«Алілуя»: чого ми не знали про найкоротше славослов'я
Продовжуючи тему вивчення богослужіння, сьогодні розглянемо найкоротше з існуючих славослів'їв, що часто використовується, втім, і поза церковною службою.
У повсякденних молитвах і під час храмового богослужіння слово «алілуя» ми, як правило, прочитуємо швидко, що називається «на автоматизмі», але такий звичний вигук має свою історію та значення, про які сьогодні й поговоримо.
Слово «Алілуя» в єврейському оригіналі містить дві перші літери Ім'я Божого і означає «хваліть Господа». Взагалі «алілуя» правильніше назвати не просто словом і не вигуком, а акламацією – текстовою формулою, що співається народом у відповідь на звернення чи вигук священника. Цей факт робить наше сприйняття порушеної теми більш значним.
Вживання акламації «Алілуя», швидше за все, ввів цар Давид. У всякому разі, раніше часу його правління нічого подібного не зустрічається. У першій книзі Параліпоменон описано як «алілуя», разом із «амінь», стали відповіддю народу під час богослужіння на спів псалма: «Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, від віку до віку! І сказав увесь народ: амінь! алілуя!»(1 Пар. 16, 36). Також у псалмах ми бачимо, як терміном «алілуя» очільник-іудей громадського богослужіння закликав віддати хвалу Богу. У російськомовному перекладі це відразу непомітно, але як, наприклад, виглядає відповідний текст, що починається зі славослов'я: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» (Пс. 135, 1). Такий самий початок ми зустрічаємо і в псалмі, де в оригіналі співається саме «алілуя». Без перекладу цей вигук можна знайти у 148 та у 150 псалмах.
До слова, заклики «співайте» або «дякуйте» (псалми 32, 105, 135 і т.д.) Господу за своїм вживанням дуже схожі з «хваліть» або «славте».
«Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, від віку до віку! І сказав увесь народ: амінь! алілуя!» (1 Пар. 16, 36).
Трохи пізніше формула «алілуя» набуває певної незалежності і стає хвалебним співом молитовної громади. Саме тому ми зустрічаємо її в кінці псалмів: «І їм землю народів роздав, і посіли вони працю людів, щоб виконували Його заповіді, та закони Його берегли! Алілуя!» (Пс. 104, 44-45). Так, дана акламація зайняла важливе місце в іудейському богослужінні.
У новозавітних книгах «алілуя» зустрічається чотири рази в Об'явленні апостола Іоанна Богослова у вигляді досить складно формули: «І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!» (Об'явл. 19, 6). Інші три приклади містяться в цьому ж розділі з першого вірша – всі разом вони висловлюють подяку Богові за поразку великої блудниці.
Оскільки зараз триває піст, то окремо слід сказати про «алілуйні» служби, вчинення яких, згідно з уставом, призначаються у будні дні не лише в Великому, а й в інші багатоденні пости. Власне, свою назву вони отримали у зв'язку з тим, що на утрені, на відміну від позапостових днів, замість «Бог Господь…» слід співати «Алілуя». По буднях разом із цією акламацією співаються вірші з книги пророка Ісаї: «за Тобою душа моя тужить вночі, також дух мій в мені спозаранку шукає Тебе, бо коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди!» (Іс. 26, 9). По суботах «Алілуя» співають у поминальні (батьківські) дні разом із віршами 24, 64 та 101 псалмів. Окремо треба сказати, що в такі дні, як, наприклад, напередодні двох Вселенських субот «Алілуя» вживається замість прокімна на вечірні.
«І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!» (Об'явл. 19, 6).
Кожен, хто уважний до богослужіння, не міг не помітити, що ця акламація використовується і при заупокійному богослужінні, як панахида чи відспівування. Цікаво, що ця практика закріпилася не лише в обряді східних християн, а й в іспано-мосарабській традиції.
Тепер, коли ми коротко описали вживання «алілуя» у різні епохи у різних варіантах, стає очевидною різниця в їхньому не стільки смисловому, скільки в емоційному наповненні.
Якщо до старозавітного богослужіння ще додати сучасні співи акламації на літургії, то очевидною стає її урочистість, а ось введення її в покаянну чи заупокійну службу суперечить такому настрою, відомому не лише в давніх іудеїв, а й у ранніх християн. Професор Санкт-Петербурзької академії Іван Олексійович Карабінов у своїй доповіді на Помісному соборі 1917-1918 рр. ясно показав, що «алілуйні» служби спочатку були службами всіх буднів і лише пізніше стали явищем виключно постовим.
Природно, що богослужбові традиції, що встановилися, сьогодні міняти ніхто не буде, але це ніяк не заважає нам ставитися до урочистого співу «алілуя» у всіх випадках – ніхто ж не говорить про світське розуміння урочистості. Для християнської душі прославлення Бога є доречним завжди: і в моменти покаяння, і в моменти молитви за наших покійних близьких.
