Немовля-мученик Гавриїл та страшна історія його смерті
3 травня Православна Церква шанує пам'ять немовляти Гавриїла Білостокського (Заблудівського), закатованого у 6-річному віці.
Ікона цього святого, як правило, є зображенням малолітньої дитини з хрестом у руці на червоному тлі. Мучеництво немовляти Гавриїла – явище унікальне, що виходить за межі звичних для нас житійних історій. Незважаючи на те, що події, пов'язані з його життям, сталися ще в XVII столітті, полеміка із цього приводу не вщухає й досі.
Відродження шанування немовляти Гавриїла Білостокського згадується як порушення релігійних свобод у цілій низці доповідей Конгресу США з антисемітизму, які проходили на початку ХХI століття. Наприкінці минулого століття ціла низка єврейських організацій колишнього СРСР висловлювали своє обурення та обурення шануванням пам'яті цього немовляти.
Історія мучеництва
Згідно з житієм, немовля Гавриїл народилося в 1684 році і було сином Заблудівських селян (нині це територія Польщі), Петра та Анастасії. Його батьки твердо трималися православної віри, попри сильний вплив Брестської унії. Напередодні Великодня 1690 року у віці 6 років Гавриїл був викрадений сільським орендарем Шутком, членом якоїсь іудаїстичної секти, відвезений до Білостока і відданий на муки. Хлопчика розіп'яли, потім кололи, поступово випускаючи кров, доки він не помер.
Тіло мученика було викинуто біля села. Знайдено воно було через три дні по гавкоту собак, які не тільки не зачепили тіло мученика, але й усі ці дні відганяли від нього хижих птахів. Немовля Гавриїл було поховано на цвинтарі в рідному селі. Його мученицька кончина стала предметом гучного судового розгляду, результати якого було записано в «книгах правних магдебургії Заблудівської».
Відкриття та шанування мощів
У 1720 р. під час епідемії місцеві жителі намагалися ховати померлих немовлят поблизу могили мученика, відчуваючи благодатність цього місця. Одного разу випадково зачепили труну Гавриїла і виявили його нетлінні мощі. Їх перенесли у крипту церкви. У 1746 р. храм згорів, але мощі Гавриїла залишилися неушкодженими. Частково обгоріла тільки ручка, але після перенесення мощей вона чудово зажила і вкрилася шкірою. У 1755 р. у зв'язку з погіршенням матеріального становища монастиря мощі немовляти Гавриїла було перенесено до Слуцького Свято-Троїцького монастиря.
За молитвами до Гавриїла відбувалося багато зцілень, особливо дітей. У 1820 р. РПЦ зарахувала його до лику святих. Мощі немовляти-мученика спочивали відкрито, на руках було видно колоті й рвані рани. У Слуцькому монастирі зберігалася книга, де записувалися чудеса, що відбувалися біля раки Гавриїла.
Подальша доля
У 1915 р. раку з часткою його мощей привезли до Москви в Покровський собор на Червоній площі, що після революції 1917 стало приводом для багатьох судових процесів. Молебні, які служив біля раки з мощами протоієрей Іоанн Восторгов, стали однією з причин його арешту та подальшого розстрілу у 1918 році. У листопаді 1919 року було порушено низку справ проти кліриків Покровського собору за звинуваченням їх у контрреволюційній та антисемітській пропаганді. Суд навіть заборонив вживання тропаря та кондака немовляті Гавриїлу, «як безумовно людиноненависницького та контрреволюційного».
Пізніше мощі було перенесено до Мінського музею атеїзму. А з 1944 року вони перебувають у Покровському соборі міста Гродно. У 1992 р. з Покровського собору вони перенесені до Миколаївського собору міста Білостока, де спочивають нині. З 1993 р. щорічно 2-3 травня мощі немовляти Гавриїла переносять з Білостока до Заблудува, де біля відкритої раки відбуваються урочисті богослужіння. Мученик шанується як покровитель хворих дітей, особливо які страждають на виразки і кровотечу. Він також є небесним патроном «Братства православної молоді» у Польщі.
Кривавий наклеп на євреїв
Канонізація та шанування немовляти Гавриїла досі піддається жорсткій критиці як пропаганда кривавого наклепу на євреїв та антисемітизму. Історія звинувачення євреїв у ритуальних вбивствах тягнеться ще з дохристиянських часів. Цієї теми торкалися Апіон, Сократ Схоластик, Йосип Флавій. Але якогось суттєвого поширення тоді це звинувачення не набуло. У XII столітті в Англії знову почастішали випадки звинувачення євреїв у скоєнні ритуальних убивств. Попри те, що заборона на вбивство міститься у заповідях Тори, а й у інших релігійних книгах іудаїзму. Вживання крові дітей як якихось інгредієнтів у релігійних ритуалах з позиції традиційного іудаїзму неможливе.
Щоправда, у 2006 році професор ізраїльського університету Аріель Тоафф, який спеціалізується на середньовічній єврейській історії, єврей за національністю та син головного рабина Риму, випустив книгу «Кривавий Великдень. Євреї Європи та ритуальні вбивства», в якій стверджується, що в Середньовічній Італії могла існувати іудейська секта, яка використовувала у ритуалах порошок із крові. Але ця праця викликала бурю обурення та критики в самому Ізраїлі.
У Руській Православній Церкві завжди висловлювалися рішуче проти звинувачення євреїв у ритуальних убивствах. Доктор наук, професор кафедри філософії релігії СПГУ Сергій Фірсов зазначає, що «власне Православна Церква в особі своїх вчених-богословів, які займалися вивченням Старого Завіту, Талмуда, Каббали, а також історією іудейської релігії, жодного разу не висловила своєї підтримки ідеї про існування ритуальних убивств у євреїв».
Проте святі Гавриїл Білостокський та Євстратій Печерський були канонізовані саме як мученики та жертви ритуальних убивств. Протоієрей Олександр Мень свого часу висловлював переконання, що ці святі будуть колись деканонізовані. Але, як ми бачимо, незважаючи на офіційну позицію Церкви щодо ставлення до ритуальних вбивств у євреїв, цього не сталося. Мученик Гавриїл шанується вірянами досі, а численні факти чудес, що походять від його мощей, говорять про безперечну святість мучеництва цього немовляти.
