Не стань співучасником: кілька слів щодо ситуації з Почаївською Лаврою
Сьогодні вірних Української Православної Церкви буквально шокувало звернення з проханням про молитву за Свято-Успенську Почаївську Лавру від її намісника. Владика стверджує, що святині загрожує небезпека, так як довкола неї може зчинитися масштабна провокація. І нічого дивного тут нема, адже намагання відібрати монастир уже були одразу після Революції Гідності, коли представники однієї з конфесій вирішили, користуючись напругою у суспільстві, розпалити ще й міжконфесійне протистояння.
Кому вигідно?
Коли потрапляєш на територію Лаври, то бачиш, що вона є дуже красивою та великою. Зважаючи на те, що ніяких перешкод для доступу туди паломників немає, виникає логічне питання. Кому вигідні заклики про «повернення» Лаври українському народові і т.п.? Будь-яка людина з народу може зайти до святині. Так про яке повернення йде мова? Чи не в тих великих розмірах та красі справа? Імовірніше за все, Лаврою хочуть заволодіти з тією метою, аби отримати у власність її майно та використати у своїх інтересах. Тож ідеться, вочевидь, саме про таке «повернення». Тільки, думається, український народ тут абсолютно ні до чого.
Навіщо розхитування міжконфесійної ситуації в Україні?
Коли іде «гібридна війна», на розвал країни працюють не лише зовнішні вороги, а й внутрішні агенти. Відтак, їх метою є не консолідація, а, навпаки, удар по єдності суспільства. Коли різні соціальні групи ворогують одна проти одної (а у випадку провокацій з Лаврою це неминуче), держава стає вразливою перед зовнішніми агресорами, сама працюючи на своє послаблення та навіть знищення.
Чи вдалося б відібрати Лавру без жертв?
Так як віряни УПЦ (та й, певно, багатьох інших конфесій та релігій) готові стояти за свої святині до кінця, очевидним є той факт, що відібрати такий великий монастир без жертв було б неможливо. А якщо унаслідок релігійного конфлікту є постраждалі, це неминуче призводить до розгортання потужних протистоянь, які зрештою можуть перерости у громадянську війну.
Церковне рейдерство чи «історичне право»?
Ті люди, які аргументують «потребу» відібрати Лавру великим її історичним значенням для України, напевно, забули про елементарні правові норми. Було б дивно, якби, до прикладу, власника будинку намагалися виселити з його законного житла, дізнавшись про те, що колись там жила видатна особа або ж будинок сам по собі є архітектурною цінністю. Будь-хто сказав би про те, що подібні речі є нічим іншим, ніж рейдерством. Однак, коли мова йде про такі святині, то з’являється купа демагогічних фраз про якесь ефемерне «право народу». При тому частина народу, яка проти подібного вчинку, різко постає у якості ворогів того ж самого народу. Унаслідок цього інтереси нації ототожнюються з інтересами лиш однієї суспільної групи, яка у даному випадку просто рішучіше та нахабніше себе поводить.
Чи повинна Почаївська Лавра всім подобатися?
Коли йде мова про Почаївську Лавру, нерідко її недоброзичливці починають говорити, що їм там щось не подобається (зазвичай наводяться вигадані або перебільшені факти). Хочеться запитати в адекватно мислячих людей: а чи всім повинна подобатися Лавра? Якщо комусь не до вподоби обряди рідновірів, він не ходить на їх капища. Якщо комусь не до вподоби утримання іудеїв від свинини, він не приймає цю релігію та насолоджується усіма видами тваринного м’яса. Якщо комусь не до вподоби, що мусульманки літом ходять у дуже закритому одязі, він не приймає іслам або ж не одружується на мусульманці. Та при цьому нікому не приходить до голови неадекватна думка відібрати рідновірські капища, змусити іудеїв їсти свинину чи мусульманок – ходити у бікіні на пляжі. Кожен розуміє, що є межі релігійної свободи іншого індивіда, за які не можна заступати, аби не було суспільного конфлікту. При цьому ніхто не скаже, що люди інших віросповідань та особливості устрою їх громад і релігійного життя повинні відповідати нашим забаганкам. Проте, вочевидь, ці прості істини, на думку багатьох людей, не стосуються православних вірян та їх святинь. Постійно ми чуємо якісь звинувачення у дискримінації від тих людей, які не змогли диктувати у святині свої умови. При цьому інтернет розгоряється «праведним гнівом» по фактам, які, направду, варто ділити як мінімум на чотири. «Не взяли записку», «Не прийняли сповідь», «Не відспівали» – тільки й чуєш від юрби ображених. А як тільки дізнаєшся причини того «не прийняли сповідь», так виявляється, що паняночка, до прикладу, не приймає основ Православної віри та мало не з піною у рота доводила священику, що Бог – один в усіх релігіях. Проте, кому треба дізнаватися про реальні подробиці подій та неналежність людей до канонічної Церкви як підставу для відмови? Усе «роздмухають» так, немовби «злісні москалі» вигнали з храму «праведну патріотку»… Коли чуєш подібне і висновки про те, що Лавра не подобається, хочеться запитати: «А чи повинна вона тобі взагалі подобатися?». Кожному з нас не подобається безліч релігій та духовних течій, однак ми не намагаємося по цій причині «підігнати їх під себе». Якщо вам не до вподоби Лавра, є прекрасний вихід з ситуації – просто до неї не ходіть.
Як не стати співучасником протистояння?
Напевно, читаючи новини про якісь негативні явища, багато хто з нас схильний спочатку проявити «праведний гнів», а лиш потім розібратися, чи правдива новина. Аналогічна ситуація нині має місце у міжконфесійній сфері, де багато людей, маючих неглибокі поверхневі знання зі ЗМІ, шукають, «проти кого їм дружити». Жертвами тут стають священики УПЦ, яких, на жаль, самозвані патріоти нерідко називають «московськими попами». Звісно, кожен сам обирає, яку йому мати як релігійну, так і політичну позицію. Проте, варто пам’ятати, що за її наслідки іноді доводиться тяжко відповідати – передусім, перед власною совістю. Тож кожному, хто при нинішній хиткій ситуації, хоче зберегти Україну, варто подумати: можливо, десь буде доцільно утриматися від навішування на людей ярликів, від мітингів під храмами, від побиття вірян? Звісно, неможливо всіх змусити любити УПЦ та її вірних, проте, людям, які кажуть, що Україна їм «понад усе», варто подумати, чи не здійснять вони своїми ж руками розвал Батьківщини через міжконфесійне протистояння. А чи може вважатися патріотом той, хто став співучасником нищення Вітчизни? Можливо, варто зупинитися, поки є час?
За матеріалами pro.church.ua
