Притча: нічні розмови з небіжчиками
Коротка притча про те, як старець навчив молодого ченця, давши незвичайну пораду.
До знаменитого подвижника прийшов чернець-початківець, просячи вказати йому шлях досконалості.
– Цієї ночі, – сказав старець, – йди на цвинтар і до ранку вихваляй похованих там покійників, а потім прийди і скажи мені, як вони приймуть твої хвали.
На другий день чернець повертається з цвинтаря:
– Виконав я твій наказ, отче! Всю ніч гучним голосом вихваляв я цих небіжчиків, величав їх святими, преблаженними отцями, великими праведниками і угодниками Божими, світильниками всесвіту, криницями премудрості, сіллю землі; приписав їм усі чесноти, про які тільки читав у священному писанні та в еллінських книгах.
– Ну що ж? Як вони висловили тобі своє задоволення?
– Ніяк, отче: весь час мовчали, жодного слова я від них не почув.
– Це дуже дивно, – сказав старець, – але ось що ти зробиш: цієї ночі йди туди знову і лай їх до ранку, як тільки можеш сильніше: тут уже вони напевно заговорять.
Наступного дня чернець знову повернувся зі звітом:
– Я всіляко ганьбив їх і паплюжив, називав псами нечистими, судинами диявольськими, боговідступниками; прирівнював їх до всіх лиходіїв зі Старого та Нового завіту від Каїна-братовбивці до Юди-зрадника, від Гівеонітів шалених і до Ананії та Сапфіри богообманників, докоряв їм у всіх єресях від Симонової та Валентинової до новоявленої монофелітської.
– Ну що ж? Як же ти врятувався від їхнього гніву?
– Ніяк, отче! Вони весь час мовчали. Я навіть вухо прикладав до могил, але ніхто й не ворухнувся.
– Ось бачиш, – сказав старець, – ти піднявся на перший щабель ангельського житія, який є послухом; вершини ж цього житія на землі досягнеш лише тоді, коли будеш так само байдужий і до похвал, і до образ, як ці мерці.
