Юродство – шах і мат дияволу за кілька кроків
Пам'яті Блаженної Ксенії Петербурзької присвячується
Замкнуте коло помилкового покаяння.
Перш, ніж говорити про юродство, давайте подивимося на те, що деякі називають «покаянням». Йде людина по прекрасному саду. Присів на викладену мармуром доріжку. Напаскудив купку лайна. Смів віником, зібрав акуратно в черпачок, поніс доглядачеві саду. «Ось я напаскудив, прости». Доглядач подивився, понюхав: «прощаю». Людина пішла гадити далі. Знову зібрав, знову приніс показати. І так все життя, по колу.
Чому регулярний звіт про виконану гріховну роботу називається у нас покаянням? Ми думаємо, що прийшовши на сповідь і детально розповівши про наше гріховне каловиверження, ми стаємо кращими і ближчими до Бога? І Бог вже не грізно, а поблажливо буде дивитися на ту купу, яку ми наваляли в черговий раз?
Що ж таке покаяння в істинному значенні цього слова? Це переклад грец. Μετάνοια – «зміна розуму». Термін, що позначає глибоке внутрішнє переосмислення ціннісних орієнтирів, і зміна напрямку вектора руху душі. Що ж це таке?
Гносеологія світу (κόσμος).
Юродивий всім своїм життям пише на моніторі нашого мозку то, що побачив головний герой фільму «Матриця» на екрані свого комп'ютера: «Нео, прокинься, матриця має тебе».
Як ми знаємо з Біблії, нащадки Каїна створили Матрицю. Вона називається цивілізацією. У ній є правила гри. За ним належить жити. Ключове слово – «належить». Людині від самого народження даються, і далі закріплюються, установки того, що є «прийнято» і як «належить» в світі, до чого ти повинен прагнути та як будувати свою долю. Цей світ складається з макро- та мікро-умовностей, починаючи від глобальних – «як зробити життя успішним» – і закінчуючи дрібно регламентованими – «у що одягатися», «як себе вести», «який матиме зовнішній вигляд» і геть.
Звичайно, щоб одні й ті ж правила не приїдалися, світ змінює дизайн дрібних деталей. Раніше були модні великі жіночі сідниці, а тепер цей привілей взяла на себе молочна залоза. Носки взуття змінюються з гострих на тупі. Змінюється покрій одягу, дизайн інтер'єру, зачіски, іграшки для дорослих, але цивілізація залишається одна і та ж. Всі ці умовності огороджені червоними прапорцями. За їх межею ти – викидень світу. Якщо не будеш слідувати настановам, світ тебе засудить та буде зневажати. А це страшно та соромно! Цивілізація каїнітів стояла і буде стояти на трьох китах. Апостол Іоанн Богослов назвав їх: «пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва».
Умови гри.
Приходячи в цей світ, ми відразу ж починаємо грати в цю, нав'язану нам, гру. Навіщо ми потрібні матриці? Все дуже просто.
Людина приходить у світ з тим, що в Євангелії названо талантами. Це потенції нашої особистості, які пов'язані з нашими творчими здібностями. Людина, потрапляючи під умовності життя цивілізації каїнітів, починає жити «як усі». Він продає свої таланти світу в обмін на його любов. Світ йому каже: «Стань успішним!», «Будь сексуальним!», «Зроби кар'єру!», «Застав себе поважати!» І т.п.
Реалізуючи ці установки, душа починає бродити соками цього світу. В результаті цього бродіння з неї починають лізти пристрасті. Це і є той продукт, заради якого створювалася матриця цивілізації. Вона своїми випарами від бродіння гріхів живить життя демонічного світу. Вдихаючи в себе сморід людських пристрастей, демони отримують енергію для свого життя. Завдання світу демонів – зробити цей світ годівницею для себе.
Гносеологія СВІТУ (εἰρήνη).
Але ось, в Матриці пробита діра. Бог став одним з нас, проклав шлях та запропонував йому слідувати. Цей Шлях, з т.з. умовностей цивілізації каїнітів, суцільне безумство. Ну хіба може «розумна людина» назвати блаженними, тобто щасливими, «засмучених», «голодних», «спраглих»? Хіба не безумство сказати: «горе вам багаті»? Яке ж це горе? Багатство, як раз, і є щастя, тому-то до нього всі так прагнуть. А ось те, що Він називає «щастям», це і є «горе»! Невже це не очевидно ?! Хіба хто-небудь з «нормальних» буде жити так, як наказує Христос? Все життя у Христі – це суцільне «безумство». Але є ті, які все-таки намагаються не ковзати по горизонталі світу, а лізти по вузькій вертикалі в гірський світ.
Практика.
Але як ми це робимо? Хтось думає, що вертикаль – це акуратно зібране після себе лайно, запропоноване на розгляд Богу на сповіді. Демонам такий варіант цілком підходить. Для них важливо, щоб ми й далі продовжували випорожнюватися (це їхня їжа), а те, що ми про це Богу звітуємо – це для них цирк.
Є люди, які все ж борються за те, щоб калу було менше, щоб його консистенція змінювалася та запах був не таким смердючим. Їхній напрямок правильний, але він буде успішним, якщо вони перестануть їсти ті продукти, які дає їм світ. А це ті ж «пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва».
Людина у своїй духовній боротьбі, як канатоходець на мотузці. Намагається балансувати між тим, що «прийнято», що «належить» в світі, щоб «жити як всі», і тим «як Бог наказує». Це складна стратегія. У самих ледачих при цьому душа стає схожа на дволикого Януса. В Церкві, під час молитви – вони християни; на роботі, в побуті – вони «як всі», тобто в системі життя матриці.
Хтось йде далі та намагається шар за шаром, крок за кроком, відокремлювати себе від світу. Йому потрібно встигнути це зробити до тих пір, поки смерть за нього це не зробила швидко та на всі 100%.
Юродивий ці проміжні фази повільного відділення свого «Я» від «Світу» проходить швидко, в одному рішучому виявленні волі. Це не є чимось складним. Подвиг юродства в тому, щоб встояти в цьому рішенні до кінця. Якщо це вдається, то поступово воля такої людини стверджується в цьому рішенні, і він, «живцем вмираючи», починає поступово «замертво оживати». Це наповнює його соками Вічного життя та Благодаті Божої. Юродивий може в найкоротші терміни пройти той шлях, на який нам може не вистачити всього життя. Для нього вже не існує того, що «прийнято», що «належить», він не дивиться, як ми, на дзеркала людей, в яких він повинен відбиватися «красиво». Ні, все це для нього вже померло, як і він сам. Так юродивий отримує повну та абсолютну свободу у Христі.
У китайській буддійській традиції Дзен є шлях, який називається «У-вей» (無為). Суть шляху – споглядальна пасивність. Буддисту доведеться жити без мети та без спрямованої діяльності. Коли його свідомість перестає хвилюватися від шторму життєвого моря та стає чистим, як дзеркальна дошка, в ньому починає відбиватися Небо. Зовні цей шлях схожий на шлях православних юродивих. Це також відхід від рабства матриці цивілізації, це відмова від умовностей життя світу. Але відмінність його в тому, що на цій дзеркальній поверхні свого «Я» буддист залишається один в мертвої дзвінкої тиші. У православного ж юродивого є карта та є маяк. Це Слово Боже. І він, на відміну від буддиста, знає куди плисти і де його гавань.
