Преподобні Антоній та Феодосій Печерські: 5 забутих фактів із їхніх житій
15 вересня – день пам'яті родоначальників чернецтва на Русі, преподобних Києво-Печерських Антонія та Феодосія.
Чому в день пам'яті одних святих наші храми переповнені людьми, а інших – напівпорожніми? Невже й у Церкві має значення реклама? Це запитання я ставлю досить давно і відповідь на нього для себе вже сформував: проблема тут не тільки й не стільки в рекламі, а й у нашому споживчому ставленні до святих, у байдужості до історії Церкви та до богослов'я. Виходить, що тих святих, до яких найчастіше звертаються у життєвих потребах, ми шануємо, а про тих, хто відіграв найважливішу роль в історії чи становленні богослов'я – навіть знати не знаємо. Це аж ніяк не вичерпне і моє суб'єктивне спостереження, є у нього і винятки.
Візьмемо, наприклад, преподобних Антонія та Феодосія Печерських. Усі православні християни чудово обізнані, що вони є родоначальниками чернецтва на Русі. Ось тільки в день їхньої пам'яті, 15 вересня, у Києво-Печерській лаврі на богослужінні людей трохи більше, ніж у будні. Як так виходить? Яка ще реклама потрібна цим дивовижним святим?
Що ж, пройдімося ще раз по фактах їхнього житія, можливо, це трохи «оновить» наше ставлення до преподобних і ми, навіть якщо немає можливості потрапити до Лаври, хоч би звернемося до них у своїй домашній молитві.
1. Не такі, як усі
Напевно, багатьом із нас доводилося в дитинстві чи підлітковому віці протистояти думці більшості. І зараз такі ситуації з'являються, але коли ти дорослий, зі сформованим світоглядом, із внутрішніми переконаннями, цілями та цінностями – це зробити простіше. Зовсім інша річ – коли ти підліток. У цьому плані преподобні Антоній та Феодосій дивують своєю мужністю.
Здається, звідки в юному серці стільки відваги та сміливості? Преподобний Антоній у досить ранньому віці вирушає на Гору Афон. І зараз такий шлях може бути пов'язаний із безліччю труднощів, а на початку першого тисячоліття – і поготів. Що стосується преподобного Феодосія, то ми знаємо, що будучи підлітком, він весь час носив старий одяг, а прохання батьків одягнутися краще – не приймав. Також у цьому віці він взявся пекти просфори для храмів, що в однолітків викликало лише глузування та знущання, але майбутнього святого вони не зачіпали, адже він уперто йшов до своєї мети.
Якщо замислитись, то обидва приклади дуже гідні – особливо для нас, які іноді соромляться навіть перехреститися перед їжею в кафе чи гостях.
2. Гідні спадкоємці стародавніх
Імена Антоній та Феодосій носили древні родоначальники чернецтва. Тут збіглися навіть образи їхніх життів. Преподобний Антоній Великий на рубежі III і IV століть був засновником пустельницького чернецтва, як згодом і преподобний Антоній Печерський – тільки на Русі. Ми ж пам'ятаємо, як він прагнув усамітнення, як оселився в печері, викопаній священником Іларіоном, як при розростанні обителі, все одно віддаляючись, по суті, залишався самітником. Преподобний Феодосій Великий у V столітті був основоположником гуртожиткового чернецтва в Палестині.
Преподобний Феодосій Печерський відіграв аналогічну роль лише на християнізованій Русі. Він був чудовим ігуменом, бо дуже дбав про довірену йому братію. Преподобний Феодосій ночами обходив келії і прислухався, чим займаються ченці, якщо хтось молився, то він під дверима і сам ставав на молитву, якщо ж хтось розмовляв, то стукав ногою у двері, виявляючи свою присутність. На ранок тих, хто провинився, він викликав, як би зараз сказали, «на килим», і у випадку, коли виявляв у братах справді чисті серця, то на колінах просив у них прощення за неспокій.
Але найважливіше те, що преподобний Феодосій Печерський запровадив перший на Русі монастирський статут.
3. Відносини зі світською владою
Як часто буває, тут все неоднозначно. Істотну роль у житті і преподобного Антонія, і преподобного Феодосія зіграв київський князь Ізяслав. З одного боку він подарував новій обителі гору, на якій було збудовано храм та келії. З іншого – преподобному Антонію від князя довелося двічі терпіти вигнання з монастиря, проте, владика, що розкаявся, також двічі повертав подвижника назад. Коли ж брати Святослав і Всеволод вступили в змову проти Ізяслава, преподобний Феодосій став на його захист, називаючи князя «христолюбом і боголюбцем».
У результаті дійшло до того, що Печерський ігумен стояв на тій позиції, що Церква має здійснювати духовний контроль світської влади. Сьогодні така думка здасться анахронізмом, але в ній є і правда, принаймні, священнослужителі не повинні боятися викривати беззаконня влади в тому випадку, якщо самі ці беззаконня виходять далеко за межі особистих гріхів.
4. Працьовитість
Обидва преподобні відрізнялися дивовижною працьовитістю. Вони ніколи не гидували жодною роботою. Преподобний Антоній, наприклад, протягом семи років щодня носив їжу потерпілому від бісів Ісаакію. Ця, здавалося б, мала праця, але помножена на великий для людського життя період, справді перетворюється на подвиг. Мені здається, що простіше за один раз розвантажити самоскид цегли, ніж ось так, монотонно, служити ближньому.
Преподобний Феодосій, будучи суворим до братії, сам являв гідний приклад, коли тягав воду, заготовляв дрова та ін.
5. Заснування великої Печерської церкви
Саме так часто називається Успенський собор. У різних редакціях житія преподобних Антонія та Феодосія обоє називаються його засновниками. Так, існує думка, що Богородиця особисто передала преподобному Антонію золото на будівництво храму під час Свого явлення і передбачила його швидку смерть. У житії ж преподобного Феодосія говориться, що саме він виступив ініціатором будівництва, а гроші дав князь Святослав Ярославович. Однак, як би там не було, ні той, ні другий не побачили Успенський собор у завершеному вигляді. Преподобний Антоній спочив у рік початку будівництва (1073), а преподобний Феодосій трохи пізніше – в 1074. Зведення ж великої Печерської церкви було завершено в 1076 році.
* * *
Такі родоначальники чернецтва на Русі. Нам справді є чому в них повчитися. З кожної згаданої маленької історії собі можна зробити висновки. Не забуваймо преподобних Антонія і Феодосія у своїх молитвах і в своєму прагненні побувати в їхній обителі, як би далеко від неї ми не жили.
