «патріотів», коментуючи захоплення храмів УПЦ в Західній Україні, висловлювали невдоволення їх незначними масштабами, мовляв «мало крові». Так, попередник Андрія Юраша на посаді директора Департаменту у справах релігій, Олександр Саган на «круглому столі» Укрінформу 17 грудня 2015 року прямо заявив, що темпи захоплень дуже низькі і «знаходяться в межах статистичної похибки».
Олександр Назарович, як людина послідовна, вже неодноразово висловлював невдоволення церковним статус-кво і пропонував абсолютно конкретні законодавчі кроки щодо його зміни. Зокрема, коментуючи в березні 2015 року конфлікт між громадами УПЦ і Київського Патріархату в селі Попільня Житомирської області, пан Саган заявив: «Державні органи (Мін'юст і Мінкультури) повинні усунути штучні перешкоди на шляху зміни підпорядкованості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам».
Перекладаючи юридичну мову на людську, неважко помітити, що Олександр Саган закликав змінити законодавство з тим, щоб полегшити і помножити процес захоплень «патріотичним» Київським Патріархатом храмів «сепаратистської» УПЦ, оскільки ніякі інші церковні громади в Україні не виробляють «зміну підпорядкованості». І, як бачимо, його почули.
Таким чином можна зробити висновок: незважаючи на декларативну відданість української влади європейським і світовим стандартам дотримання прав людини (в тому числі і нормам релігійної свободи), в реальності, керівництвом країни робляться широкі кроки в бік розпалювання міжконфесійних конфліктів.
Нескладно передбачити: прийняття законопроекту №4128, що дозволяє будь-якій сторонній людині брати участь у вирішенні долі релігійної громади, в рази збільшить кількість «добровільних переходів» до «найбільш патріотичної конфесії». А оскільки будь-яка дія породжує протидію, можна очікувати нових конфліктів, нових побитих і покалічених вірян і, відповідно, нових «провокацій ворожих сил, що намагаються скомпрометувати українську владу».
