Різдвяний піст: суворості не суворого посту. Статут, історія, тонкощі
Різдвяний піст добігає кінця. Попереду на нас ще чекає Новий рік, під час святкування якого у православних християн виникають продуктові колізії.
У цьому матеріалі не буде дано готових і простих рішень – їх немає. Щоб розуміти, як постити, потрібно докласти зусиль і спробувати розібратись у Статуті постування. Цьому й присвячений матеріал. Говорити ми будемо не про скорочення, полегшення чи відміну посту як такого. Ми спробуємо розібратись, які приписи на Різдвяний піст містяться в Типіконі і звідки він узагалі походить.
Статут
Отже, Типікон представляється нам еталоном, на який варто орієнтуватись, а всі послаблення – це відхилення від цього самого еталона. Частково це так і є. Але все ж таки ми маємо розуміти, що Типікон – це не Святе Письмо, і приписи, що містяться в ньому, можуть змінюватися.
Типікон, яким зараз користується Руська Православна Церква, не змінювався з часу його публікації в 1695 році. Ця редакція заснована на виданні 1682 року, яка, у свою чергу, являє собою істотну переробку доніконовського Типікона 1641-го. Загалом виходить, що якщо Статут можна дуже сильно переробляти, то отже, він не є збіркою непорушних правил, як, наприклад, заповіді або абсолютні моральні критерії, зміна яких неприпустима за жодних умов і може нести негативні наслідки для духовного життя людини .
Типікон, яким ми зараз користуємось, не змінювався з часу його публікації в 1695 році. Ця редакція заснована на виданні 1682 року, яка, у свою чергу, являє собою істотну переробку доніконовського Типікона 1641-го.
Хочу особливо звернути увагу читача, що я в жодному разі не закликаю до будь-яких протестів чи «революцій», які самі по собі не властиві православній духовності, а просто викладаю факти та закликаю до здорового аналізу та застосування зроблених висновків до себе особисто, і тільки до себе – інших людей, навіть найулюбленіших та найближчих, довіримо турботам Милосердного Бога.
Що ж у нинішній редакції викладає Типікон про Різдвяний піст? У 48-му розділі йдеться про сорокаденне пощення, відповідно 16 днів у листопаді і 24 дні в грудні (за юліанським календарем). У цьому ж, а також ще в 33-му розділі є вказівка, що в понеділок, середу та п'ятницю не дозволяється ані вина, ані олії, але допускається лише сухоїдіння, тобто. вживання невареної їжі, причому до 9 години (до 15:00) взагалі без їжі. Послаблення дозволено у вівторок і четвер, і тільки в суботу та неділю допускається куштування риби. Тут же говориться й про інші дні продуктового послаблення. На Введення – дозволяється риба. На пам'яті апостола Матвія, священномученика Климента Римського, апостола Андрія, великомучениці Варвари, преподобного Сави Освяченого, святителя Миколая Чудотворця, зачаття Анною Пресвятої Богородиці, пророка Даниїла і священномученика Ігнатія Богоносця – якщо вони припадають на вівторок або четвер – то можна рибу, якщо на понеділок, середу або п'ятницю – то олію та вино.
Особливий статут постування стосується Різдвяного святвечора. Тут дозволяється олій і вино, а для незаможних країн – пиво, але суворість полягає в пізньому початку прийому їжі – після закінчення вечірні з літургією святителя Василія Великого, які нині служаться не за Статутом – вранці.
Здавалося б, все зрозуміло й дохідливо розписано, але в Типіконі є й деякі протиріччя. Зі сказаного нескладно було побачити, що про Різдвяний піст йдеться у 33-му та 48-му розділах. Так от, якщо у 48-му розділі зазначено перелік дат, на які дозволяється послаблення, то в 33-му йдеться, що в даному питанні потрібно орієнтуватися на знак служби: повсякденна, славословна, полієлейна, бденна. І ось менша строгість у пості дозволяється вже в день славословної служби, тобто присвяченої не самим шанованим святим. Також у 33-му розділі понеділок не виділений як сугубо суворий.
Щодо пощення мирян Статут говорить лише один раз – коли приписує їм розговіння на м'ясо в свято Різдва, не залежно від дня тижня.
І ще одне: у 48-му розділі у вівторок та четвер приписується постити сухоїдінням, якщо в ці дні на утрені замість «Бог Господь» співається «Алілуйя». У результаті виходить три паралельних класифікації пісних днів: на основі вказівок 33 розділу, і дві – на основі 48 розділу.
Зміст Типікона вказує на те, що його приписи віднесені до «братії», тобто стосуються ченців, про що додатково говорить вживання терміна «обитель» у приписах посту на престольні свята. Щодо пощення мирян Статут говорить лише один раз – коли приписує їм розговіння на м'ясо у свято Різдва, незалежно від дня тижня.
Походження Різдвяного посту
Визначний російський вчений та професор дореволюційної Московської духовної академії Іван Данилович Мансвєтов вказує, що точкою зародження цієї традиції був одноденний піст напередодні Богоявлення. Якщо пам'ятаєте, спочатку Різдво не мало своєї окремої дати, а святкувалось в один день з Богоявленням. Коли відбулося розведення свят, то, крім Богоявленського, з'явився ще й Різдвяний святвечір. У ці дні, як і напередодні Великодня, християни взагалі утримувалися від куштування будь-якої їжі. Поступово кількість підготовчих до Різдва Христового днів почала зростати.
Так, наприклад, у 386 році, у слові, сказаному в Антіохії, святитель Іоанн Златоуст зазначив: «Скоро настане свято, яке більше усіх свят гідне шанування і благоговіння і яке безпомилково можна назвати матір'ю всіх свят. Яке ж це свято? Різдво Христове по плоті... Я впевнений, що багато хто того дня неодмінно прийде і приступить до цієї духовної Жертви. Отже, щоб нам зробити це не на шкоду і не на засудження, але на спасіння душі нашої, я вже тепер попереджаю і прошу вас всіляко очистити самих себе і потім приступати до священних Таїнств... Термін цих п'яти днів достатній для того, щоб очистити безліч гріхів. , якщо будеш тверезитися, молитися і пильнувати».
Очевидно, що до початку V століття існувала традиція п'ятиденного приготування, хоча святитель не говорить конкретно про піст, проте цілком припустимо, що без харчових обмежень тут не обходилось. У цей же період на Заході формується традиція Адвента (тобто. Пришестя), але спочатку християни тут постили або тиждень вряд, або вибіркові дні.
Антиохійський патріарх Феодор Вальсамон у XII столітті визнавав, що в його епоху ще не існувало канонів, що регулюють Різдвяний та Петропавлівський пости, бо вони «не були передані канонічно божественними отцями».
Свідчення ж про Різдвяний піст, що не потребують інтерпретацій, належать до IX-X століть, і тут все дуже цікаво. З тієї епохи збереглося дві важливі писемні пам'ятки, що стосуються порушеної теми.
Перша - це «Томос» Константинопольського собору 920-го року, що примирив церковні партії, які розділилися в результаті четвертого шлюбу імператора Льва Мудрого. Тут є проста згадка, без вказівки на тривалість, що Різдву Христовому передує піст.
Друга – палестинський церковний календар, де йдеться про 8-тижневий піст. Але крім цього там йдеться ще про кілька 8-тижневих постів, що практично повністю покривають увесь рік, що ставить під сумнів їх реальне, суворе дотримання.
Якщо говорити про канони, то правила щодо Різдвяного посту, які приписуються святителю Никифору Сповіднику (що жив у IX столітті) мають пізніше походження і були надписані ім'ям святого заради більшої авторитетності. Відомий тлумач канонів Антіохійський патріарх Феодор Вальсамон у XII столітті визнавав, що в його епоху ще не існувало канонів, що регулюють Різдвяний та Петропавлівський пости, бо вони «не були передані канонічно божественними отцями».
Але з іншого боку, в поясненні 69 апостольського правила він пише: «Зам'ятай же з цього правила, що в строгому сенсі слова існує один сорокаденний піст, що належить до Великодня, – адже якби були й інші, правило згадало б їх теж. Однак хоч ми й постимося в інші пости, що відносяться до свят: святих апостолів, Успіння Пресвятої Богородиці і Різдва Христового, ми не зазнаємо за це сорому».
У посланні до жителів Антіохії Феодор Вальсамон зазначає, що в канонічному сенсі Чотиридесятницею може бути лише піст перед Великоднем, решта ж – повинні дотримуватися не менше п'яти днів, але в Константинополі, де він постійно проживав, заведена традиція сорокаденного постування й напередодні Різдва. Цю традицію Феодор і пропонує взяти за зразок.
Поступово посилюється й суворість дотримання посту, але спочатку вона стосується лише монастирів, а потім поширюється й на мирян, хоча й не повсюдно. Сьогодні в Елладській та інших грецьких Церквах існує практика дотримання Різдвяного посту мирянами упродовж одного тижня, а для ченців – усі сорок днів. У Руській Церкві, що орієнтувалась саме на чернечу традицію, завжди і всіма віруючими повністю дотримувалась Різдвяна чотиридесятниця.
* * *
Зі сказаного, думаю, кожен може зробити висновки для себе. Головне – пам'ятати, що не в «сакралізації» продуктових обмежень суть будь-якого пощення, а в самодисципліні та самообмеженні заради найважливішого в житті християнина – заради зустрічі з Христом.
