Як сьогодні стати юродивим
Сьогоднішній матеріал присвячений пам'яті Ієросхимонаха Іоанна (Кевролетіна) (1875-1961), прославленого в лику преподобних у 2000 році.
Ієросхимонах Іоанн (Кевролетін) помер порівняно недавно – 27 січня 1961 року. Якраз у розпал хрущовських гонінь на Церкву. Життя цього старця було багато в чому схоже на життя таких самих, як і він, сповідників віри. Народився майбутній юродивий у 1875 році. Вже в дев'ятнадцять років Іоанн був послушником одного з монастирів Пермської губернії, у тридцять два – мантійним монахом, а ще через два роки прийняв священний сан. Потім були арешти, заслання, а після повернення з ув'язнення в 1932 році старець прийняв на себе подвиг юродства. Можливо, саме це й урятувало його від масових розстрілів 1937 року. А може, Промисел Божий залишив цю прозорливу людину як духовного вчителя для тих, хто буде шукати Бога в період тотального атеїстичного засилля та гонінь на Церкву в СРСР.
Як би там не було, життя старця Іоанна для нас – це ще одна нагода переосмислити наші власні життєві цінності. Бо юродивий – це не лише той, хто може носити одяг навиворіт, але той, хто вилицює навиворіт правду життя і ставить нас лице в лице з євангельською істиною: «Що бо високе в людей – те перед Богом гидота» (Лк. 16 :15).
Поведінка преподобного Іоанна була характерною для юродивого. Говорив він не завжди зрозумілі та дивні фрази, міг ходити в жіночому одязі або ж вбирався так, що був схожий на божевільного блазня. Така поведінка була незрозумілою та навіть страшною для оточуючих, викликала насміх, образи та ворожість до цієї дивної людини. Юродство – найбільш дивна та відштовхуюча форма поведінки християнських подвижників. Чим же є подвиг юродства за своєю суттю і що він собою являє по сутності?
Збоку може здатися, що юродивий – це просто божевільна людина, яка лишилась розуму. Тобто це те, що в сучасній психіатрії відповідає легкому або середньому ступеню дебільності. Але насправді безумство юродивого є маскою, за якою ховається здоровий глузд і тверезий розум. Юродивий сам накладає на себе маску хвороби, імітуючи безумство. Сам цей стан нічим його не обмежує та не порушує психічного стану подвижника. Але навіщо це потрібно, який сенс у такій виставі?
Безумство – богословськи обґрунтована установка
Тексти Нового Завіту містять богословське обґрунтування юродства. Апостол Павло прямо говорить своїм учням: «Як кому… здається, що він мудрий… нехай стане нерозумним» (1 Кор. 3:18). «Ми нерозумні Христа ради» (1 Кор. 4:10), – пише він. Нерозумність, про яку говорить апостол, пов'язана з тією переоцінкою цінностей, яка була звершена Спасителем і багаторазово описана в Євангелії. Безумство тут розуміється не в психологічному, а духовному сенсі, як відмови від життя по тих правилах і нормах, які нав'язує нам секулярний світ. Насправді, і це ми добре бачимо в наші дні, якраз «нормальний» розвиток цивілізації призводить людину до справжнього безумства.
Подивіться на божевільну поведінку людей під час масових розпродажів у «чорну п'ятницю» – це справжнісінька психічна патологія суспільства споживачів. Якщо придивитись до облич активістів ЛГБТ-парадів, то неважко буде побачити, що світ цих людей значно відрізняється від заведених суспільних норм. Але замість того, щоб допомогти цим людям, що потрапили в біду, світ воліє свої норми перебудовувати під їхні психічні депривації.
Людині духовно проникливій дуже добре видно риси одержимості на обличчях деяких політиків, громадських діячів, активістів, для яких брехня, лукавство, підлість стали нормою життя, її невід'ємним елементом. У наш час світ входить у той стан, про який колись попереджав преподобний Антоній Великий ще в четвертому столітті: «Настане час, коли люди будуть безумствувати, і якщо побачать кого не безумним, повстануть на нього і говоритимуть – ти безумний, бо не схожий на нас».
Аскетичний сенс подвигу юродства
Починаючи з найдавніших часів і до нашого часу християнські подвижники брали на себе подвиг юродства, переслідуючи цілком конкретні аскетичні цілі. Перша та головна з них – досягнення максимального смирення. Симуляція безумства завжди тягнула за собою презирство, приниження, погане поводження. Хоч як це дивно, але першими агресорами та катами по відношенню до таких людей є зграйки дітей та підлітків. Всі ми знаємо, що якщо до дитячого чи підліткового колективу потрапить дитина з психічними аномаліями, то вона відразу ж стає мішенню для жорстоких глузувань, а нерідко й фізичних знущань. Це говорить про глибоку зіпсованість людської природи, яка виявляє свою гріховність вже з юного віку.
«Хто воістину мудрий, той, будучи скривджений, не обурюється і не говорить нічого на свій захист, але приймає наклеп, як істину і, будучи оббреханий, просить прощення» (преп. Ісаак Сирин). На жаль, нам не вистачає мужності знести навіть найменший наклеп. Ми вимагаємо справедливості, обурюємося, прагнемо довести усьому світу, що з нами вчинили несправедливо. Але все це говорить лише про наше недохристиянство і про те, що нам ще багато чому потрібно вчитися.
Святі отці наполегливо вчать нас тому, що на кривдника або образника треба дивитись як на лікаря, який зцілює нас від марнославства та гордості. Юродиві свій принижений стан сприймали як найкращі ліки від гордості. «Початок до винищення марнославства є любов до безчестя» (преп. Іоанн Ліствичник).
Дари благодаті, отримані в подвигу юродства
Юродиві весь час ставили себе в такі ситуації, щоб їх вважали останніми з останніх. Зневага до себе до повного самозречення виявлялася в тому, що юродиві весь час жили в приниженому стані. Але, досягаючи такого психологічного дна, ці святі відкривали в собі нове бачення світу, яке не мало нічого спільного з нашим здоровим глуздом та логікою. Розуміння суті речей до них приходило інтуїтивно, минаючи сферу розуму, як пряме одкровення. «Принижуй себе та побачиш славу Божу. Бо де росте смиренність, там виливається Божа слава» (преп. Ісаак Сирин). Цим і пояснюється те, що практично всі юродиві мали дар прозорливості.
Сама специфіка цього подвигу робила цей дар немовби природною окрасою душі, який не міг не з'явитися за такого способу життя. Але все це виникає лише в тому випадку, коли безумство людина приймає на себе Христа ради, коли вона слідує за Спасителем, заради любові до Нього, у спразі бути співрозп'ятою з Христом.
У світі багато людей, які живуть у повному приниженні та зневазі, але при цьому вони не мають ні прозорливості, ні інших духовних дарів, які ми зустрічаємо у юродивих. Тому що головне в духовному житті – це мета, а не стан. «Підставляючи ударам зовнішню оболонку, ти звільниш внутрішнью людину від майбутніх скорбот» (преп. Никита Стифат).
Аморальна поведінка юродивих
Часто, вже будучи богоносцями, чудотворцями, людьми, сповненими великих дарів благодаті, юродиві за скандальною та навіть аморальною поведінкою приховували свою святість, щоб люди ними не захоплювались та не звеличували їх. Цим пояснюється те, що юродиві могли робити вчинки, які явно не поєднувалися з Євангельською моральністю. Імітація пияцтва, обжерливості, злодіяцтва, блудної поведінки тощо. були ширмами, за якими подвижники ховали свою святість. Якщо ж так траплялося, що люди розгадували цей обман і починали шанувати юродивих, ставлячись до них з належною повагою та благоговінням, то, зазвичай, такі подвижники вважали за краще йти в те місце, де їх ніхто не знає. Часто юродиві навіть віддавали перевагу смерті «ганебній».
Преподобний Іоанн Ліствичник розповідає про ченця Антіоха, який три роки жив у монастирі в повному послуху у старця, будучи постійно принижуємий та ображаємий. Уві сні йому було одкровення, що він у такий спосіб викупив десяту частину свого боргу перед Богом. «Коли ж я встигну все виплатити? Бідолашний Антіох! Тобі потрібна більша праця та більше безчестя!» З цього часу він став прикидатися позбавленим розуму. Нам залишається поставити собі лише аналогічне запитання: «А скільки нам потрібно зазнати принижень, щоб виплатити наші борги?» І було б добре, щоб ми про це згадували тоді, коли з нами вчиняють несправедливо.
Кінцева мета подвигу юродства
Юродство було також своєрідним еквівалентом пустельницького життя, бо давало повну внутрішню свободу від усіх соціальних умовностей. Мандрівництво та повні злидні створювали в душі юродивих умови, які наповнювали їхні серця найголовнішим даром, який вони прагнули отримати – неземної любові до Бога та людини. Тому ми бачимо, що співчуття до людей, невпинна молитва також були тими властивостями, які мали Христа ради юродиві.
Зрештою, таке життя призводило цих подвижників до самих вершин духовної досконалості, яких тільки можна було досягти в цьому світі. Маючи повну безстрасність, юродиві, ще перебуваючи в тілі, ставали жителями Неба і були ніби ангелами в тілі та провідниками волі Божої на землі.
Який стосунок це може мати до нас із вами? Найпряміший. Апостол Павло, коли писав про свою нерозумність Христа ради і про те, що Христос обрав немудре світу цього, зовні поводився цілком здорово. Але його внутрішній світ був прямо протилежний тим цінностям, якими жив світ зовнішній. Нинішній час відкриває перед нами ще більші перспективи в цьому плані. Виникає відчуття, що ще трохи, і «безумними» вважатимуть людей, у яких ще залишиться здоровий глузд і тверезе об'єктивне ставлення до життя. Це ті, хто вважатиме, що шлюб можливий лише між чоловіком і жінкою, що батьки мають право виховувати і карати своїх дітей заради їхнього ж блага, хто називатиме сексуальні збочення гріхом і не визнаватиме їх за норму.
Вже сьогодні люди, які мають навички критичного мислення і живуть своєю головою, а не тим, що їм намагаються нав'язати ЗМІ, які не бажають «стрибати» з усім світом підстрибом, викликають підозри у своїй неблагонадійності. Тому що, як сказав преподобний Антоній, вони «не схожі на інших». Але це тільки початок...
* * *
Знаючи свою останню годину, преподобний Іоанн перед смертю сам почав читати канон на вихід своєї душі. Незважаючи на атеїстичний терор і гоніння на Церкву, на похорон цього святого зібралося дуже багато народу. Ніхто не сумнівався у святості юродивого старця. Минув час, і в 2000 році ієросхимонах Іоанн (Кевролетін) був прославлений у лику святих.
Святий юродивий старце Іоанне, моли Бога за нас!
