Єпископ-одноденка, або Найвидатніший сирійський містик
10 лютого – день пам’яті Мар Ісхака, відомого нам як преподобний Ісаак Сирін (+730), найзнаменитішого серед сирійських містиків, шанованого навіть у інославних.
За життя преподобний Ісаак закликав уникати полеміки і сам у неї не вступав, та його власні тексти стали предметом багатьох суперечок. Мар Ісхак прагнув граничного спокою та абсолютної безмовності, але навколо його імені спокою немає досі.
Ще за життя Мар Ісхака шанували святого, а після смерті популярність цього старця подолала навіть конфесійні перепони. Твори преподобного Ісаака вже в давнину були перекладені на безліч мов, їх, як і раніше, читають в Єгипті, Росії, Індії, Афганістані, Європі та Америці. У той же час це один із найважче зрозумілих письменників і один із найскладніших авторів для перекладів. Його книги містять дуже довгий синтаксичний і термінологічний ряд, надскладний поняттєвий апарат. Текстам цього святого ми присвятимо окремі недільні бесіди, а сьогодні поговоримо про самого Мара Ісхака і про час, в якому він жив і працював.
Юність та хіротонія
Мар Ісхак був родом із Катару. Катаром у той час називалося не тільки узбережжя, що омивається Перською затокою, а й внутрішня область Аравійського півострова.
Час, у якому жив преподобний Ісаак, був непростий. У 648 році Катар відторгнувся від католикоса Сходу і пішов у розкол. Дитинство і юність преподобного проходили в період розколу, який він потім не раз засуджуватиме у своїх творах. Правоту Мар Ісхака буде підтверджено історією. Позбавлені зв’язку з апостольським спадкоємством, християни Амана дуже швидко прийняли іслам, щоб не платити додатковий податок.
Цей розкол тривав до 676 року і був вилікуваний лише під час правління католикоса Геваргіса. Після примирення з катарами патріарх Геваргіс взяв із собою майбутнього преподобного у подорож на Північ у монастир Беш-Аве. Ісаакові тоді було близько тридцяти років.
Ісаак походив, мабуть, з багатої сім’ї і був родичем Гавриїла Катарського, великого сирійського вченого, тлумача Святого Письма. Слід зазначити, що у творчості Ісаака Сирина міркуванню над біблійним текстом приділяється величезна увага. «Молитва без читання Святого Письма – це як тіло без душі», – учить преподобний у своїх книгах. По суті, вся містика Мар Ісхака є роздумом над Священним Текстом.
Після прибуття до монастиря Беш-Аве католикос Геваргіс поставив Ісаака єпископом Ніневії. Через п’ять місяців преподобний Ісаак зрікся єпископства.
Монашество
На цій частині біографії ми перервемося, щоб краще зрозуміти історичний контекст, в якому жив преподобний Ісаак. Чернеча традиція Сходу на той час значно відрізнялася від нинішньої. Були т.зв. «Сини та дочки завіту» – це миряни, які брали на себе додаткові у порівнянні з іншими зобов’язання. Християни поділялися на «праведних» та «досконалих». «Праведні» – це ті, які включалися до соціальних відносин, створювали сім’ї, а «досконалі» – ті, хто без залишку віддавав свою душу в руки Божі. Нагірна проповідь виконувалася ними буквально. Вони залишали свої будинки, йшли в пустелі, жили, не думаючи про завтрашній день.
І ті, й інші могли бути в одному соціальному просторі. Навіть у межах однієї церковної громади можна було бачити реалізацію цих двох шляхів. Власне, із «досконалих» і утворювався кістяк сирійського чернецтва. Але в цей час цій традиції було завдано істотного удару.
Не всі могли слідувати тієї традиції, якою вони збиралися бути вірними спочатку. У другій половині п’ятого століття з ініціативи Варсави, митрополита Нисибійського, був скликаний Собор, у якому розбиралися справи ченців, які не змогли стримати свої чернечі обітниці. Рішенням Собору було прийнято припинити лицемірство, визнати свою неміч і перестати приховувати від людей те, що відбувається насправді, тому що Бог знає всі наші справи. Тим, хто прийняв обітниці безшлюбності, було дозволено одружитися, «щоб жити без лукавства». Сам митрополит Варсава Нисибійський подав цьому приклад і одружився зі своєю колишньою черницею. Виникає так зване «реформоване чернецтво». Але цим було завдано удару по чернецтву реальному, яке залишалося вірним своїм обітницям.
Реакцією на постанови Собору була поява статуту Авраама Кашкарського, проголошеного на горі Ізла. Цей статут наказує ченцям строгий піст, постійну вправу в молитві, усамітнення, читання Святого Письма. Загальні збори маються на увазі лише тоді, коли ченці приходять на літургію, решту часу вони проводять у безмовності та молитві. Всім, хто живе згідно з цим статутом, ставилося в обов’язок носити спеціальний одяг, відмінний від інших. Авраам Кашкарський вперше на Сході запропонував голити тонзури, які вказують на відокремленість ченця від світу.
Монашество для Авраама Кашкарського було оплотом віри. Тому він робив усе можливе, щоб дати йому чітку структуру, регламентований статут та відмінні не лише внутрішні, а й зовнішні ознаки, оскільки на той час на Сході було чимало й інших аскетів, таких як мессаліанці, бродячі ченці та ін.
Освіта
Основною базою освіти сирійського чернецтва була Едеська школа, закрита в 479 року імператором Зеноном. Одним із випускників цієї школи був Нарсай, який митрополитом Нисибійським був запрошений до своєї єпархії. Тут Нарсай побудував свою школу за подобою Едеської, яка згодом стала найвпливовішим центром богослов’я на всьому Сирійському Сході. Вона мала три рівні освіти. На першому рівні вчили читання тексту без голосних, тому що голосні на той час не прописувалися. На другому вивчали основи граматики. А на третьому вчили розумінню Священного Тексту. Тобто спочатку передбачалося детальне вивчення мови, а потім вже екзегеза. Учням було неможливо жити поза школою, їх життя було суворо регламентовано адміністрацією навчального закладу. Наприклад, якщо хтось із учнів захворював, то ті, хто жив із ним в одній келії, звільнялися від занять для того, щоб доглядати хворого. Було багато інших цікавих особливостей даної школи, про які потрібно говорити окремо. Авраам Кашкарський якраз і був випускником цієї школи.
Монастир, у якому жив преподобний Ісаак, підпорядковувався статуту Авраама Кашкарського. Але Мар Ісхак був не простим ченцем, а єпископом, з усіма наслідками, що звідси випливають. За однією з версій, єпископом Ніневійським преподобний Ісаак пробув лише кілька днів. Є передання про те, що першого ж дня правління Мар Ісхаку довелося вирішувати одну судову майнову суперечку. Коли єпископ закликав звернутися конфліктуючих до Євангелія і осмислити їхню суперечку з позиції Слова Божого, вони його висміяли: «Яке Євангеліє?! Який там ще Христос! Про що ти говориш, суди справедливо, а не розповідай нам казки!». Таке ставлення до Слова Божого вразило Ісаака, він залишив своє єпископське крісло й пішов далеко в гори Кузистану. «Якщо цим людям не потрібен Христос, то й мені тут нічого робити!»
Моральний стан суспільства
Але єпископське і взагалі священницьке служіння, як і моральний стан християн того часу, вимагає особливої розмови. Будь-який бажаючий може ознайомитися з тим, що із цього приводу пише у своїх «Хроніках» Йохана бар Пенкайє про час арабського завоювання. Ми тут наведемо лише деякі уривки з цього тексту.
Про єпископів:
«Була в них одна турбота, щоб священники Христа виглядали більш сповненими зарозумілості, ніж лагідності. Вони наймали багато людей, щоб одні бігли перед ними, а інші йшли за ними. Як префектів, їх возили на конях та мулах. Один принижував іншого, а той третього. Без кінця серед них була плутанина. Судили вони жорстоко, вирішували несправедливо. Вчили збоченими словами та хвалебними промовами, що не повинні вони приносити користь, а повинні – здобути славу. Без кінця вони вплутувалися в чвари і, як із правителями, вели бесіди один з одним».
Про священників і дияконів:
«Служили не Христу, а своєму череву. Вони служителі цезаря, а не Христа, любителі брудної наживи, а не віри. Вони будують палаци, але немає нікого, хто міг би відчинити їхні двері. Вони зводять вівтарі, але вкриті вони павутиною».
Про правителів і багатіїв:
«Їжа їх – людське тіло. Вони не тільки не задовольняються тим, що їм призначено, але навіть більшого їм недостатньо. Пасовище їх – бідняки. Смокчуть вони кров людей, не насичуючись. Перед очима їх немає віри Божої, так що вони погублять світ через взаємну заздрість. Як корова насолоджується травою, так і вони насолоджуються чужими бідами. Вони не знають про те, що на світі є бідність. Зате вдень і вночі є у них дума, як би поширити свою мережу на когось ще».
Про християн загалом:
«Вони, як худоба, кожен пасеться за своїм розумом, ні закону йому, ні беззаконня. Найкращим же був у них той, котрий умів відбирати обманом. Вони заздрили тому, хто збирав гроші. Кожен тяг хомутом зла стільки, скільки міг. У Єгипті, на батьківщині чаклунства, так не поширилося воно, як у наш час. У Вавилоні не були такі численні ворожіння і передбачення, як зараз серед християнського народу. Нехтування святими храмами, нехтування Божими таємницями, неповага до святої неділі. Часті відвідування віщунів. Нечестиве володіння золою та амулетами і принесення до житла демонів. Диявольські блукання за ілюзіями снів. Розбрат, суперництво, вбивство і перелюб. Грабіж та крадіжка».
Віддалення від світу
Оточений такою обстановкою, схильний до молитви, споглядання, богомислення, Мар Ісхак залишає кафедру і йде далеко в гори, туди, де про нього ніхто не чув. Там, далеко в горах Кузистану, проходить найкращий і найплідніший період життя святого Ісаака. Він набуває практичного досвіду безмовного життя, отримує одкровення Божі.
Про те, що з ним відбувалося на самоті, ми дізнаємося з його творів. На сьогодні знайдено п’ять (за іншою класифікацією сім) томів творінь преподобного Ісаака. Широкій аудиторії найбільше відомі «Слова Подвижницькі» першого тому. А також переклад частини другого тому, виданого митрополитом Іларіоном Алфеєвим під час буття його ієромонахом. Відомий патролог і перекладач Максим Калінін зараз проводить роботу над перекладом інших книг преподобного Ісаака, він також доповнив глави першого тому в Лаврському виданні «Слов Подвижницьких» 2019 року. Сьогодні в інтернеті доступні відео-семінари Максима Калініна у «Лабораторії непотрібних речей», де він детально розбирає зміст третього тому Мар Ісхака.
* * *
Під кінець життя преподобний Ісаак Сирін, повністю осліплий, доживав свого віку в монастирі Рабана Шабура в тому ж Кузистані, де він і закінчив своє подвижницьке життя. За спогадами сучасників, це був дуже лагідний і велелюбний старець. Про аскетичну спадщину преподобного Ісаака та інших сирійських містиків ми продовжимо свою бесіду в наступних публікаціях.
