Де межі релігійної громади, коли відбуваються «референдуми» про перехід в Київський патріархат?
Коли захопленням храмів Української Православної Церкви передують так звані референдуми, або ж опитування «громади», стає незрозумілим, що означає цей термін. Як визначити, хто саме належить до цієї громади? Чи можуть вважатись громадою всі мешканці того чи іншого села, де готується захоплення? І чи взагалі коректно опитувати всіх без винятку?
Якщо говорити з юридичної точки зору, то релігійна громада – це група людей, які практикують чи сповідують однакову релігію. Тут же виникає запитання, що означає «практикувати» чи «сповідувати»? По суті, не заглиблюючись в подробиці, зрозуміло, що «практикувати релігію», це означає – брати активну участь в житті громади: регулярно відвідувати богослужіння, приймати участь в Таїнствах, долучатись до тих чи інших соціальних чи місіонерських проектів і т.п.. «Сповідувати релігію» – це знати основні догмати, якими керується та чи інша релігійна течія (у випадку з Православ’ям – хоча би «Символ Віри»), свідчити про свою релігійну приналежність і т.д.
Коли відбуваються так звані референдуми про «перехід в українську церкву», задля більш переконливого результату, прихильники Київського патріархату опитують всіх мешканців того чи іншого населеного пункту. Зазвичай задається маніпулятивне питання типу: «Ти за українську чи за московську церкву»? По-перше, зрозуміло, що саме питання ставиться некоректно, оскільки його зміст передбачено негативний для одного з варіантів. Якщо людина проголосувала за «московську церкву», тоді, за логікою тих, хто питає, вона «москаль, 5-та колона, ворог України» і т.д.. По-друге, повертаючись до мови термінів, чи правильно опитувати всіх без винятку мешканців того чи іншого населеного пункту?
Якщо людині, для того, аби рахуватись членом православної релігійної громади, потрібно практикувати і сповідувати Православ’я, значить, перед тим, як запитувати її про зміну конфесійної приналежності, потрібно питати, як часто вона відвідує храм і чи знає на пам’ять «Символ Віри». Якщо відповіді на ці два запитання будуть «на Пасху і Різдво» і «ееее, ну не знаю…», тоді ця людина не має права приймати участі в опитуванні на подібну тематику, оскільки вона не є членом релігійної громади за визначенням.
В додачу до цього, в населеному пункті можуть жити люди, які взагалі не вірять в Бога, але, наприклад, одержимі політикою і вважають, що «московської церкви» не повинно бути в Україні. Тому й такі теж проголосують за зміну конфесійної приналежності. Тому очевидно, що так опитувати все село чи селище неправильно.
Між іншим, поняття «релігійна громада» прописане також в статутах УПЦ та УПЦ КП як «Парафіяни». В варіанті УПЦ: «Парафіянами є особи православного віросповідання, які зберігають живий зв’язок зі своєю парафією. Кожен парафіянин зобов’язаний регулярно брати участь у богослужінні, сповідатися та причащатися, дотримуватись церковних канонів і приписів, творити діла віри та прагнути до духовно-морального вдосконалення. Парафіяни зобов’язані турбуватися про матеріальне утримання причту, храму й парафіяльних установ і сприяти їх благоустрою».
Варіант УПЦ КП наступний: «Парафіянами є особи православного віросповідання, які мають живий зв’язок зі своєю парафією. Кожен парафіянин зобов’язаний брати участь у богослужінні, регулярно приступати до сповіді і святого причастя, зберігати канони і церковні постанови, звершувати діла віри, намагатися духовно удосконалювати себе і сприяти добробуту парафії. Обов’язком парафіян є турбота про матеріальне забезпечення причту і храму».
Логічне запитання: чи серед тих, хто голосує на так званих референдумах, є хоча би 40% осіб, хто б відповідав званню «парафіянин»? Ясна річ, що ні! Переважна більшість респондентів мають лише опосередковане відношення до парафії, а відтак – до храму. Тому такі люди не мають права приймати участі в подібних «референдумах».
Як в ідеалі повинні відбуватись подібні процеси? Кожна парафія, яка зареєстрована як «релігійна громада», має власний статут, в якому, серед іншого, прописано хто є головою громади, які саме представницькі органи наявні в громаді, що таке «парафіяльні збори» і т.п.. Якщо коротко – головою будь-якої православної громади є її настоятель. Це фіксується також і в органах державної реєстрації. Також є «двадцятка», тобто – група людей, які обрані на парафіяльних зборах. Це, свого роду, депутати, які повинні представляти громаду і вирішувати ті чи інші негайні питання.
Зрозуміло, оскільки питання про зміну конфесійної приналежності є надважливим, воно повинне вирішуватись виключно на парафіяльних зборах і в межах релігійної громади, тобто тих людей, які, згідно з юридичним визначенням та статутом, беруть активну і безпосередню участь у житті парафії. Звичайно, що даний процес повинен фіксуватись в протоколі парафіяльних зборів з результатами голосування, підписами усіх членів громади та іншими процедурами. Скликати ж подібні збори має право як голова релігійної громади – настоятель, так і представники парафії – «двадцятка». Останні, між іншим, обираються теж на парафіяльних зборах шляхом голосування.
Думається, що варіант, який висвітлено вище, є найоптимальнішим, оскільки так звані референдуми можуть дати лише кількісний результат на користь УПЦ КП. Та чи збільшиться парафія якісно? Як показує практика – в «свіже-захоплених» храмах прихожан меншає. Та і потім, навіть такий суперечливий процес повинен бути регламентованим. Щоб той, хто буде проводити опитування, хоча би був кимось відповідно делегований. Уявіть, що було би, як би кожен третій мешканець села, раз на два роки вирішував би провести референдум про передачу храму будь-якій іншій релігійній течії? Як показує практика, головне правильно сформулювати питання – і православна громада з легкістю може перетворитись на протестантську.
Священик Олег Точинський, pro.church.ua
