Великий покаянний канон: живий текст для живого серця
Чому Великий піст починається з Великого покаянного канону Андрія Критського.
Незважаючи на війну, церковне життя йде своєю чергою. Ми вступили у Великий піст. Цього року він особливий: нам доведеться попрацювати над зміною світу на краще, а це найкраще починати саме з себе та своєї душі. Пропоную трохи відволіктися від важких дум і нагадати собі про історію та зміст Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, з якого, згідно з церковним статутом, і починається кожен Великий піст.
Преподобний Андрій
Святий Андрій жив у VII-VIII століттях, його іноді плутають із преподобномучеником Андрієм Критським, який постраждав під час гонінь іконоборців при імператорі Костянтині Копронімі. Цікаво, що найбільший життєпис відомого у всьому православ'ї гімнографа, написаний патрикієм Микитою близько 843-го року, зовсім нічого не говорить про написання ним Великого канону. Про цю працю Андрія Критського свідчить набагато пізніше житіє авторства візантійського ченця Макарія Макриса.
Ми чудово розуміємо, що такий шедевр аскетичної, покаянної гімнографії як Великий канон не міг виникнути на порожньому місці. У долі преподобного Андрія мали статися події, що підштовхнули його до написання Канона. Поштовхом для створення Канону став скликаний для відновлення брехні монофелітства візантійським імператором Філіппіком Варданом у 712 році собор, делегати якого підписали анафему VI Вселенському собору. Серед підписантів був тоді зведений у сан єпископа Андрій Критський.
Через рік василевса скинули, а копії актів Шостого Вселенського розіслали всім учасникам собору 712 року. Так само як преподобний Андрій вчинили й інші відомі ієрархи (серед яких був Герман Константинопольський), але тільки, мабуть, його, навіть нехай і не усвідомлене зрадництво віри, вразило настільки, що вилилося у неймовірно сильне почуття провини та подальше покаяння. Це, якщо завгодно, солідний «камінь» у «город» кожного з тих, для кого точність викладу православного віровчення не є першочерговим питанням.
Великий канон
Про значення Великого канону говорить його назва: широта покаянної теми в ньому розкривається в максимально великому обсязі тропарів, яких, крім ірмосів, богородичних та троїчних, налічується більше двох сотень. Потрібно сказати, що Канон не пов'язаний із загальним богослужінням Великого посту. З великою часткою ймовірності, преподобний Андрій і сам не підозрював, що його дітище набуде настільки великого поширення.
Перше відоме вживання Великого канону відноситься до традиції Студійського монастиря, згідно з якою його співати належали в четвер п'ятого тижня Чотиридесятниці. Вказівки на канон у грецькій пісній Тріоді ми зустрічаємо у Х столітті, де він відділений від рядового денного богослужіння. Ймовірно, саме в цей період він і був доданий туди, знову ж таки для співу на п'ятому тижні. У наступному столітті з'являється припис читати канон у седмицю Марії Єгипетської, але при цьому ділити його на частини з понеділка до п'ятниці. Також є свідчення, що Великий канон міг співатись і в неділю п'ятого тижня. Т.ч. очевидно, що спочатку першого тижня посту до творіння преподобного Андрія Критського не зверталися. До слова, у слов'янських Тріодах XII-XIII століть містяться подібні вказівки.
Традиція співати канон у перші чотири дні першого тижня Великого посту прийшла до нас разом із Єрусалимським статутом приблизно у XV столітті. Крім того, існував і скорочений варіант творіння преподобного Андрія – по вісім тропарів у кожній пісні – що призначався для парафіяльного вживання.
Якщо звернутися до смислового змісту канону, то неважко помітити, що в ньому дуже велика кількість старозавітних образів, складається враження, що він буквально пронизаний ними. Насправді ж про Старий Завіт йде мова рівно до середини восьмої пісні, після чого стоять слова: «Ветхаго Завета вся приведох ти, душе, к подобию». У половині восьмої пісні, що залишилася, і в дев'ятій розкривається вже новозавітна тематика.
Крім покаянних тропарів ми чуємо ще молитвослів'я присвячені Марії Єгипетській та самому Андрію Критському. Епізодично вони почали з'являтися в рукописах з XI століття, хоча до XV Великий канон міг співатися і без них.
Цікавий усіма нами улюблений кондак «Душе моя», оскільки він безпосередньо не пов'язаний із тематикою канону. Написав його преподобний Роман Сладкопівець. За задумом автора смислове ядро кондака містить зраду Іуди та Хресні страждання Христа. Згідно з Єрусалимським статутом його спів покладено лише на п'ятому тижні, що поступово перейшов і на першу.
* * *
Історія богослужбового вживання Великого покаянного канону – це просто історична інформація, яка трохи його оживляє. Набагато важливіше – зміст, у якому варто розумітися, щоб текст перестав для нас бути просто текстом і знайшов живий відгук у глибині серця.
