Катакомби: підземне життя християн вчора і сьогодні
Багато хто чув про катакомби і про пов'язане з ними життя християн перших століть. Однак в історії катакомб не все так просто, як здається на перший погляд.
З катакомбами пов’язана не тільки християнська, а й іудейська, і язичницька традиції. У катакомбах люди ніколи не жили, а використовували їх у першу чергу для поховання померлих. Будувалися вони також не скрізь, але там, де це дозволяли геологічні умови. Крім відомих катакомб Рима, аналогічні підземні коридори були створені на островах Сицилія і Мальта, а також в Єгипті, Тунісі, Галлії, Палестині і т.д.
Найважливіше – це те, що саме в катакомбах почалося формування християнського обряду поховання, служіння літургії, а також традиції вшанування святих і виникнення іконографічного образотворчого мистецтва.
У справі будівництва і розвитку катакомб найважливішу роль зіграли християнська антропологія і сотеріологія *. З одного боку, християни ставилися до тіла, як до творіння благого Бога, невід’ємної частини людської природи, яка «дуже добра». З іншого – тіло вмирає лише на час, оскільки призначене для майбутнього воскресіння і зустрічі зі Спасителем під час Другого Пришестя. Тому з поширенням християнства традиція кремації тіл стала потихеньку відходити. Виникла необхідність пошуку місць для поховання.
Спочатку катакомби були змішаними (тобто в одних катакомбах могли бути поховані і християни, і іудеї, і язичники, і мітраїсти), але поступово християнські громади стали викуповувати у володіння власні земельні ділянки для окремого поховання християн. Звичних для нас кладовищ християни не влаштовували. Відбувалося це на рубежі II–III століть, саме тоді з’явилися найвідоміші і найбільші катакомби святого Калліста в Римі і святого Іаннуарія в Неаполі.
Катакомби святого Калліста (названі так на честь римського єпископа, який займав кафедру з 217 по 222 рр.) є першими такими спорудами тунельного типу. Вони були викопані на ділянці біля знаменитої Аппієвої дороги поблизу Рима. По периметру земельного наділу християни створили галереї і прокопали між ними поперечні проходи, в яких у кілька шарів зробили ніші (локули) для поховання тіл.
Ми вже відзначили, що спочатку зводили катакомби і користувалися ними не тільки християни, але до кінця III століття подібні іудейські і язичницькі споруди вже практично не спостерігаються. Подекуди на той час все ще зберігалися змішані місця поховань, але, наприклад, співвідношення християнських і язичницьких епітафій у них було, відповідно, 600: 1.
З виходом Міланського едикту (313 р.) починається стрімкий процес формування традиції вшанування мучеників. Папа Дамас заборонив зведення будь-яких споруд над катакомбами, і храми влаштовувалися в самих катакомбах на місцях поховання мучеників, або ж на землі неподалік від їх поховань. До цього ж часу потрібно віднести розширення і різні поліпшення підземних ходів шляхом зведення сходів, формування стельових склепінь і побудови люмінаріїв – спеціальних колодязів для доступу в печери сонячного світла і свіжого повітря. У той же час багато епітафій було замінено на розширені з описом діянь мучеників і віршованим викладом.
Катакомби Рима в результаті витягнулися уздовж заміських доріг на п’ять кілометрів, змінивши при цьому навіть приміський ландшафт. Якщо раніше тут були приватні дачі та вілли, то тепер ця територія стає суспільно значимою. Все це пов’язано з тим, що в стародавні часи поховання всередині міста були заборонені. Виняток становлять лише єгипетські катакомби, так як, наприклад, в Олександрії вказаної заборони не було.
Ситуація змінюється в середині VI століття, коли, з одного боку, зменшується населення міст, і, відповідно, падає потреба у великих кладовищах. З іншого ж – у зв’язку з військовою небезпекою ховати людей було дозволено всередині полісів. Однак це ніяк не вплинуло на ставлення християн до катакомб як до святих місць: поруч з ними тривало зведення храмів і монастирів, а до мощей мучеників спрямовувалася все більша кількість паломників.
У наступному VII столітті з’являються так звані ітінерарії – путівники, які вказують, як і де відшукати те чи інше поховання або катакомбну церкву. В цей же час триває прикрашання підземних залів розписами, а останні сліди художнього оформлення катакомб дослідники відносять до кінця VIII – початку IX століття.
Однак зазначена епоха була часом занепаду катакомб. Уже в VII–VIII століттях мощі починають переносити з підземель у міські храми. Так, наприклад, при папі Боніфації IV (VII ст.) з катакомб було вивезено цілих тридцять возів з мощами, а при Пасхалії I (IX ст.) – 2300 останків мучеників. У період Середньовіччя деякі християни ще відвідували катакомби, поки до XIV сторіччя інтерес паломників зовсім не згас, і вони не були остаточно покинуті. Новий сплеск інтересу до катакомб виникає вже з розвитком християнської археології, тобто в XV–XVI століттях.
Раз ми згадали, що катакомби були не тільки християнськими, то варто сказати, що саме по собі їх виникнення пов’язане з так званими гіпогеями – невеликими камерами для поховань, що мали широке поширення на територіях Середземномор’я ще задовго до народження Христа.
Власне ж устрій катакомб залежав від якості породи. Рим, наприклад, стоїть на туфі – легкій, пористій, гірській породі, в даному випадку вулканічного походження, що дозволяє обробляти її без великих фізичних витрат. Деякі катакомби були розширені від гіпогеєв, деякі – від занедбаних каменоломень шахт. Багато ж з них були побудовані з нуля, шляхом врізання в схил пагорба або плоску скелю.
Як правило, на початку будівництва ніякого плану катакомб не було, і розширювалися вони виключно в міру необхідності. Іноді це було будівництво нових коридорів, а іноді поглиблення підлоги для формування нових рядів локул. Для найбільш шанованих членів громади виривалися кубікули – спеціальні багатокутні кімнати, в яких тіла розташовувалися в кам’яних саркофагах.
Цікаво, що для будівництва катакомб була виділена окрема посада – фоссора або копача, яку вважали дуже шанованою. В обов’язки фоссора входило не тільки зведення підземних коридорів і кімнат, але і відповідальність за продаж гробів, а також організацію самого процесу похорону.
* * *
У висновку нагадаю, що в катакомбах християни не жили і не ховалися, це були місця поховань, місця молитви, богослужіння, місця зборів, але не більше. Тому до ХХ століття не існувало такого поняття, як «Катакомбна Церква». Сьогодні ж цей термін використовують розкольники-фанатики, які викопують льоху і заганяють туди своїх обдурених адептів, повністю позбавляючи їх нормального життя. Ці діячі не мають нічого спільного ні з реальними катакомбами, ні зі справжнім християнським життям.
* Сотериоло́гія – богословське вчення про спасіння людини.
