Досвід людської селекції: потворні душі у досконалих тілах

У другій половині ХІХ століття в європейському науковому просторі з'явилося нове вчення, яке його творець, Ф. Гальтон, назвав євгенікою, від грецького εὐγενής – хорошого роду, благородний.

Головним завданням євгеніки була селекція. Спочатку сферою діяльності вчених-євгеніків були сільське господарство та тваринництво. І тут методи селекції себе повністю виправдовували. І все було б добре, якби адепти євгеніки не вирішили включити до своїх об'єктів людину. Цікаво те, що нікого з євгеніків не збентежив той факт, що людину прирівняли до кукурудзи, квасолі або худоби. Але тут, мабуть, є своє пояснення.

Потрібно сказати, що Ф. Гальтон (той самий, кого прийнято вважати батьком євгеніки) доводився двоюрідним братом Ч. Дарвіну і, судячи з усього, поділяв його погляди, що люди від тварин принципово нічим не відрізняються. Було вирішено, що людину можна покращувати, як племінного жеребця. Причому до уваги бралися тільки рівень інтелекту, фізичне здоров'я і відсутність спадкової патології. Моральні якості не враховувалися.

Сам Гальтон визначив євгеніку як «науку, що займається усіма факторами, що поліпшують вроджені якості раси», як якесь «соціальне управління еволюцією людини» для створення ідеальної у всіх відношеннях людської особини. Тобто людина, створена Богом, вирішила, що може створити людину, яка буде краща, ніж та, яку створив Бог.

Сам Гальтон визначив євгеніку як «науку, що займається усіма факторами, що поліпшують вроджені якості раси», як якесь «соціальне управління еволюцією людини» для створення ідеальної у всіх відношеннях людської особини.

Почалися бурхливі обговорення. Рішення, які були прийняті, виглядали цілком розумними – було запропоновано стерилізувати злочинців, душевнохворих, а також осіб із важкою спадковістю. На перший погляд – нічого страшного. Навпаки – дуже мудра політика, спрямована на побудову здорового і щасливого суспільства. І все б, напевно, так тривало й далі, але на початку ХХ століття спершу дуже обережно, а потім все сміливіше і сміливіше почали з'являтися ідеї, які можна було назвати закономірною еволюцією євгеністичної думки.

Вбивство ідіота – корисно і правильно

В 1920 році в Німеччині була опублікована книга «Дозвіл на знищення життя, негідного життя». Її автори, професор психіатрії Альфред Хохе і професор юриспруденції Карл Біндинг, писали, що «ідіоти не мають права на існування, їх вбивство – це праведний і корисний акт». Хохе стверджував, що деякі люди – це баласт, що створює проблеми для інших, а також економічні витрати для держави.

«Принцип, який виправдовує вбивство, має бути застосований до невиліковно хворих... Право на життя має бути зароблене і обґрунтоване, а не визнане в якості догматичного постулату... Може бути, одного разу ми дозріємо до розуміння того, що усунення повних духовних мерців – не злочин, не аморальна дія, не байдужа черствість, а дозволений корисний акт»

Його співавтор Карл Біндинг писав, що в інтересах здорового суспільства необхідно створити спеціальні комісії, в ході роботи яких були б вирішені долі людей, недостойних життя. Ця книга не була заборонена і не викликала в суспільстві якихось серйозних протестів або критики.

Адже не потрібно забувати, що Німеччина початку ХХ століття – це країна, яка вважає себе християнською. І тим не менш, ідеї Хохе і Біндинга були прийняті багатьма німецькими біологами і лікарями, а також лягли згодом в основу державної програми «запобігання виродження німецького народу як представника арійської раси».

Невдовзі, у 1923 році, в Мюнхенському університеті була відкрита кафедра расової гігієни. А потім у Берліні заснований спеціальний Інститут антропології, генетики людини і євгеніки ім. кайзера Вільгельма, де розроблялися ідеї, подібні до ідей расової гігієни. Треба сказати, що з цим інститутом був пов'язаний сумно відомий Йозеф Менгеле, лікар, згодом засуджений на одному з малих Нюрнберзьких процесів за досліди над ув'язненими в Освенцімі. Але це буде пізніше, а поки Менгеле захищає докторську дисертацію по темі «Расові відмінності структури нижньої щелепи».

Нагадаємо, це тільки 20-ті роки. Гітлер сидить у в'язниці і поки ще не думає про світове панування. А ідеї вже носяться в повітрі. Як раз в цей час Гітлер вивчає роботи Е. Фішера і Ф. Ленца зі спадковості людини, расової гігієни та євгеніки, а також книги, написані психіатрами Альфредом Плетцом і тим самим Альфредом Хохом. Саме їхні ідеї він використовує, прийшовши до влади.

Хочеш одружитися – доведи свою расову значимість

Вже з 1932 року починають діяти закони про так звану «расову придатність». Для вступу в шлюб нареченому і нареченій потрібно надати документи, що доводять їхню расово-біологічну значущість. У 1933 році Гітлер підписує «Закон про запобігання народження потомства зі спадковими захворюваннями», який офіційно дозволяв піддавати примусовій стерилізації тих, хто не відповідає уявленням про «расову гігієну».

У 1936 році приймаються расові закони, що стосуються євреїв. І, нарешті, у 1939 запускається державна програма, в ході якої німецький народ повинен був бути позбавлений саме від того самого «баласту», про який писали Хохе і Біндинг. Операція під кодовою назвою Т-4 (за назвою вулиці, на якій була штаб-квартира проекту – Тіргартенштрассе, 4). Вона була спрямована на «очищення арійської раси від неповноцінних людських особин і економії бюджетних коштів, необхідних в умовах ведення війни».

Знищенню в першу чергу підлягали психічно хворі, розумово відсталі, інваліди, діти з ДЦП, синдромом Дауна, люди з важкими спадковими захворюваннями, а також особи, що не належали до арійської раси. Згодом був відданий новий наказ – «виробляти знищення всіх, що не можуть продуктивно працювати, а не тільки позбавлених розуму». Заарештовували кожного, хто був віднесений до категорії людей, «що обтяжують суспільство».

Також у програму евтаназії були включені військовополонені, остарбайтери і німецькі солдати, що поверталися з фронту з важкими каліцтвами і психічними травмами. Бували випадки, коли есесівці, члени загонів особливого призначення, не витримавши величезної кількості вбивств, які вони здійснювали, хворіли психічно. Їх відправляли в психіатричні лікарні, де вбивали.

За 2 роки, до 1 вересня 1941 року, в лікарнях Німеччини вбили 70 273 людини. Випадків відмови від роботи чи опору з боку лікарів і медперсоналу було не багато.

За 2 роки, до 1 вересня 1941 року, в лікарнях Німеччини вбили 70 273 людини. Випадків відмови від роботи чи опору з боку лікарів і медперсоналу було не багато. Доктор Ф. Кляйн, який згодом став одним з лікарів у концтаборі Освенцим, висловлювався про свою роботу так: «Геть повагу до людського життя – я просто видаляю гнійний апендикс із хворого тіла».

Хворих, не тільки дорослих, але і дітей, вбивали різними способами. Робили смертельні ін'єкції або просто морили голодом. Пацієнтів переводили на так звану дієту-Є, і вони незабаром помирали від виснаження. Але ось невеликий цікавий факт. Згідно з дієтою-Є пацієнтам не давали ніяких жирів, в першу чергу, м'яса.

Але ось, що ми читаємо в спогадах одного з лікарняних священників того часу: «Я хотів би проілюструвати цинічний характер посадових осіб тим фактом, що пацієнтам дієти-Є, які місяцями не отримували ніякого м'яса, давали м'ясо на День покаяння (перший день Великого посту у католиків і протестантів) і на Страсну п'ятницю». Але чи цинізм це? Можливо, просто дуже красномовне свідчення, якими силами насправді були натхненні всі процеси програми Т-4?

Перші газові камери не вбивали євреїв

Невдовзі для її успішного здійснення був знайдений економічно вигідний спосіб вбивства – вбивство за допомогою газу. Так-так, перші газові камери, а згодом і газенвагени (автомобілі для умертвіння газом) були сконструйовані не для знищення євреїв, а саме для вбивств «неповноцінних» німців.

«Невиліковним хворим повинна бути гарантована милосердна смерть» – віщав «батько нації». Активно працювала пропаганда. З цією метою випускалися брошури, знімалися фільми. Навіть у дитячі задачники включалися завдання з умовами типу: скільки можна буде побудувати будинків, якщо ліквідувати один притулок для душевнохворих, на утримання якого виділяється стільки-то бюджетних коштів.

Один із пропагандистських фільмів, названий «Життя без життя», був створений психіатром Кампфером. Він був знятий для того, щоб поступово впроваджувати у свідомість німецьких обивателів думку: утримання хворих і догляд за ними обходиться державі надто дорого, а лікувати людей із спадковими захворюваннями взагалі немає сенсу. В іншому фільмі через оглядове вікно знімався процес знищення «непотрібних» людей в газовій камері. При цьому говорилося, що людина не відчуває ніяких страждань. «Чадний газ перед тим, як вбити, позбавляє свідомості, тому пацієнт отримує позбавлення від болю і страждань».

Заступник міністра внутрішніх справ нацистської Німеччини Гютт якось сказав: «Ми всі пристрасно бажаємо, щоб настав час, коли на всьому світі не буде ні психічно хворих, ні недоумкуватих, ні в лікарнях, ні поза ними, і як було б чудово жити в такому світі, в якому і все інше було б так само абсолютно».

Потрібно сказати, що програма Т-4 була зустрінута неоднозначно німецьким народом. Спочатку вона викликала подив і невдоволення, а потім почалися відкриті протести серед родичів хворих, а також деяких священників католицької церкви. Це змусило владу офіційно закрити її в 1941 році. Але все ж вона продовжувала діяти таємно в деяких закритих установах аж до червня 1945 року. Технічні розробки, такі як газові камери і газенвагени, стали активно застосовуватися в ході операції зі знищення євреїв. І це, як не дивно, майже нікого не обурювало. Адже євреї – це зовсім інша історія.

Живі євреї-інваліди у столиці Німеччини

І ось якраз в цей самий час, приблизно в 1940 році, в центрі Берліна, можливо, навіть недалеко від Тіргартенштрассе, на одній крихітній фабриці з виробництва щіток та мітел з'являються дивні робітники. Всі вони – євреї, переважно немолоді. Більше того, майже всі вони – інваліди. Сліпі, глухі, сліпоглухі. Диво полягає в тому, що багатьом із них вдалося вижити і пережити війну. Але в чому ж секрет? Може, фабрика належала якомусь партійному бонзі чи впливовому єврею? Так, і такі були за часів Третього рейху. Ті, кого не чіпали.

Аж ніяк. Власником фабрики з виробництва щіток та мітел був німецький підприємець Отто Вайдт. Людина не заможна, по бідності не здобув хорошої освіти і закінчив лише початкову школу. Єдиним його багатством були моральні принципи, через які він не хотів переступати. Вайдт був переконаним пацифістом, а також йому була противна ідея расової переваги. Він вирішив, що, незважаючи на загальне божевілля, він зможе протистояти системі. І йому вдалося.

Він був самим звичайним німцем, вже досить літнім. Більш того, він був майже повністю сліпий, і сам міг постраждати в ході чисток програми «расової гігієни». І все ж він зумів організувати виробництво дефіцитного на той момент товару. Щіток та мітел. А також добитися для своєї фабрики статусу підприємства, важливого в оборонному відношенні. Тут виконували замовлення для вермахту. Це, звичайно ж, не рятувало від постійних перевірок. Офіцери гестапо були тут частими гостями. І рідко йшли звідси без подарунків.

Інге Дойчкрон, яка працювала тут, згадує: «Він підкуповував гестапівців найвищого рангу, адже хабарництво було для нацистів страшним злочином. І все ж... Він був для нас батьком. Кожен день проти нас створювали нові закони і розпорядження. Ніхто не уявляв, що буде далі. Завдяки Отто Вайдту нам вдалося все це витримати, тому що він поводився з нами, як з людьми, з повагою».

Потрібно сказати, що утримування євреїв обходилося Вайдту в чималу суму, тому що він повинен був платити податок на євреїв. Однак ні постійна фінансова допомога армії, так оформлявся цей податок, ні хабарі не давали ніякої гарантії, що під час чергової хвилі арештів ніхто не постраждає. Одного разу, прийшовши на фабрику, Вайдт нікого там не застав, всі робітники були арештовані. Він одразу ж відправився в центральну приймальну гестапо, та до кінця дня всіх повернув. І хоч його співробітники були знову на місці, Вайдт зрозумів, що тепер влада взялася за справу серйозно. Почалися акції по очищенню Берліна від євреїв. У місті їх було близько 7 тис. Їх забирали і вивозили в такі табори як Аушвіц.

Вайдт став шукати вихід з положення. Перебувати на фабриці стало небезпечно. Він вирішив, що треба сховатися і почав шукати притулок для своїх євреїв. Було вирішено обладнати його прямо в майстерні. Якийсь час вдавалося все тримати в секреті. І все ж притулок було виявлено. Багатьох заарештували і відправили в концтабори. Здавалося б, тут можна було б здатися, залишити все як є, але Вайдт шукає вихід.

Згадує Інге Дойчкрон: «Коли багато хто з його людей опинилися в Терезієнштадті, він став посилати їм посилки з їжею, до тих пір, поки можна було купити їжу. Це були сухарі, сушені овочі. Він відправив близько 150 таких посилок». Більш того, він відправляється в Аушвіц. Не потрібно забувати, що він майже нічого не бачить, пересувається насилу, і тим не менш в Аушвіці йому вдається організувати втечу для Аліси Ліхт.

Так, він не самотній. Йому допомагають ті, хто думає так само, як він. Але їх дуже мало. Деякі німці могли похвалитися тим, що не стали жертвами нацистської пропаганди. Інге Дойчкрон розповідає про поведінку німців під час масових арештів євреїв у Берліні: «Вулиці були порожні. Але можна було помітити, що за шторами стоять німці і дивляться на події. Всі бачили, що творилося. І коли мені хтось починає розповідати, що він нічого не знав, я відразу розумію, що це брехня».

Отто Вайдт помер в 1947 році від серцевої недостатності. Йому було 64 роки. Немолодий, майже повністю сліпий чоловік, інвалід. За всіма мірками ідеології Третього Рейху він – баласт для здорового суспільства, так зване «малоцінне життя». Але, як не дивно, він один із небагатьох, кому вдалося зберегти і чужі життя, і свою людську гідність. Так, він врятував всього кілька людей. Але він зробив усе, що міг, тоді як більшість тих, хто був офіційно визнаний «гідними життя», нічого не робили, твердо засвоївши думку про свою вибраність.

Більше того, коли в 60-ті роки відкрилися так звані справи Освенціма, спливла страшна правда про безліч добропорядних німців, бездоганних арійців, кращих представників раси, що служили наглядачами і охоронцями в концтаборах. Тоді вперше в Німеччині пролунала жахлива для кожного фраза – «вбивці серед нас». Але німецьке суспільство швидко від неї відмахнулося, вважаючи за краще все забути.

Гвинтик без совісті й віри

Приблизно в цей же час у Єрусалимі під час суду над А. Ейхманом (начальником Головного управління імперської безпеки, який відповідав за знищення євреїв) була висловлена думка про тоталітарну систему, яка робить людину гвинтиком страшної машини вбивств. «А чому, з вашого дозволу, ви стали цим гвинтиком і продовжували ним бути за таких обставин? Що говорить ваша совість?» – запитує присутня на цьому процесі німецько-єврейський філософ, автор робіт про природу тоталітаризму Ханна Арендт. Ейхман не знає, що відповісти, крім того, що не відчуває за собою ніякої провини, тому що виконував наказ. І це говорить той, з чиєї вини загинули сотні тисяч і мільйони чоловік.

Іншими словами, якщо весь світ збожеволів, це означає, що я можу перестати бути людиною, я можу відмовитися від особистої відповідальності за те, що відбувається навколо мене? Виходить так? Хто може сказати? Може, ми знайдемо відповідь в адептів і послідовників євгеніки? Адже це їхні ідеї призвели до однієї з наймасштабніших катастроф в історії людства. Але, як не дивно, всі вони мовчать. Жоден із них не висловився на захист підсудних ні на Нюрнберзькому процесі, ні в Єрусалимі. Хочеться запитати – чому? Чому вони не відстоювали справу свого життя? Можливо, тому що попереду замаячив привид шибениці? Та й що вони врешті-решт можуть сказати? Що євгеніка розглядає людину виключно як тварину? А тварини не мають ні моральних принципів, ні совісті, ні віри.

Виходить, спроба створити ідеальну людську особину призвела не до тріумфу окремо взятої людської раси, а до страшної моральної катастрофи. І не однієї людини, а цілого народу, як про це пише все та ж Ханна Арендт. Більше того, якщо ми звернемося до результатів нацистської селекційної програми, то побачимо, що євгеніка і тут зазнала повного краху.

Повний крах

Факти говорять самі за себе. З 1933 по 1945 рік нацисти знищили і стерилізували близько півмільйона німців із різними психічними відхиленнями, це складає понад 90 відсотків всіх душевнохворих. Але вже в 1960-х роках статистика поширення і тяжкості психічних розладів у Німеччині нічим не відрізнялася від аналогічних даних в інших країнах світу, «селекція» не допомогла.

І ось що цікаво, якщо ми вивчимо фотографії всіх, хто був засуджений на великому Нюрнберзькому процесі і на 12 наступних малих Нюрнберзьких розглядах, то з точки зору євгеніки ми побачимо в них зразкових представників людської породи. Наприклад, Отто Олендорф, доктор права, інтелектуальний, чудово освічений чоловік.

«Він володів чудовим тембром голосу, – писав про нього суддя Масманно, очолював один із малих Нюрнберзьких процесів, на яких були засуджені командири айнзацгруп, – доглянутими руками благородної форми, рухався граціозно і з почуттям власної гідності. Єдиною вадою цієї чудової особистості було те, що він убив 90 тисяч чоловік».

Вдумаймося – «досконалий» чоловік, єдиним недоліком якого було те, що він убив населення невеликого міста.

Але ж вбивав він виключно для поліпшення людської раси. І з точки зору євгеніки Отто Олендорф за всіма ознаками – один із кращих представників людської породи. Та й не тільки він, але багато хто опинився поруч з ним на нюрнберзькій лаві підсудних. Ось такий нонсенс. Чи не зовсім нонсенс? Може, євгеніка все ж не настільки погана?

*   *   *

Церква вчить нас, що тіло – це лише тимчасовий притулок душі, і після смерті душа продовжує своє існування в іншій формі. Євгеніка поставила собі за мету вивести досконале тіло, але підсумок її став сумним і несподіваним – такі тіла виявилися вмістилищем дивно потворних душ. Але от питання: чи не подібною євгенікою, тільки вже відносно душі, займається Церква? Чи не відбувається на землі селекція, щоб досконалі душі могли потрапити на небо? Чи не для того, щоб стати краще і досконаліше, ми приходимо на богослужіння, сповідаємося, причащаємося святих Христових Тайн? Чи не для того ми намагаємося виконувати Божі заповіді, ставати добрішими, смиреннішими, милосерднішими? Звичайно, Церква, подібно євгенологам, нікого не відсіює на шляху до досконалого суспільства Царства Небесного, часто люди відсівають себе самі.

Ми знаємо, що, коли в кінці часів перед Спасителем зберуться всі народи, Він поставить одних праворуч від Себе, а інших – ліворуч. Одні підуть успадковувати Царство, інші – у вогонь вічний. Яка доля чекає двох німців: величавого красеня Олендорфа, що знищував людей, і непоказного інваліда Вайдта, який рятував їх? Безумовно, точно про це знає лише Христос, але чомусь здається, що там красені та інваліди будуть виглядати зовсім по-іншому.