Чого ми не знаємо про Символ віри
Символ віри ми знаємо так само добре, як молитву «Отче наш», кожну літургію співаємо його у храмі, але є низка фактів, що відомі не кожному православному християнину.
Якщо заглибитися в догматичні істини, що містяться в Символі віри, то писати можна дуже багато та дуже довго, але ми не на лекції, а тому давайте просто розглянемо деякі відомості, які, можливо, допоможуть нам трохи краще зрозуміти історію та сенс одного з найважливіших у православному християнстві текстів.
Про автора
Якщо когось із церковних людей запитати, звідки взявся Символ віри, то переважна більшість скаже, що його склали отці Першого та Другого Вселенських Соборів. Але це не зовсім так. Так, сам текст Символу справді затвердили на вказаних Соборах, але його там не вигадували. На Соборі в Нікеї за основу отці взяли більш давній Хрещальний Символ, змінивши в ньому всього кілька слів, а в Констанинополі – або Єрусалимський Символ, або Символ святителя Епифанія Кіпрського.
Найсуттєвішою зміною було внесення терміна «єдиносущий», навколо якого було чимало суперечок і який спочатку не приймали навіть такі світочі, як святитель Василій Великий.
Вся проблема полягала в тому, що у IV столітті ще не устоялася термінологія, і нові словесні формулювання викликали багато запитань. Термін «єдиносущий» був запропонований імператором Костянтином, проте очевидно, що не він сам його придумав. Швидше за все, василевса на це напоумили святителі, що головували на Нікейському Соборі, Олександр Олександрійський та Осія Кордовський, а можливо, навіть Афанасій Великий, що був тоді у сані диякона.
Далекоглядність владик вражає, адже цей термін згодом став основним знаменом протистояння з аріанською єрессю.
Коли Символ віри стали співати під час літургії
Багатьом з нас здається, що Символ віри завжди читався в ході літургії, але ні. Коли святителі Василій та Іоанн склали свої чини, то ніякого Символу віри там не було. Вперше ця практика з'явилась у Сирії в V столітті. Антіохійську кафедру тоді очолював патріарх Петро Кнафей – прихильник монофізитської єресі та людина неабияких інтелектуальних здібностей.
Потрібно розуміти, що на той час конфесійну приналежність парафії не можна було розпізнати за поминанням імені того чи іншого предстоятеля. Так от, Петро Кнафей ввів співання Символу віри на літургії як відмінну рису саме монофізитського богослужіння. Варто сказати, що він ще є автором використовуваного нами нині чину Великої агіасми та поминання Богородиці на кожній ектенії.
Трохи пізніше, вже у першій половині VI століття, патріархом Тимофієм співання Символу було введено у Константинополі. З того часу, вже півтори тисячі років, ця традиція залишається звичною для всіх православних.
Співати чи читати
З початку введення Символу віри в літургію його довгий час не співали, а читали, і в грецьких Церквах ця практика існує досі. На Русі ж вона тривала до середини ХІХ століття. Мені особисто здається, що перехід на співання був дуже виправданий: люди в цей момент буквально оживають, адже спільна молитва всієї парафії не може не надихати. Шкода тільки, що спільно всіма парафіянами співається в храмі лише Символ віри і молитва «Отче наш» – у давнину ситуація була діаметрально протилежною.
І сьогодні в деяких храмах, за благословенням настоятеля, парафіяни спільно співають богослужбові піснеспіви. Але навіть якщо всю службу «єдиними устами» заспівати буде не так просто, то не буде злочином, якщо парафіяни співатимуть, скажімо, хоча б «Господи помилуй» та інші відповіді на ектеніях.
Символ віри та хрещення
А тепер камінчик у город тих, хто хрестить дітей або хреститься сам заради чого завгодно, тільки не заради Христа.
Згідно з церковними канонами, для майбутнього християнина, або для хрещених батьків у разі хрещення дитини, знання Символу віри напам'ять є обов'язковим. Це архіважливо, тому що християнином не може бути та людина, яка не знає основ віри. Тобто потрібно не просто зазубрити текст, а ще розуміти, про що в ньому йдеться.
Не без колізій
За певної вправності можна знайти невідповідності навіть у Символі віри, які на ділі виявляться не такими вже й невідповідностями. Ось хоча б один приклад. На самому початку Символу віри ми читаємо: «Вірую в Єдиного Бога Отця Вседержителя», тобто. ми саме Першу Особу Святої Трійці називаємо «Владикою всього». Тоді чому ж у нас є іконографічний образ Христа «Вседержитель», де Спаситель сидить на троні? Відповідь на це питання полягає не тільки в тому, що Син та Отець мають одну сутність, а в тому, що Син прославлений внаслідок Втілення, Хресного подвигу та Воскресіння. Про це, наприклад, пише апостол Павло в посланні до Филип'ян, після чого додає: «Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (До филип'ян 2:9-11)
* * *
Ми поговорили лише про деякі аспекти Символу віри з історії його створення, історії вживання та смислового наповнення. Як бачимо, тут є де розвернутись. За дванадцятьма невеликими тезами стоїть величезна інтелектуальна та духовна робота. Святі отці вклали максимум у цей священний для кожного з нас текст, а тому його потрібно не лише знати напам'ять, а й добре розуміти, яку глибину та навіть таємничість він несе.
