Юрій Новицький – покровитель суддів, прокурорів і адвокатів
Сьогоднішній наш матеріал присвячений пам’яті уродженця Умані, Юрія Петровича Новицького (1882 – 1922), новомученика, зарахованого до лику святих у 1992 році.
Історія минулого – кращий учитель сьогодення. Адже диявол нічого нового не вигадує. Одні і ті ж лекала він застосовує кожен раз, коли по потуранню Божому просіює нас через сита спокус.
«Вороги народу», «пособники імперіалізму», «реакційне духовенство» – хіба не ті ж самі звинувачення з кілька зміненими акцентами ми чуємо і в наші дні? Хіба вони виходять не з вуст тих же людей, предки яких у минулому вбивали вірних чад Православної Церкви? Хіба зараз не такі ж оновленці – розкольники розпалюють гоніння на Церкву Божу, як і сто років тому?
Історія нас вчить тому, що революційна влада завжди ненавидить людей, здатних самостійно мислити, почувати і розуміти суть процесів, що відбуваються. Ненавидить тому, що вони мають в собі стрижень, що не гнеться під натиском вітрів змін. Я знаю людей, які, маючи вчені ступені і займаючи високі посади, вже встигли неодноразово поміняти свою партійну приналежність, принципи, точки зору на минуле і сьогодення країни. Все їхнє життя обертається навколо одного вектора, який називається «вигода і безпека». Ніякого відношення ці люди до істинної інтелігенції не мають. Тому я завжди з благоговінням і повагою ставлюся до тих титанів духу, яких зігнути неможливо, тому що їх орієнтирами є не миттєві інтереси, а тверді переконання, засновані на поняттях совісті, честі і людської гідності. На жаль, таких людей у своєму житті мені доводиться зустрічати все рідше і рідше.
Сто років тому таких людей було значно більше. Тоді революціонерам тільки ще належало знищити кращих представників справжньої аристократії. Тих людей, які дуже добре розуміли, що відбувається насправді в країні, охопленій ейфорією революційних змін, їх неможливо було обдурити.
Юрій Новицький – вчений, представник старовинного дворянського роду, девізом якого були слова «Честь і совість – понад усе», був розстріляний більшовиками на одній з глухих станцій недалеко від Санкт-Петербурга.
Одним з таких людей у минулому столітті був Юрій Петрович Новицький. Інтелігент в самому високому значенні цього слова. Вчений, представник старовинного дворянського роду, девізом якого були слова «Честь і совість – понад усе», він був розстріляний більшовиками на одній з глухих станцій недалеко від Санкт-Петербурга. Разом з Петроградським митрополитом Веніаміном (Казанським) і іншими соратниками їх вивели з вагону, поголили, переодягли в лахміття і розстріляли, закопавши останки в невідомому місці. Так закінчилася гідне життя праведника.
Що привело його до такого кінця? Пряме слідування за Христом, не дивлячись ні на що і всупереч усьому. Саме тому ми пам’ятаємо цих людей і пишемо про них ці рядки. Так і виходить, що в історії відображаються лише дві категорії осіб – негідники і святі, кати і жертви; ті, про кого ми говоримо з благоговінням, і ті, кого ми піддаємо ганьбі. Всі інші багатомільйонні маси народу зникають, безслідно і невидимо розподіляючись між цими двома групами у відносній близькості або віддаленості від кожної з них.
Юрій Новицький народився у 1882 році в Умані. Серед його славних предків був полковник війська Запорізького Ілля Новицький, який за мужність і військові подвиги був відзначений найвищими нагородами царствених осіб. Син Іллі Григорій – автор першої книги про Сибір «Сказання про народ Остяцький», виданої в 1715 році. В роду Новицьких були відомі філософи, богослови, викладачі університетів. Сам Юрій з раннього дитинства виховувався в атмосфері глибокої любові і поваги до наук. У будинку Новицьких була величезна бібліотека, читання книг з якої займало більшу частину його дозвілля.
Вибір життєвого шляху визначився професією батька-юриста. Блискуче закінчивши гімназію, Юрій вступив на юридичний факультет Київського імператорського університету. Крім того, ще будучи студентом, він глибоко вивчив філософію, літературу, історію. Побачивши перед собою обдаровану молоду людину, керівництво вузу залишило Юрія як стипендіата на кафедрі кримінального права. Проходить трохи часу, і він уже професор, лекції якого приходять слухати не тільки студенти, а й викладачі вузу.
У 1911 році Юрій Петрович був запрошений як експерт у справі про вбивство П.А. Столипіна. За результатами розслідування їм була складена доповідна записка про непристойну роль генерала Курлова у цій справі, яка викликала великий резонанс у суспільстві.
Крім роботи вченого Юрій Петрович працював практичним слідчим у Київській судовій палаті. Він створив притулок для дітей-сиріт, батьки яких були відправлені на каторгу. У 1911 році Юрій Петрович був запрошений як експерт у справі про вбивство П.А. Столипіна. За результатами розслідування їм була складена доповідна записка про непристойну роль генерала Курлова в цій справі, яка викликала великий резонанс у суспільстві. Все це говорить про те, що, незважаючи на молодість, Юрій Петрович мав великий авторитет в юридичних колах тогочасної Росії. Ерудиція молодого вченого, його глибокі знання в різних областях не тільки юридичних, а й інших наук, викликали у його колег захват, а у деяких чималу заздрість.
Юрій Петрович близько дружив з багатьма видатними філософами того часу. Особливо близькі стосунки у нього були з Л.П. Карсавіним. Юрій Петрович і Лев Платонович часто обговорювали і нерідко сперечалися про місце людини в історії, про таємниці особистості, про розуміння спасіння. Будучи глибоко віруючими людьми, вони піднімали «вічні питання» не заради цікавості. Служіння Богові і людям тими талантами, якими нагородив їх Господь, для обох вчених були на першому місці.
Дочка новомученика Ксенія згадувала останню розмову батька з Левом Платоновичем. Уже виходячи з квартири, в коридорі Карсавін продовжував умовляти Юрія Петровича:
– Я раджу тобі виїхати до Європи.
Новицький категорично відмовився:
– Тут моя Батьківщина, і я розділю її долю, – сказав він.
Карсавін переживе свого друга на кілька десятків років. Спочатку він поїде на сумнозвісному «філософському пароплаві» до Європи, потім буде викладати в Литві, врешті решт його заарештують у березні 1950 року і, звинувативши в антирадянщині, засудять до десяти років ВТТ. Льву Платоновичу судилося померти в таборі від туберкульозу.
З початком революції Юрій Новицький, як юрист і філософ, аналізуючи соціологію радянської влади, робить висновок про те, що диктатура пролетаріату стає диктатурою над пролетаріатом. Проте він не втрачає надії і продовжує працювати в новій історичній реальності, служачи людям тими знаннями, вміннями і навичками, якими його так щедро нагородив Бог.
У 1919 році Ю. Новицький бере активну участь в організації в Костромі Робітничо-Селянського університету. У Петрограді Юрій Петрович працює професором Інституту дошкільної освіти, керує курсами з охорони і захисту дитинства при Петроградському педуніверситеті. Крім того, він читає лекції і в багатьох інших навчальних закладах, куди його запрошують як видатного вченого.
Юрій Петрович займав принципово аполітичну позицію. Новицький-юрист був активним противником смертної кари. У цьому була його і наукова, і християнська позиція. Адже все його життя так чи інакше було пов’язане з Церквою.
З самого дитинства він, ще будучи хлопчиком, прислужував у вівтарі, а трохи пізніше став співати і читати на криласі. Під час перебування в Києві Юрій Петрович був активним учасником релігійно-філософського товариства. До кола найближчих друзів Ю. Новицького входили майбутній митрополит Ленінградський Григорій (Чуков), майбутній патріарх, єпископ Ямбурський, Алексій (Симанський) і, звичайно ж, митрополит Санкт-Петербурзький Веніамін (Казанський), з яким у нього були дуже теплі стосунки.
У 1918 році Юрій Петрович був обраний головою товариства православних парафій Петрограда. Як професійний юрист і вчений, він відстоює інтереси віруючих людей і робить все від нього залежне, щоб захистити їх від утисків радянської влади. Слідуючи своїм принципам, Юрій Новицький вважав неприпустимим втручання політики в життя Церкви, вважаючи найважливішим для неї турботу про порятунок людей, незалежно від політичних поглядів, які вони сповідують. Тих же позицій дотримувався і владика Санкт-Петербурзький Веніамін (Казанський).
У 1921 р. у країні почався голод. Користуючись нагодою, радянська влада вирішила завдати нищівного удару по Церкві шляхом вилучення з храмів церковних цінностей. Підлість цих дій була видна вже хоча б у тому, що тоді, коли голодували мільйони людей і сотні тисяч вмирали, нова влада активно продавала хліб за кордон, у тому числі і той, який вона отримувала як гуманітарну допомогу для голодуючих від різних міжнародних організацій.
Юрію Петровичу вдалося прийти до взаємної згоди між Церквою і Петроградською Радою в рішенні цього питання. Воно хоч і передбачало вилучення з церкви цінностей, але встановлювало певний контроль з боку віруючих під час цього процесу. Здавалося б, залишалися задоволені обидві сторони конфлікту, але раптово наказом з Москви був повністю змінений склад комісії Петроградського Помголу. Причиною цього, як ми тепер знаємо, був секретний лист В. Леніна від 19 березня 1922 року В. Молотову, в якому було сказано, що вилучення цінностей повинно супроводжуватися масовими стратами і нещадними репресіями проти духовенства і віруючих людей.
Незабаром після цього в пресі з’являється т.зв. «Лист дванадцяти», в якому «прогресивне живоцерковне священство» звинувачувало реакційних клерикалів у свідомому опорі допомозі голодуючим. Почалися масові арешти. Всього на лаві підсудних у цій справі опинилося вісімдесят сім осіб, у числі яких були кращі люди з числа єпископату, настоятелів храмів, видатних вчених і найактивніших парафіян. У найперших рядах обвинувачених були митрополит Веніамін, який користувався величезним авторитетом у народі, і Юрій Петрович Новицький, якого обвинувачі визначили як «найбільшу незамінну величину».
Як професійний юрист, Ю. Новицький прекрасно розумів всю безглуздість звинувачень, заснованих на припущеннях і умовиводах, сфабрикованих слідчими ОГПУ. Але, як людина розумна і прониклива, він також розумів, що суд вирішує не питання справедливості і порядку, а діє згідно з політикою нової влади, спрямованої на боротьбу з Церквою. Тому знаючи, чим усе закінчиться, Юрій Петрович намагався взяти на себе частину провини заради того, щоб врятувати іншим підсудним життя. Всі запам’ятали цю мужню людину, як особистість дивовижної чистоти і цілісності. У своєму заключному слові Ю. Новицький вказав, що залучення його до цієї справи пояснюється лише тим, що він був головою правління Товариства православних парафій Петрограда. У приписуваних йому діяннях він абсолютно не винен: «Але якщо комусь потрібна в цій справі жертва, я готовий без нарікання зустріти смерть, прошу лише про те, щоб цим обмежилися і пощадили інших засуджених».
Рішення суду було відомо ще до його початку. Попереднє слідство, допити підсудних слідували один за одним з неймовірною швидкістю. Слухали тільки свідків звинувачення, представників захисту трибунал вирішив не слухати. Протести захисту ігнорувалися повністю. Рішенням суду до розстрілу було засуджено десять чоловік, іншим призначені різні терміни ув’язнення. Трохи пізніше розстріл замінили ув’язненням ще шести засудженим, відносно ж митрополита Веніаміна (Казанського), професора Ю. Новицького, юрис-консульта І. Ковшарова і архімандрита Сергія (Шєїна) вирок залишився в силі.
У ніч з дванадцятого на тринадцяте серпня 1922 р. вирок був приведений у виконання.
«Митрополит Веніамін йшов на смерть спокійно, тихо шепочучи молитву. Отець Сергій голосно молився: "Прости їм Боже, бо не відають, що творять". Новицький плакав. Його гнітила думка, що він залишає круглою сиротою свою єдину 15-річну дочку. Він просив передати їй на пам’ять пасмо свого волосся і срібний годинник. Ковшаров у свій смертний час знущався над катами».1
Через сімдесят років всі вони були канонізовані Православною Церквою у лику святих. Про Юрія Новицького його захисник Равич писав: «Він все життя боровся проти смертної кари, за полегшення долі сімей засуджених, а тепер йому самому належить смертна кара».
Зараз, коли ім’я мученика Юрія Новицького стає все більш і більш відомим, до його молитовної допомоги вдаються люди, які потребують правового захисту, ті, хто перебуває під слідством або шукає допомоги у вирішенні своїх судових тяжб. І потрібно сказати, що їх молитви не залишаються непочутими. Мученик Юрій відгукується на ці прохання, посилаючи свою допомогу. А з 2013 року юридичний факультет Костромського державного університету став носити ім’я Юрія Петровича Новицького.
