«Християни? Ноу! Ноу!»
Турки роблять все можливе для того, аби ніщо у Туреччині не нагадувало про християнську Візантію.
Ну що ж... Як вже повідомили православні ЗМІ, – з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, віруючі УПЦ з кількох єпархій Західної України відвідали православні святині Туреччини. Господь сподобив багатьох хороших і щиро вірних Церкві людей доторкнутись до тих древностей, про які багато хто взнаЄ лише зі Святого Письма та підручників з Древньої історії Православної Церкви. Серед тих, кому пощастило побувати на теренах колишньої Візантійської імперії, був і я недостойний.
Я довго думав, як сформувати свою розповідь про те, що довелось побачити і відчути. Після тривалих розмірковувань, зрозумів, що одного допису буде мало, тому їх буде декілька. Назвемо цей блок «Записки православного пілігрима».
Записка перша: Ізмір, Ефес та турецькі особливості
21 травня ми прибули до аеропотру Ататюрк у Стамбулі. Щоб ви розуміли, Ататюрк – це такий популярний у Туреччині суспільно-політичний діяч, якого було звати Мустафа Кемаль. Слово «Ататюрк» означає «батько турків». Цей Мустафа Кемаль настільки популярний у Туреччині, що на його честь в державі названо майже все. Аеропорти, вокзали, університети, школи, мости і багато-багато інших об’єктів нерухомості у Туреччині носить ім'я цього діяча. Крім того, він присутній на усіх купюрах та монетах турецької валюти.
Цього дня ми були у Стамбулі тільки проїздом, переглядаючи з вікна автобуса всі ті цікавості, які ще чекали на нас. Фактично, наш перший день розпочався 22 травня в Ізмірі, біля якого і знаходиться відомий Ефес.
Ефес – місто важливих церковних перипетій, з яким пов’язано чимало відомих фактів з історії світового християнства. Серед найвідоміших – проповідь у цьому місті апостола Павла та послання до Ефесян і, звісно ж, 3-й Вселенський Собор. Також Ефес багато чим пов’язаний з апостолом Іоанном Богословом.
Перш ніж відвідати древній Ефес, паломники молились за Літургією в Ізмірі. Хоча Ізмір є третім за кількістю населення містом Туреччини (4,3 млн осіб), в ньому є лише (можу помилятись) ОДИН діючий православний храм. Між іншим, Ізмір – це та сама Смирна, яка від початку христинської епохи тривалий час була християнським містом. Сьогодні про це мало що нагадує. Місто цілковито мусульманське, як власне і вся Туреччина.
Зважаючи на те, як пізно ми приїхали в Ізмір, і як рано звершували Літургію, нам довелось відчути себе древніми християнами, оскільки відправа відбувалась в актовій залі готелю, у якому ми зупинились. Богослужіння звершив вікарій Рівенської єпархії УПЦ єпископ Дубенський Пимен (Воят). Причастившись Христових Таїн, ми вирушили досліджувати християнські древності.
Я не дарма наголосив на тому, скільки православних храмів є в чотиримільйонному Ізмірі. Хоча весь час наш гід (російськомовний турок) переконував нас у тому, що Туреччина – толерантна до усіх релігій, це було далеким від істини. Це також важливо в контексті становища Константинопольського Патріархату у Туреччині та його позиції у світі.
В тому, що ставлення до християнства у Туреччині є, м’яко кажучи, не толерантним, ми відчули вже з перших днів. Складалось враження, що турки роблять все можливе для того, аби ніщо у Туреччині не нагадувало про християнську Візантію. Треба визнати – їм це вдається. Вже перебувалючи в Ефесі, ходячи руїнами древніх православних храмів, ми всі відчували прискіпливе спостереження турецьких наглядачів. Бачачи, як наші люди наносять на себе хресне знамення, вони підбігали до тих, хто хрестився і кричали «Ноу! Ноу!» Це «Ноу! Ноу!» віруючим з України довелось чути скрізь протягом всього паломництва.
Кульмінацією «Ноу! Ноу!» у Ефесі стала погроза штрафом, в разі якщо ми не припинимо виявляти свою релігійність. Менше з тим, нам вдалось і поспівати церковних піснеспівів, і почитати Послання апостола Павла до Ефесян. Люди і молились, і хрестились, і дякували Богу за можливість побувати в цьому святому місті.
Попри той трепет, який відчувався у серці, було місце також і смутку. В першу чергу тому, що турецька влада не надто вкладається у розвиток християнських пам’яток (хоча ситуація з їх збереженням всеодно краще, ніж в Україні)... у кращому разі, такі міста, як Ефес, просто консервують, роблячи об’єктом культурної спадщини. Натомість сприяння мусульманським мечетям мало місце абсолютно скрізь. Хоча, їх за це не можна засуджувати, оскільки, попри географічне розташування, турки залишаються частиною іншої цивілізації.
