Преподобний Іов Почаївський – 370 років чудової допомоги людям
10 листопада виповнюється 370 років від дня кончини преподобного Іова Почаївського. Навряд чи знайдеться православний християнин, який не чув про цього святого.
У дні пам’яті преподобного Іова Почаївська Лавра просто переповнена людьми. На свято прочани їдуть не лише з усіх куточків України, а й із зарубіжжя. Свідченням величезного шанування преподобного є той факт, що в далекому Мюнхені є освячений на його честь чоловічий монастир, а храм, присвячений преподобному Іову, – ще у далекому Буенос-Айресі. Але давайте трохи «відмотаємо» час назад і подивимося, як шанували преподобного Іова попередні покоління християн.
Власне кажучи, особливе ставлення до святого склалося ще під час його земного шляху, тобто у середині XVII ст. Коли преподобний спочив, то над його могилою неодноразово бачили свічення, а паломники, що приходили до нього, відразу отримували вирішення своїх проблем і прикростей. Мабуть, люди тоді були більш щирими та простими, а тому в їхніх серцях було більше місця для дива.
Власне, навіть знаходження мощів святого відбулося чудовим чином. Преподобний з’явився уві сні тодішньому Київському митрополиту Діонісію (Балабану) і сказав, що йому слід відкрити його кістки. Владика Діонісій, як часто й усі ми, якийсь час вагався: ну мало, що там може наснитися. Однак преподобний Іов був наполегливий: сон повторився ще двічі, тим самим засвідчивши його реальність, а не примарність фантазії, що розігралася. Все це додало впевненості владиці Діонісію, і він вирушив до Почаєва.
Преподобний Іов продовжив життя на цілих п’ять років ігумену свого монастиря Досифею.
Отже, 28 серпня 1659 року, при великому скупченні християнського народу, в урочистій обстановці митрополит Діонісій винайшов мощі преподобного Іова, переніс і поклав їх для поклоніння в нещодавно зведеному монастирському храмі на честь Пресвятої Трійці.
Наступні чудеса не змусили на себе чекати. Незабаром після набуття мощей, а точніше, на свято Воздвиження Хреста Господнього, в обитель прибула якась благочестива жінка. Отця Досифея на той час спіткала невиліковна хвороба. Він уже готувався до переходу у вічність, коли згадана жінка принесла йому змочену миром хустку, яку вона отримала від преподобного уві сні. Ігумен приклався до святині та одужав. Преподобний Іов продовжив життя на цілих п’ять років ігумену свого монастиря Досифею.
Є чудеса, відомості про які передаються в усній формі, і, звичайно, тут не може не спрацювати принцип дитячої гри у «зіпсований телефон», тобто деякі події починають спотворюватися або обростати легендарними оповіданнями. Але є й документально підтверджені дива, сумніватися в яких не доводиться. Так, наприклад, під 19 листопада 1661 року в кременецьких міських книгах міститься запис, що мешканець міста на ім’я Іван Лобос пожертвував Почаївському монастирю 760 злотих за зцілення від важкої недуги, яке він отримав після молитви біля мощей преподобного Іова.
У 1714 році почалося більш ніж сторічне панування уніатів у Почаївському монастирі. Уніати, заволодівши обителлю, спочатку всіляко прагнули викорінити шанування Іова.
Серед багатьох зображень небесних сил є безліч ангелів, написаних з мечем у руці. Найчастіше меч зображується опущеним – це символ мирного ангела. Однак, коли відбувається зло, ангел може стати вершителем Божого правосуддя, у такому разі меч стає ознакою загрози для тих, хто чинить злочини. Саме в такому вигляді побачили Божих посланців насельники обителі та селяни, коли у 1675 році турки та татари обложили Почаївський монастир. Ангели тоді оточували престол Богородиці, перед Якою на колінах молився преподобний Іов. Кінець цієї історії, не на користь кривдників, багатьом із нас добре відомий.
У всі часи, в кожному суспільстві знаходяться ті, хто незадоволений Церквою, хто бачить у ній лише недоліки і постійно відмежовується від своєї совісті, виправдовуючи духовні лінощі розповідями про багатство та лицемірство ченців чи священнослужителів. Так було і на початку XVIII століття, коли в 1711 році шляхтич Владислав Камінський почав розповсюджувати брехню про те, що преподобний Іов ніякий не святий, а ченці прославили його виключно з корисливих цілей. У цій ситуації все закінчилося дуже благополучно. Шляхтич був навернений самим Іовом, коли з’явився йому уві сні і грізними викриттями підштовхнув хулителя до виправлення.
У 1714 році почалося більш ніж сторічне панування уніатів у Почаївському монастирі. Як завжди, у протистоянні людського та божественного людське завжди програє. Ось і уніати, заволодівши обителлю, спочатку всіляко прагнули викорінити шанування Іова. З цією метою доступ до мощей та печери преподобного був закритий, а на їхньому місці зведена каплиця на честь великомучениці Варвари, в якій зберігалася частка з її мощами.
У 1753 р. від своєї недуги вилікувався католик – італієць Іоанн Лігуррі, що приїхав у монастир, а в 1800 році зцілення від гарячки отримав австрійський граф Йосип Яворський.
Загалом, святий Іов уніатам нічого погано не зробив, за великим рахунком, їм нічого не заважало прославити його, але, як зазвичай це буває у людей, все, що не на нашому подвір’ї – погане. Незважаючи на всі спроби відступників від православ’я піддати пам’ять преподобного забуттю, у них нічого не вийшло. Іов продовжував допомагати богомольцям, що приходили до нього, і самим уніатам у результаті довелося засвідчити чудеса, що відбувалися.
За молитвами преподобного Іова Господь зцілював не лише православних. У 1753 р. від своєї недуги вилікувався католик – італієць Іоанн Лігуррі, що приїхав у монастир, а в 1800 році зцілення від гарячки отримав австрійський граф Йосип Яворський. В результаті цих та багатьох інших чудотворень уніати, нарешті, самі почали шанобливо ставитись до святого і звертатися до нього у своїх молитвах.
1831 року Почаївський монастир повернувся до Православної Церкви. Через два роки Волинсько-Житомирський єпископ Інокентій та Кам’янець-Подільський архієпископ Кирил повторно відкрили мощі преподобного Іова. Цього ж року монастир набув статусу Лаври. Нова срібна рака для мощей святого була виготовлена в 1842 році в Санкт-Петербурзі на пожертвування графині А.А. Орлової-Чесменської. З того часу на авторитет преподобного Іова ніхто не зазіхав, а його шанування продовжується аж до сьогодні.
Преподобний Іов Почаєвський справді великий святий. Він заснував монастир, який був і багато в чому залишається своєрідним великим православним форпостом на кордоні з католицьким заходом. Навіть якщо комусь не вдається час від часу відвідувати Почаїв, то варто хоча б раз на рік звернутися з молитвою до преподобного Іова в день його пам’яті.
