Про те, як Михайло Денисенко руський мир полюбив
Ставлення розкольників з самопроголошеного Київського Патріархату до ідеї так званого «руського миру» сьогодні загальновідомо. В тому числі, своє негативне ставлення до цієї ідеї, ще до початку майдану, висловив в одній з передач Савіка Шустера і Михайло Денисенко (більш відомий як «Патріарх Філарет»). Між іншим, крім критики «руського миру», у цій передачі він наполягав на думці про те, що українцям не потрібно бути людьми, яких обманюють. Що тут скажеш? Важко не погодитися з цим твердженням глави розкольників. І тому ми вирішили розповісти нашим читачам більш детально про те, як сам Михайло Антонович ставиться та ставився раніше до ідеї «руського миру».
Ще раз відзначимо, що сьогодні ні сам Денисенко, ні його соратники з Київського Патріархату, ні співчуваючі їм ура-патріоти не соромляться у висловах, коли мова заходить про «руський мир». Більш того, вони постійно звинувачують канонічну Православну Українську Церкву та її священноначалля у проповіді цієї ідеї.
Так, наприклад, в одному зі своїх інтерв'ю М. Денисенко прямо звинуватив Блаженнішого Митрополита Онуфрія в симпатіях до «руського миру»: «Я митрополита Онуфрія знаю давно, – розповідає «Патріарх» журналістам, – бо я його і в єпископи рукополагав. Він душею – з «руськім міром», вважає європейську інтеграцію злом, а єднання з Москвою – добром».
При цьому наші ура-патріотичні ЗМІ, з диким ентузіазмом підхоплюють подібні заяви від Денисенко, що називається, «в упор» не помічають висловлювання самого Митрополита Онуфрія на цю ж тему. Але ж він не одноразово наголошував, цитуємо дослівно: «На рахунок руського миру. Ми ніякий ні руський, ні український мир не будуємо. Ми будуємо мир Божий. Ми хочемо цього миру. Якщо мир Божий буде в нас, то і Україна буде хорошою державою, сильною, могутньою. Якщо Бога з нами не буде, то і ми будемо жалюгідними та нещасними».
Але, як ми вже сказали, ніхто з наших ура-патріотів навіть не думає цитувати Блаженнішого: їм, безумовно, ближче популістська позиція Денисенко, який під час свого «архіпастирського» візиту на Буковину пішов ще далі, стверджуючи, що в ідеї «руського миру» спочатку закладено насилля.
Природно, що і його соратники, які слухають слово свого лідера, стали дозволяти собі не менш, а часом, та більш гострі висловлювання на цю тему. Так, нещодавно проповідь «митрополита» Луцького і Волинського Михаїла буквально підірвала інтернет, і все тому, що він заявив наступне: «Україна буде вічно. Поховаємо тих, хто дивиться ще на північ. Багатьох поховали й тих поховаємо».
Ясна річ, що після такого, настільки ж «сміливої», як і цілком ідіотської заяви, вже не варто дивуватися численним звинуваченням щодо канонічної Православної Церкви, в яких вона представляється українському суспільству у вигляді «п'ятої колони Кремля» та «проповідниці руського миру».
Чого, наприклад, коштує коментар глави департаменту у справах релігій Мінкульту України Андрія Юраша, який публічно назвав УПЦ агентами ФСБ. Або опус нинішнього народного депутата і, за сумісництвом, «релігієзнавця» Віктора Єленського, в якому він заявив наступне: «У багатьох випадках священики в їхніх парафіях (УПЦ) ставлять парафіян перед вибором – або ти залишаєшся патріотом і тоді виходиш із цієї Церкви, або ти знаходишся у цій парафії, чий настоятель, наприклад, вихваляє Путіна».
Ясна річ, нічим, крім необґрунтованого, бездоказового марення, ці висловлювання назвати неможливо. Ну немає, хоч ти трісни, у наших опонентів ніяких доказів на користь їх абсурдних звинувачень. А ось ми можемо навести досить багато висловлювань самого розкольницького лідера Михайла Денисенка, в яких він розсипався в численних хвалебних одах і «руському миру» і, безпосередньо, Руській Православній Церкві. Ми не будемо давати ніякої оцінки цим висловлюванням (ані позитивної, ані негативної), тому що насправді в них немає нічого крамольного чи надзвичайного. Ми просто хочемо запропонувати нашим опонентам з Київського Патріархату, а також нашим ура-патріотам, почитати уважно ці місця з виступів М. Денисенко та самим зробити висновок про те, як потрібно любити «руський мир», і хто його любить по-справжньому.
Почнемо, мабуть, з вітальної промови М. Денисенко під час його перебування митрополитом Київським і Галицьким до Патріарха Пимена, яку він виголосив у день 70-річчя останнього:
«Ваша Святосте, Первосвятителю наш і Отче! – звернувся до Патріарха всієї Русі митрополит Філарет. – 23 липня цього року Руська Православна Церква урочисто святкувала 70-річчя Вашого народження. До цієї події з усіх кінців нашої країни та з-за кордону ви отримали багато листів та телеграм, які свідчать про глибоку повагу Патріарха Московського і всієї Русі ... Кожен день на Літургії та на кожному богослужінні в тисячах храмів нашої Церкви возноситься Ваше ім'я, і це не формальні спогади відповідно до православного чину. Воно має глибокий сенс ... Сьогодні ми зібралися тут, в цьому прекрасному храмі, для того, щоб засвідчити нашу церковну єдність» (Православний вісник. № 1, 1981 г. Тезоіменитство Патріарха Московського і всієї Русі Пимена.).
І в цьому ж номері «Православного вісника» ми знайдемо Слово митрополита Київського і Галицького Філарета, вимовлене в честь святкування 600-річчя Куликовської битви, в якому знайдемо дивовижні та цілком справедливі слова щодо відношення до Руської Православної Церкви, руської православної культури (що має спільне коріння з українською православною культурою), до наших, загальних для всіх православних, подвижникам та святим, а також щодо відношення до нашої спільної, недавньої історії:
«Народ, який не має пам'яті про своє минуле, не має й майбутнього. Наш народ пам'ятає своє минуле, одним із свідчень цього є святкування 600-річчя перемоги руського народу на Куликовому полі. До цієї історичної події має відношення і наша Руська Православна Церква.
Ми пам'ятаємо нашу історію, яка зберіглася в літописах, іконографії, музиці, архітектурі та мистецтві. Ми пам'ятаємо той важкий час, коли монгольські орди топтали нашу землю та руська душа важко страждала ... Ми пам'ятаємо також і наше недалеке минуле, коли не татарська кіннота топтала руську землю, а гітлерівські танки руйнували наші будинки та спалювали посіви ... Але пам'ятаймо і мужність нашого народу , з яким він відстояв свободу нашої Батьківщини у Великій Вітчизняній Війні ... Наша історія вчить нас тому, як наші предки любили Святу Русь ... у роки Великої Вітчизняної Війни наша Батьківщина згадала ратні подвиги князя Димитрія Донського, святого Олександра Невського, Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького . Імена цих великих воїнів надихали наших воїнів на боротьбу з ворогом ... У той же час Руська Православна Церква продовжувала своє патріотичне служіння ... Не тільки ми, живі, звертаємося до Бога з молитвою про прощення вільних та невільних гріхів наших батьків та пращурів, а й померлі, стоячи перед Богом, моляться за нас, і в першу чергу великі молитовники за землю Руську, такі як прп. Сергій Радонезький, святий благовірний князь Олександр Невський, святі брати Борис та Гліб ... Ми прийшли в храм Божий також для того, щоб помолитися за наших благочестивих предків, які поклали душу свою за свободу нашої благочестивої Батьківщини і тепер тілами своїми покояться в цій священній землі ... Піднесемо ж наші ЩИРІ молитви за благовірного князя Димитрія, схимників-воїнів Олександра (Пересвіта) та Андрія (Ослябю), православних воїнів, на Куликовому полі загиблих, і за всіх вождів, і воїнів, які віддали своє життя за Батьківщину!» (Православний вісник. № 1, 1981 р Слово митрополита Київського і Галицького Філарета, вимовлене під час Божественної літургії в соборі м. Тули на честь святкування 600-річчя Куликовської битви. 18 вересня 1980 року).
Ви, напевно, помітили, що автор статті виділив жирним шрифтом слово «ЩИРІ». І знаєте чому я це зробив? Та тому, що найцікавіше запитання, яке випливає з цього тексту – це питання про те, а коли ж Михайло Денисенко був по-справжньому щирим? Зараз або тоді? Хоча, зізнаюся, особисто для мене це питання звучить як питання риторичне, бо я впевнений, що щирим він не був ні тоді, ні зараз. Так що я цілком можу заспокоїти Михайла Антоновича та позбавити його від переживань з приводу українців, яких обманюють. Нас не обманути, у тому числі, це не вдасться зробити і самому М. Денисенко та його прихильникам.
