Фільм «Як прогуляти школу з користю»: ще одна історія «попелюшки»

Перші кадри фільму показують нам Париж 1927 р. Жінка бальзаківського віку заходить до сирітського притулку для зустрічі з директором закладу. Вона прийшла не за своєю ініціативою, просто в особистій справі одного з вихованців вона значилася як єдина людина, яка доводиться дитині навіть не далеким родичем, а просто знає про її існування.

Це період часу, коли в Європі відгриміла Перша світова війна і відбушувала епідемія іспанки, яка забрала ще більше життів. Сирітські притулки переповнені, і директор пропонує жінці (її звуть Селестина) взяти дитину на виховання. Так хлопчик на ім'я Поль опиняється у родовому маєтку графа Філіпа де ля Фроне, у якого Селестина працює покоївкою, а її чоловік Борель єгерем у великих графських угіддях.

Схоже, що, крім Селестини, ніхто не радий дитині. Граф не любить дітей і незадоволений, коли вони показуються йому на очі, пересичений і зухвалий син графа, Бертран, побоюється, що присутність Поля буде відволікати Селестину від роботи, а її чоловік не в захваті ще від одного мешканця в їхній хатинці. Найбільшою радістю хлопчика виявляється те, що йому дозволяють безперешкодно гуляти лісом, де він зустрічає різних звірів, птахів і насолоджується природою.

А ще Поль знайомиться з якимсь жителем лісу на ім'я Тотош. Він живе в невеликому човні-хижці на річці й харчується тим, що зможе знайти-зібрати-підстрелити в лісі. По суті, браконьєрством, але, по-перше, він цим не зловживає, а по-друге, як каже Селестина: «Людям же треба щось їсти». Крім того, Тотош добрий і компанейський. Тому всі, включаючи графа та місцеву поліцію, дивляться на його пригоди в лісі крізь пальці.

Усі, крім Бореля. Чоловік Селестини не любить Тотоша і весь час намагається його вистежити і заарештувати на місці злочину, щоб посадити у в'язницю. Боррель – єгер, а Тотош – браконьєр. Але Боррель має ще одну причину, через яку він не повинен любити Тотоша, про яку Боррель, втім, так і не здогадався протягом усього фільму.

Коли Боррель йде вночі відстежувати Тотоша, Селестина вивішує у вікні білу ганчірку, і Тотош приходить, щоб провести з нею ніч. Трохи дивно, що у гарному фільмі для сімейного перегляду французи показали подружню зраду. Причому подали це, як може, і не зовсім доброчесну, але цілком звичайну форму поведінки. І це насправді жахає. Смертний злочин як усім звична буденність. Усі до нього ставляться легко і навіть із гумором. Ніхто не переживає. І навіть наприкінці фільму, коли Тотош і Боррель стають друзями, вони премило спілкуються, і вчинок Тотоша цьому анітрохи не заважає.

І тут можна згадати той Євангельський епізод, коли до Христа привели жінку, взяту в перелюбі. Цілий натовп оточував їх, багато людей хотіли побачити, що ж скаже Христос, чи накаже він стратити її, як того вимагає закон Мойсеїв? Але Христос сказав: «Хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь». І ось всі, абсолютно всі, хто був біля Христа і жінки, всі від малого до великого, викриваючись совістю, розійшлися. Це означає, що всі вони були винні у цьому гріху. І це страшно, адже блуд – це єдиний гріх, про який апостол Павло сказав, що від нього треба тікати: «Бігайте розпусти; всякий гріх, який робить людина, є поза тілом, а блудник грішить проти власного тіла» (1Кор. 6:18).

Проте творці фільму начебто виправдовують Селестину, ставлячи перед глядачем ще одне питання: як бути, якщо з одного боку – сварливий, завжди всім незадоволений чоловік, який до того ж досить дурний і любить випити, а з іншого – добрий, ласкавий, цікавий коханець . І такі комбінації у реальному житті зустрічаються досить часто, і не завжди жінки обирають вірність таким чоловікам.

Як би там не було, якось Поль знайомиться з Тотошем, вони стають друзями. Тотош вчить його пізнавати ліс, жити в ньому і жити разом із ним. Це дуже красиво та цікаво. Вони разом ловлять рибу, вивчають сліди тварин, їхні звички. Спостерігають за птахами та комахами.

А ще в лісі з'являється циганський табір, але граф не проганяє їх, а навпаки, поводиться, як зі старими знайомими. Якось Поль все ж таки попадає на очі графу, і той запитує у Селестини, хто цей хлопчик? Селестина бреше, що це син племінника кузини і гостює в неї тимчасово. Однак невдовзі з'ясовується, що все не так просто. Поль хоче дізнатися, хто його батьки. Він знає, що його батько загинув на війні, а мама померла під час пологів, і він знає, що її звали Матильда.

Якось копаючись у паперах Селестини (дитяча цікавість, не зовсім пристойна), він знаходить лист, підписаний цим ім'ям, але Селестина відмовляється говорити на цю тему. Поль намагається дізнатися про щось у місцевих жителів, але йому кажуть дуже мало. Він йде на місцевий цвинтар і знаходить могилу з ім'ям Матильда на надгробному камені.

Через деякий час граф знову бачить Поля, що зайшов у замок, але цього разу не обурюється, а розмовляє з хлопчиком і, більше того, показує йому свої мисливські трофеї – оленячі роги. Поль розповідає, що бачив у лісі оленя із вісімнадцятьма відростками на рогах. Це найбажаніший трофей для мисливця, яким є граф, але проблема в тому, що цей олень заходить в угіддя графа дуже рідко, і його ще ніколи не вдавалося вистежити. Цього разу граф думає, що успіх усміхнеться йому, проте місцеві жителі шкодують оленя, адже такий красень – прикраса лісу, його не можна вбивати.

Проте все йде до того, що роги з вісімнадцятьма відростками все-таки будуть висіти на стіні в графа. Оленя вистежують, Боррель зі зграєю собак заганяють його в болото, і графу тільки залишається завдати останнього удару.

Але трапляється диво: граф відмовляється вбивати оленя і дарує йому життя. Відтепер ніхто не має права полювати на нього. Певне, граф старіє, стає сентиментальним. Незабаром він падає з коня і розуміє, що його дні пораховані. У цей час Селестина нарешті розповідає Полю, хто він насправді. Вона дуже довго служить у сім'ї графа і знає всі сімейні таємниці.

Граф мав доньку, яка, коли підросла, закохалася у простого залізничного обхідника. Батько чинив опір їхньому шлюбу, і вони змушені були втекти до Парижа, де й одружилися. Незабаром батько Поля пішов на війну та загинув, а мати померла під час пологів.

Таким чином Поль дізнається, що граф не тільки є його дідусем, а й побічно винний у смерті матері, яка не отримала належної медичної допомоги. Граф також дізнається, що Поль не «син племінника кузини», а його онук, син коханої дочки, яку він колись не зміг зрозуміти та прийняти.

Поль приходить до вмираючого дідуся і знаходить у собі сили пробачити його. А після смерті графа його син, Бертран, який, як виявилося, вже почав потихеньку тринькати гроші батька, почувається повновладним розпорядником маєтку. Він наказує збудувати стіну навколо земель графа. Він наказує циганам забиратися геть. Він збирається вистежити і вбити оленя, якого пощадив його батько. Жодні вмовляння не діють на нього. Місцеві жителі обурені, адже стіна буде перешкоджати вільному проходу козуль, кабанів, оленів та інших тварин. Ліс може втратити своїх мешканців. Ймовірно, піти доведеться не лише циганам, новий господар навряд чи буде дивитися на те, як Тотош потихеньку браконьєрить у панському лісі.

І ось красень олень знову загнаний за прапорці, тільки тепер на нього полює молодий мисливець, жорстокий та владний. Від нього вже нема чого чекати милосердя, і начхати йому на те, що батько, який тільки недавно упокоївся, дарував цьому оленю життя.

І Боррель, і Тотош, й інші мешканці обурені такою зневагою до пам'яті старого графа, але що вони можуть зробити? В останній момент Тотош вирішує і робить постріл у повітря, від якого кінь під мисливцем встає дибки і скидає вершника.

Бертран розгніваний і вже хоче пристрелити Тотоша, але вже Боррель штовхає його і рятує життя своєму заклятому другу. Це сміливий вчинок, адже тепер Борреля звільнено, і йому потрібно шукати нове житло та засоби до життя. Новий господар швидко наведе нові порядки і прожене всіх, хто наважиться суперечити йому. Але, як сказав премудрий Соломон: «Прийде гордість, прийде й осоромлення; але з покірними мудрість» (Припов. 11:2).

Минає певний час, і нотаріус збирає всіх, щоб зачитати заповіт графа...

Це гарний і добрий фільм, який вчить тому, що співчуття і милосердя завжди виявляються сильнішими за гордість і чванство, що тихі радості, дружба, дбайливе ставлення до природи набагато кращі і цікавіші, ніж розгульне життя і порочні захоплення.