Святий Олексій Бортсурманський: шлях від явлення ангела до зцілення мерця
17 серпня – день пам'яті святого праведного Олексія Бортсурманського.
Святий праведний Олексій Бортсурманський, здобуття мощей якого Церква святкує 17 серпня, був канонізований порівняно недавно, в 2000 році. Про цього старця преподобний Серафим Саровський, який ніколи з ним не зустрічався, сказав такі слова: «Ця людина своїми молитвами подібна до свічки, запаленої перед престолом Божим. Ось трудівник, який, не маючи обітниць чернечих, стоїть вище за багатьох ченців. Він, як зірка, горить на християнському обрії».
Коли до преподобного Серафима приходив хтось із тієї місцевості, де жив отець Олексій, то він завжди відсилав цих людей назад, запевняючи, що у них є свій старанний молитовник перед Богом, священник села Бортсурмани, батюшка Олексій, який анітрохи не нижчий за нього, Серафима. І справді, чудеса цього праведника, його духовний образ, міра благодаті, яка була дана старцеві Олексію від Бога, були дуже схожі з преподобним Серафимом. Навіть зовні ці два світильники Церкви були схожі один на одного, і той і інший випромінював світло любові і тихої мирності.
Народився Олексій Гнеушев у 1762 році. Його батько був священником, тому, як тоді було заведено, син також залишався в цьому стані, йдучи стопами батька. У двадцять два роки Олексій закінчує семінарію в Нижньому Новгороді, далі висвячується в диякони і служить в Успенській церкві села Бортсурмани, а через тринадцять років, після смерті батька, стає священником тієї ж церкви. Родина отця Олексія складалася з дружини Марії Борисівни, жінки дуже працьовитої і побожної, сина Лева та двох дочок – Надії і Тетяни.
Строгістю духовного життя отець Олексій не відрізнявся. Любив, бувало, й випити зайвого, та й старанності до служби Божої особливої не виявляв. Але його життя різко змінилося після одного випадку. Якось уночі до батюшки приїхав чоловік із сусіднього села і попросив причастити вмираючого селянина. Того дня отець Олексій був без настрою, а коли його ще й розбудили серед ночі, то він вилаявся на приїжджих, дорікнув за те, що турбують його, коли можна було б приїхати і зранку. «Дожив би цей хворий до світанку, нічого з ним не станеться», – бурчав батюшка.
Запрягши коня, він таки поїхав причащати вмираючого. Але було вже запізно. Небіжчик лежав під образами, а поряд з ним стояв Ангел зі Святою Чашею в руках.
Відправивши приїжджого додому, отець Олексій уже, однак, заснути не міг, совість не давала спокою. Запрягши коня, він таки поїхав причащати вмираючого. Але було вже запізно. Небіжчик лежав під образами, а поряд з ним стояв Ангел зі Святою Чашею в руках.
Це видіння потрясло батюшку. Помолившись на колінах залишок ночі перед покійним, додому отець Олексій повернувся зовсім іншою людиною. Він збудував собі маленьку келійку-прибудову біля будинку. До самої смерті вів найсуворіше подвижницьке життя, взявши на себе такі подвиги, які були до сили лише дуже сильним духом праведникам. Щодня отець Олексій служив літургію. Крім того, його добове правило було наступним: опівночі – полуношниця, 12 псалмів обраних, житіє святого того дня, повчання з прологу; ранкове – молитви ранкові, часи, акафіст; полуденне – чотири кафізми; вечірнє – канон Спасителю з акафістом, Ангелу Хранителю, молитви на сон грядущим. При цьому він клав поклони з молитвою Ісусовою. Вночі при всякому пробудженні також клав поклони.
Усіх поклонів протягом доби в нього було півтори тисячі. Ніколи й нікому старець не відмовляв у требах. Намагався, чим міг, наділяти незаможних, бідних, стражденних і хворих. Крім того, старець ніколи не перебував у безділлі, завжди трудився. При цьому не переставав повторювати Ісусову молитву.
В одязі і в побуті отець Олексій дотримувався крайньої простоти і суворості життя. Спав на жорсткій повсті, ходив увесь час в лаптях, носив власяницю. М'яса не їв зовсім, а їжу споживав раз на день. У пости міг не їсти по кілька днів.
Бачачи таке ревне життя отця Олексія, біси почали всіляко спокушати старця. Не раз вони його піднімали вгору і кидали на землю. Страшили різними видіннями, бентежачи душу і намагаючись укинути її в страх і розпач. Було й багато інших всяких спокус, та таких, що душа старця почала вже знемагати від них. Він навіть було почав молитися перед образом Спасителя, щоб Господь розлучив його душу з тілом. У відповідь на цю молитву отець Олексій побачив, як образ заплакав, а ще він почув голос, який обіцяв йому вінець праведний. Старець говорив своїм духовним чадам: «Терпи і сподівайся отримати допомогу Божу, а з нею можеш перемогти і всі повстання ворога душ людських. Не було б спокус, не було б вінців».
Іншого разу почув отець Олексій райський спів і побачив Самого Господа, Який наказував йому пасти стадо Христове: «Паси вівці Моя, паси обрані Моя, і зглядайся на стадо Моє. Аз же тя поставивши над цим стадом горою святою Моєю і стража церкви».
З часом Господь нагородив свого обранця безліччю духовних дарів: прозорливості, зцілень, міркування, видіння майбутнього. Особливо близьким своїм друзям старець розповідав про те, що був удостоєний явлення Божої Матері. Ігуменя Арзамаського монастиря Марія, яку батюшка сильно поважав і відкривав їй свої таємниці, розповідала: «Під час небезпечної хвороби, коли цей праведний старець лежав на одрі з великим терпінням, він удостоївся чути такий солодкий спів, який жодна мова людська передати не може, і Сама Цариця Небесна з великомученицею Варварою, одягнена в білі ризи, відвідала раба Свого стражденного і без жодних лікарів зробила його здоровим».
Іншого разу почув отець Олексій райський спів і побачив Самого Господа, Який наказував йому пасти стадо Христове: «Паси вівці Моя, паси обрані Моя, і зглядайся на стадо Моє. Аз же тя поставивши над цим стадом горою святою Моєю і стража церкви». Згодом народ у великій кількості почав стікатися до цього молитовника і подвижника, шукаючи у нього допомоги та поради. Старець зцілював невиліковні хвороби, захищав від бід, попереджаючи про небезпеку, якої треба остерігатися в майбутньому. Історія зберегла безліч таких прикладів з його життя. А за три роки до своєї смерті отець Олексій створив найбільше чудо – воскресив померлого шестирічного хлопчика, який жив у його селі.
Батьки дуже любили свою дитину, і все село любило його. Як розповідали очевидці, батько з матір'ю тиждень не хоронили свою дитину, доки не з'явилися явні ознаки розкладання. Коли його принесли до храму для відспівування, старець довго не виходив і старанно молився у вівтарі за те, щоб Господь повернув чадо вбитим горем батькам. Через деякий час у храмі пролунав пронизливий крик матері. Хлопчик самостійно сів у труні і почав озиратися на всі боки. Подякувавши за це чудо Богу, старець зліг з тяжкою хворобою і майже тиждень не міг стати на ноги.
За кілька років до смерті отець Олексій вийшов за штат і усамітнився у себе в келії, повністю віддавшись посту і молитві, віддаливши від себе всі мирські турботи. У той час він був уже зовсім дряхлим і згорбленим старцем. Обличчям своїм, як кажуть, був дуже схожий на преподобного Серафима. Очі світилися миром, любов'ю та якоюсь внутрішньою духовною радістю. Погляд у старця був проникливий. Здавалося, що він наскрізь бачив кожну людину і читав у її душі найпотаємніші думки.
Одна старенька, що вирішила якось уночі з цікавості зазирнути у віконце келії подвижника, побачила його обійнятим якимось вогненним полум'ям. Отець Олексій молився з піднятими руками і ніби висів у повітрі.
Одна старенька, що вирішила якось уночі з цікавості зазирнути у віконце келії подвижника, побачила його обійнятим якимось вогненним полум'ям. Отець Олексій молився з піднятими руками і ніби висів у повітрі. У січні 1848 року старця почали зовсім залишати сили. До Великого посту він уже не міг вставати з ліжка, а у квітні того ж року він закінчив своє багатотрудне життя, віддавши душу в руки Божі.
Чудеса і зцілення продовжували у великій кількості відбуватися на могилі старця відразу ж після його смерті. Люди йшли до нього на кладовище сотнями, молилися, брали з могили землю. Коли до влади прийшли більшовики, то вони всіляко намагалися припинити шанування отця Олексія. Але що більше вони забороняли це робити, то більше народу приходило на його могилу. Вшанування старця було таким, що навіть безбожна влада, махнувши на це рукою, не стала більше перешкоджати тому, щоб люди збиралися біля місця упокоєння праведника.
Після успіння старця відбулася величезна кількість випадків чудесної допомоги за молитвами до цього подвижника. Відомості про них було зібрано та зафіксовано, але події революційного перевороту 1917 року не дали змоги довести до кінця процедуру канонізації отця Олексія. Це вдалося зробити лише в 2000 році. Наразі його мощі перебувають в Успенській церкві села Бортсурмани Нижегородської області, де старець служив і був похований. Досі не вичерпується потік людей, які приходять до його святих мощей.
Святий праведний отче Олексіє, моли Бога за нас!
