Схимонах Георгій Ватопедський: «Жити потрібно так, ніби не живеш»
Пам’яті схимонаха Георгія (Вітковича) (1920-1972).
Схимонах Георгій (Віткович)
21 вересня виповнюється сорок дев’ять років з дня смерті схимонаха Георгія, який, за словами ченця Іосифа Ватопедського, «ревно дотримуючись традиції отців, досяг досконалості». Розповідь про життя цього подвижника я буду чергувати з цитатами отця Георгія про життя і спасіння християнина.
Народився майбутній схимонах Георгій (в миру Бранко) 24 вересня 1920 року в Сербії. Він рано втратив батьків і був на вихованні у свого родича. У молодості вчився в унтер-офіцерській школі. Під час Першої світової війни був узятий в полон і відправлений до Італії. Через пару років йому вдалося втекти до Франції, а після перемоги СРСР над фашизмом у 1946 році Бранко закінчив з відзнакою гімназію в Баварії. Пізніше він так само з відзнакою закінчив Мюнхенський університет. Під час навчання Бранко відвідував православний храм, де служив отець Олекса Тодорович, священик, відомий своїм високим духовним життям.
У 1952 році за порадою отця Олекси Бранко вступив до Свято-Сергієвського православного богословського інституту в Парижі. Молитва вже тоді займала більшу частину його життя. Всі ночі він проводив у розумному занятті, усамітнюючись у саду недалеко від інституту. Одного разу під час такої опівнічної молитви Бранко відвідала благодать Божа такої сили, описати яку словами було неможливо. Пережите настільки його вразило, що він негайно вирішив залишити світ і піти в монастир.
* * *
«Переживання Бога в серці є об’єктивне переживання, яке не логічне, не діалектичне, але сутнісне, дослідне. У цьому сенсі духовне життя – вершина всякого богослов’я. Це споглядальне богослов’я серця. Це джерело любові і страху Божого».
* * *
Відправившись у паломництво на Святу Землю, Бранко приїхав до Лаври святого Сави Освяченого. Молодий, сильний, він вільно володів шістьма мовами і відразу зацікавив настоятеля обителі. Він був відразу прийнятий в обитель і поставлений на послух екскурсовода. Але не для цього Бранко йшов у монастир, він шукав молитовного усамітнення. Але, незважаючи ні на що, він прийняв цей послух як волю Божу, і не став йому противитися. А через деякий час влада Палестини без всяких пояснень вислала Бранко з країни.
Він опинився в Сирії без копійки грошей у кишені. Бранко пішов у найближчий православний храм, сів на лавку і поклав свою долю на Бога. У храмі до нього підійшов хтось, прошепотів якісь втішні слова і сунув у руку папірець. Коли Бранко розкрив долоню, там було десять фунтів стерлінгів. На ці кошти він сподівався отримати в Стамбулі дозвіл на відвідування Афона. Але туди треба ще було дістатися, а коштів на це не було. Тому Бранко пішов до столиці Туреччини пішки, подолавши для цього тисячу кілометрів.
* * *
«Духовне життя є постійне перебування в Бозі: "Перебувайте в Мені, і Я в вас" (Ін. 15: 4). Догматичні істини Церкви повинні бути пережиті, пізнані на досвіді. Для цього треба здійснити свій особистий Великдень, свій "перехід". Якщо ми не пізнаємо Бога – ми Його і не знайдемо. Пізнання Бога – це Його бачення, споглядання. Той, хто бачить Бога – бачить глибини Його...»
* * *
Співробітники вселенської патріархії зустріли його, м’яко кажучи, непривітно. Сказали, що на оформлення піде чимало часу. На це Бранко відповів, що чекатиме на порозі патріархії стільки, скільки потрібно – що йти йому нікуди. Так він і залишився жити на сходах, що ведуть до патріаршої канцелярії. Все це стало сильно дратувати її співробітників, але вони нічого не могли з ним вдіяти. Так минуло чимало днів. На дивного ченця стали звертати увагу перехожі, пішли якісь чутки.
У підсумку замість дозволу Бранко отримав письмову рекомендацію до Афін, щоб звідти звичайним шляхом отримати папери на Афон. І знову Бранко відправився пішки за тисячу кілометрів. Коли він нарешті добрався до міністерства закордонних справ, йому веліли чекати, а поки йти в табір біженців.
* * *
«Нам неможливо бути причетними Божій сутності, але ми можемо причаститися Його енергій. Нам доступна слава, яку випромінює сутність Бога. Просвіщенні відображенням слави Божої, ми стаємо здатними бачити людські душі, розуміти важкі місця Священного Писання, знаходимо досконале розуміння, пізнаємо все...»
* * *
Упертий серб так само, як і в Константинополі, не погодився на відстрочку і, сівши на сходинки біля міністерства, став мовчки молитися Богу. Така поведінка викликала гнів поліції, але молодий чоловік залишався непохитним. Так, після довгого очікування він отримав необхідні документи і відправився на Афон.
На Афоні він відразу звернув на себе увагу незвичайною ревністю по Бозі. Бранко завжди був готовий виконати будь-який послух, неухильно відвідував усі богослужіння, виконував у себе в келії велике молитовне правило з безліччю земних поклонів. Побачивши таке подвижництво, старці монастиря Халіндар, де знайшов собі притулок Бранко, благословили його на подвиг життя у пустині. Попередньо він був пострижений спочатку в малу, а потім і у велику схиму з ім’ям Георгій.
* * *
«Світські думки і взагалі все мирське розсіюють наш розум, роблять нас зовнішніми, старими людьми. Хто може описати радість єднання з Богом? Ця радість невимовна, це – "Христос воскрес" для всього нашого життя. Краща молитва – "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мя"».
* * *
У затворі схимонах Георгій куштував, як правило, всього лише один шматочок хліба на день. Води пив також вкрай мало. Його правилом була безперервна Ісусова молитва. У день він клав по п’ять сотень поклонів. Житлом схимника була проста печера без будь-яких зручностей для життя.
Духовні пошуки привели схимонаха Георгія до громади старця Іосифа Ісихаста.
– Чому мене жодного разу не відвідувала так рясно благодать Божа, яку я відчув тоді в паризькому парку під час нічної молитви? – запитав він у старця.
– Благодать не зникла і менше не стала, – відповів той. – Ти її просто не відчуваєш. Вона знаходиться в тобі, як і раніше, у вигляді енергії. Без цієї енергії ми б не змогли молитися і жити в подвигу. Але як відчуття благодать проявляє себе рідко, тільки коли людина знемагає в духовній боротьбі, або коли їй загрожує якась небезпека.
* * *
«Ми – діти Воскресіння. Нам без пасхальної радості ні жити, ні рятуватися неможливо».
* * *
Багато місяців схимонах Георгій навчався розумному діланню у досвідченого наставника. За спогадами учнів старця Іосифа, його всі любили. Схимонах Георгій був людиною з чистою і відкритою душею. Згодом його самого стали почитати на Афоні як старця, але він всіляко уникав цієї слави. При зустрічі з шанувальниками юродствував, робив все можливе, щоб скласти неприємне враження. Але коли бачив, що до нього прийшли не з простої цікавості, змінював поведінку і допомагав людям, які прийшли до нього, вирішити їхні духовні питання.
* * *
«Ми повинні жити так, як нібито нас не існує. Коли живемо так, як ніби не живемо, тоді це і рятівне».
* * *
Суворий аскет і великий подвижник схимонах Георгій все життя провів у мученицьких подвигах. Такою ж мученицькою була і його смерть. Він помер у день святкування Різдва Божої Матері 21 вересня 1972 року, отруївшись грибами. У келії схимника не знайшли нічого, крім жмені сухарів і щіпки чаю. У ній не було навіть ковдри і книг. Але коли відспівували подвижника, то всі присутні на похороні відчували велику пасхальну радість.
Упокой, Господи, душу раба твого схимонаха Георгія і його святими молитвами помилуй нас, грішних.
