Хто і навіщо "згущує хмари" над Почаєвом: хронологія провокацій
Ні для кого сьогодні не є таємницею, що Почаївська Лавра нині – найбільший монастир Української Православної Церкви на Західній Україні. Не дарма Лавру ще називають твердинею Православ’я. Більше того, це народне звання монастиря виправдано ще й історично, оскільки Свято-Успенська Почаївська Лавра протягом всієї історії свого існування неодноразово піддавалась нападкам іновірців та інославних християн.
Сьогодні, так як і десятки й сотні років тому, Почаївська Лавра знову знаходиться в полі зору недобросовісних людей, які хоч і іменують себе християнами, а насправді не гребують ніякими методами в справі досягнення власних цілей. Різниця полягає лише в тому, що раніше монастир потерпав від набігів мусульман та уніатів, а тепер утиски доводиться терпіти від представників УПЦ КП.
«Так не доставайся ж ти нікому…»
Згадки про перші за роки незалежності України та найбільш яскраві кроки вбік нагнітання ситуації навколо Свято-Успенської Почаївської Лаври ми зустрічаємо вже в 2007 році, однак тоді провокаційні дії носили несистематичний характер і часто були поодинокими. Через кілька років представниками місцевої влади та духовенства УПЦ КП міста Тернополя було створено так званий громадський рух «Українські святині – українському народові». З місцевої влади координувати цей проект взявся депутат Тернопільської обласної ради Степан Барна, який з 2015 року був призначений президентом України головою Тернопільської ОДА. Основним «духівником» проекту виступив одіозний Тернопільський протоієрей Анатолій Зінкевич, рідний брат двох архієреїв УПЦ КП: Луцького і Волинського Михаїла (Зінкевич) та Дніпропетровського і Криворізького Симеона (Зінкевич).
Якщо Степан Барна в цій ситуації відігравав роль суто представника адміністрації, то протоієрей Анатолій Зінкевич взяв на себе всі організаційні питання та, починаючи з перших моментів боротьби проти Почаївської Лаври і до нині, є ключовим організатором всіх провокацій. Залучившись підтримкою свого брата, який є митрополитом в сусідній Волинській області, священик почав активно просувати свої ідеї, спрямовані на дискредитацію монастиря.
Протоієрей Анатолій Зінкевич, залучившись адміністративним ресурсом, регулярно скликав прес-конференції, громадські слухання, на яких закликав до «передачі Почаївської Лаври народу України», поширюючи неправдиву і провокативну інформацію про життя та діяльність монастиря.
Втім, досить дивно було почути пропозиції, які тепер регулярно повторюються різноманітними громадськими діячами Тернопільщини про те, що Почаївську Лавру варто перетворити на історико-культурний заповідник, створивши на її базі центр екуменізму. Вочевидь подібні ідеї звучать тому, що у випадку силового захоплення Почаївської Лаври, її ніким було би заселити, адже стан чернецтва в УПЦ КП на межі катастрофи. Зрозуміло, аби утримувати стільки квадратних метрів площ, необхідний колосальний людський і матеріальний ресурс, якого в УПЦ КП немає. Відтак, православний священик УПЦ КП Анатолій Зінкевич був би радий, аби монастир був «прохідним двором», лиш би «вижити» звідти ченців УПЦ. Цікаво, чи не пропонував пан протоієрей своєму керівництву зробити екуменістичним центром Михайлівський золотоверхий монастир в Києві?
«Тітушки», сепаратисти, Янукович та інші невиправдані надії
Після подій на Майдані в 2014 році провокації проти Почаївської Лаври активізувались з новою силою. Представники та прихильники УПЦ КП, не приховуючи власної ненависті до насельників монастиря, відкрито почали агресивні дії, спрямовані на залякування ченців Почаївської Лаври та віруючих Української Православної Церкви. Зокрема, в лютому 2014 року активісти різного роду націоналістичних організацій, б’ючи себе в груди, стовідсотково були переконані в тому, що Почаївська Лавра переховує екс-президента України Віктора Януковича, сепаратистів і проплачених провокаторів, для дестабілізації ситуації в регіоні.
Зрозуміло, що скільки вони не шукали на території монастиря вище зазначених осіб, нікого їм так і не вдалось знайти. Однак, українські ЗМІ в своєму кращому стилі розпустили лиху славу про Почаївську Лавру, розповівши про те, що на її території зберігається зброя, мешкають іноземні громадяни і тому подібне. Всю неправдиву інформацію, поширену в ті дні, звісно ж ніким не було спростовано, Лавра лишилась з «клеймом» «вертепу розбійників» та загальною недоброю славою в очах пересічних українців.
Брати Зінкевичі та їхні «заїжджі гастролери»
Окремо потрібно було би приділити увагу братам Зінкевичам – Михайлові та Анатолію. Братська спорідненість між ними видна неозброєним оком. Обидва – одіозні священнослужителі УПЦ КП, які постійно провокують міжконфесійні конфлікти в тих областях, де вони живуть. Михайло є керуючим Волинською єпархією УПЦ КП, а Анатолій – настоятель Свято-Троїцького духовного центру в Тернополі.
Що об’єднує їх у ставленні до Почаївської Лаври? Відверта неприязнь та спільні провокації, з залученням адміністративного і людського ресурсів. Доказом цього є так звана «акція» під стінами монастиря 25 лютого 2014 року, на яку автобусами було привезено священиків і вірян УПЦ КП з Тернополя і Луцька. Між іншим, і Михайло, і Анатолій Зінкевичі народились і зростали неподалік від Почаєва, а навчались у Санкт-Петербурзькій Духовній Семінарії.
Особливо цікавою є особистість митрополита Луцького і Волинського Михайла (Зінкевич), адже у 1987–1988 рр. він працював у Почаївській Лаврі. 1988–1990 рр. був пономарем церкви Різдва Богородиці УПЦ міста Черкаси. З 1990 по 1994 рр. навчався у Санкт-Петербурзькій Духовній Семінарії. Коли в ньому встиг прокинутись «патріотизм» і які обставини змусили його аж через кілька років після українського розколу 1992-го року так люто зненавидіти Церкву, яка дала йому духовну освіту і фактично «квиток в світ Православ’я»?
Післямова…
Виходячи з усього вище зазначеного, очевидним стає те, що провокації проти Свято-Успенської Почаївської Лаври будуть продовжуватись. Регулярні «вкидання» в ЗМІ, звинувачення монастиря в неіснуючих «гріхах», сюжети по ТБ – все це сучасні методи антицерковної боротьби, які досить активно використовуються сьогодні. Нам же лишається тримати свій кругозір відкритим для всіх версій, аби було легше знаходити правду.
Що ще підготують для нас нові богоборці – невідомо. Втім, як ми бачимо, їхня «правда» для тих, хто вміє мислити ширше, виявляється абсолютно непереконливою.
